Шпаргалка: Історія України 2 Становлення та
- Було підірвано міжнародний авторитет СРСР, ВКП(б) і Комінтерну як послідовних борців проти фашизму;
- Було порушено багато міжнародних правових та етичних норм.
Отже, радянсько-німецький договір про ненапад мав суперечливий характер, що зумовлювався своєрідністю тогочасної міжнародної обстановки і особливостями бюрократичної системи партійно-державного керівництва в СРСР, яка нехтувала моральні критерії в політиці, в тому числі й зовнішній. Реакція громадськості різних країн на пакт у перші дні після його укладення була неоднаковою. В Англії він викликав гірке розчарування, у Франції-розгубленість, в Німеччині - незвичайне полегшення. Серед німців одні сподівалися, що небезпека війни для них минула, оскільки не буде укладено спрямованого проти Німеччини англо-франко-радянського союзу, інші, навпаки, вважали, що пакт врятував Німеччину від можливості ведення війни на два фронти й вона тепер зможе швидко розв'язати свої суперечності з Польщею.
13. Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.
Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, "царем на Русі".
Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.
Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).
14. У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтеліґенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Кількість шкіл в Україні зросла з 1300 на початку століття до 1700 у другій його половині.
Серед випускників шкіл дуже повільно, але все ж збільшувалося число людей, пов'язаних з народним середовищем і українською культурною традицією. Принципову роль у цьому процесі відіграло відкриття університетів.
У 1834 р. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений - М.Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865 р. відкрився університет у Одесі, у 1898 р. – Київський політехнічний інститут, 1899 – Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський (заснований 1661 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети, заняття в яких велися польською і німецькою мовами. Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала "Енеїда" І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора.
Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П.Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т.Шевченка.
У 90-х роках починається творчість М.М.Коцюбинського. У цей період він поступово звільнявся від культурницьких ілюзій і утверджувався на революційно-демократичних позиціях. Він розвинув жанр психологічної новели і продовжив традицію соціальної повісті. Вже в ранніх своїх творах показує благородство простих трудівників, пробудження в них почуття власної гідності, їх прагнення до свободи. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 р. продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 р. офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 р. театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси. Першими українськими постановками були "Наталка Полтавка" в 1819 р. і пізніше "Москаль-чарiвник" в Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М.Репніна, керівництво трупою І.Котляревським, гра геніального актора М.Щепкіна, тоді ще кріпака. Професіональна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою - Марк Кропивницький. Обидва були також драматургами. Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "Їхав козак за Дунай", "Вiють вiтри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Шевченка "Думи мої, думи", "Заповiт".Перша в українській історії національно-культурна організація виникла в 1833 р. у Львові. Це був нелегальний гурток, який організували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, які вчилися в духовній семінарії. Їх символічно назвали "Руською трійцею" (русинами називали західних українців). Вступаючий у гурток давав клятву утверджувати права рідної мови, перекладати слов'янських авторів, робити все для воскресіння українського народу до нового життя. Вищим досягненням гуртка стала публікація в 1837 р. альманаху "Русалка Днiстровая". У нього увійшли "Передмова" Шашкевича із закликом до відродження української літератури в Галичині, добірка народних пісень, перекази. Надрукований у Будапешті наклад у Львові був негайно конфіскований. З 1000 вдалося врятувати 200 примірників, завдяки яким про альманах і дізналися в освічених слов'янських колах різних країн. Реакція австрійської влади була жорсткою: для видань на українській території вводилася спеціальна цензура. Основою для заборони могло послужити навіть те, що книга надрукована не церковним шрифтом, а так званою "гражданкою", простