Реферат: Знайомство з Ефіопією та Кенією

Південна частина включає три кліматичні зони: вологе тепле узбережжя, помірний клімат нагір’їв і спекотливий вологий клімат у районі озера Вікторія.

Річок у країні мало. Вони беруть початок на нагір’ях і переважно є короткими та порожнистими. Більшість із них впадають в Індійський океан, багато всихає під час посушливого періоду. Головні річки країни – Тана й Галана. На півночі розташоване велике сильно засолене озеро Рудольф (Туркана), а в рифтових долинах – мальовничі озера Наїваша, Накуру. Кенії також належить невелика частина озера Вікторія.

Відмінності кліматичних умов обумовлюють різноманітність рослинності. На узбережжі ростуть пальми, мангри, тики, сандалові дерева; у долині й на плато заввишки до 900 м – баобаби, акації, а на плато заввишки від 900 до 2500 м розташовані злакові савани. Південь і південний захід країни займають джунглі. У гірських лісах ростуть високі дерева, багато з яких належать до цінних порід.

Тваринний світ Кенії досить багатий. У країні багато національних парків і заповідників. Землі, що охороняються, займають майже 15% площі Кенії. У долинах пасуться череди зебр, газелей, антилоп. На території країни водяться слони, носороги, мавпи, буйволи, жирафи, леви, леопарди; багато великих птахів – страуси, секретарі, дрохви, цесарки, грифи, фламінго, марабу. У річках і озерах, а також у прибережних водах багато риби.

У надрах Кенії виявлені родовища міді, урану, кобальту, марганцю, але більшість із них не мають промислового значення у зв’язку з низьким вмістом металів у руді.

Історичний розвиток. У I тис. До н. е. територію Східної Кенії заселяли нечисленні племена ндоробо, а на заході – нілото-кушитські племена. У VIII ст.. на узбережжі араби заснували свої перші колонії, а в XI-XV ст.. були створені незалежні міста-держави, найважливішими з яких були Момбаса й Малінді. Із кінця XV ст.. територія сучасно Кенії була об’єктом боротьби між португальцями, що з’явилися тут, й арабами, що посіли в країні. У середині ХVII ст. більша частина узбережжя потрапила під владу султана Омана, а в 1895 р. він віддав англійцям у тимчасове користування прибережні райони Кенії. У 1920 р. країна стала британською колонією. У ході Першої та Другої світової війн кенійські солдати боролися проти Німеччини у складі британських підрозділів на Африканському й Азіатському континентах. Після Другої світової війни в країні посилився національно-визвольний рух. Колоніальна влада жорстоко придушувала повстання місцевих племен, але в 1961 р. англійці змушені були надати Кенії право на самовизначення. 12 грудня 1963 р. була проголошена незалежність держави.

Сучасна Кенія – багатопартійна республіка у складі Співдружності – об’єднання, до якого входить Велика Британія та багато з її домініонів і колоній. Виконавча влада перебуває в руках президента – голови держави та уряду. Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент – Національні збори. До складу країни входять сім провінцій і столичний округ Найробі.

Населенн я. Кенія – багатонаціональна країна, на її території проживають більше ніж п’ятдесят різних етнічних груп. Більшу частину населення – понад 60% - складають народи банту (кікуйю, лухья, камба). Другу за кількістю групу утворюють нілото-кушитські племена (луо, календжин). Окремими комунами проживають індійці (близько 10 тис. осіб). Після проголошення незалежності в країні залишилося кілька тисяч європейців.

У Кенії дві офіційні мови – англійська й суахілі. Близько 35% населення сповідують християнство, є мусульмани, індуси, прихильники традиційних вірувань.

Як і в більшості африканських країн, показник природного приросту населення в Кенії досить високий - 32‰. Середній вік жителів – 18,4 року, а в загальній віковій структурі 41% населення – діти та підлітки.

У Кенії достатній рівень освіти, у країні є університети – Найробійський й Егертонський, але рівень безробіття теж дуже високий, оскільки багато хто не може знайти роботу по закінченні навчання.

У містах проживає 36% населення. Найбільшими містами є Найробі (більше ніж 3,4 млн. осіб), Момбаса (777 тис. осіб), кісуму (170 тис. осіб).

Найробі – столиця й найбільше місто Кені. Воно було засноване англійцями на початку XIX ст.. Це чудове сучасне місто, що є великим промисловим, культурними і науковим центом. У Найробі розташовані африканські штаб-квартири міжнародних організацій, зокрема ЮНЕСКО. Головним визначними пам’ятками є національний музей, будинок парламенту, художня галерея Сорсбі, мечеть Джамія, глиняна мечеть Кірпарам.

Момбаса – друге за розмірами місто Кенії, найбільший порт і промисловий центр країни. Воно було засноване арабами у XII ¸ст. як місто-держава на узбережжі Індійського океану. У XVI ст.., коли узбережжя захопили португальці, для захисту від нападу з моря була побудована фортеця – форт Хесус (Ісус).

Культура . Народи Кенії славяться своїмиремеслаи – різьбленням по дереву, каменю, плетивом, ткацтвом. Виготовляють також плетені головні убори, намиста з коралів і напівкоштовного каміння, шкіряні сумки.

Кенійці носять прикраси, виготовлені зі скла або каменю, а у свята на шию, руки а ноги одягають намиста, пір’я, браслети, а обличчя розфарбовують.

Значний вплив на культуру кенійців, особливо тих, що проживають у прибережних районах, зробили захожі народи – греки, римляни, араби, португальці. У містах Ламу і Пате – найдавніших у Приекваторіальній Африці – збереглися руїни стародавніх арабських і суахілійських бастіонів, давні мечеті, храми, форти.

У колоніальний період розвитку були створені національні музеї, закладені підвалини освітньої системи та театрального мистецтва.

Уряд активно займається розвитком спорту, а кенійці вважаються одними з найкращих спортсменів світу. Найбільших успіхів вони досягли в легкій атлетиці, стрибках, бігу. Одним із найвидатніших бігунів світу вважається кенієць Мозес Кептаун. Збірна Кенії неодноразово ставала призером Олімпійських ігор із бігу, легкої атлетики, стрільби злука.

Господарство . Кенія має економіку, що стабільно розвивається. Провідним сектором економіки є сільське господарство, у якому зайняте майже 80% працюючого населення. Основні культури – рис, пшениця, бавовна, кава, чай, цукрова тростина, сизаль (агава). Кенія посідає перше місце у світі за виробництвом піретруму (70% світового виробництва) – засобу для боротьби з паразитами та шкідниками рослин. Екстракт піретруму отримують із далматської ромашки, яку вирощують у зволожених рифтових долинах.

У Кенії розвинене солоне скотарство, птахівництво, свинарство. У прибережних водах Індійського океану й озера Вікторія розвинене рибальство.

Більшість промислових підприємств переробляє сільськогосподарську продукцію. Крім того, багато працює підприємств за участю іноземного капіталу – текстильні фабрики, автоскладальні, нафтопереробні, лісопильні, цементні заводи. Кенія – великий виробник та експортер шкіряної сировини.

Перевезення вантажів і пасажирів здійснюється за допомогою залізничного й автомобільного транспорту. На узбережжі розташовані морські порти – Момбаса й Ламу. У Найробі й Момбасі функціонують міжнародні аеропорти.

Провідною галуззю сфери послуг є туризм. Кенію щорічно відвідують до 1 млн. осіб, а прибуток від туризму є одним із головних видів доходу країни.

Саме в Кенії народилося поняття «сафарі», що в перекладі з мови суахілі буквально означає «подорожувати», або «мандрувати». Сьогодні в Кенії туристам пропонують кілька видів сафарі: класичне (із полюванням) і нові види – мандри саваною, фото сафарі, підводне сафарі.

На території країни розташовані більше ніж сорок заповідників, резерватів і національних парків. Саме національні парки приваблюють більшість туристів. Найвідоміші з них – озеро Накуру, де зосереджена найбільша у світі популяція рожевих фламінго та живуть тисячі різних птахів; Марсабіт – лісиста гора посередині пустелі; Рума – на узбережжі озера Вікторія; Сибілон – на березі солоного озера Рудольф. Знаменита Рифтова Долина також є національним парком – там були знайдені останки найдавнішої людини. У заповіднику Самбуру охороняються леви, слони, зебри, жирафи, леопарди.

Список використаної літератури

Довгань Г. Д. Країнознавство: довідник/ Г. Д. Довгань, А. Й. Сиротенко, О. Г. Стадник.-Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007.-480 .: іл.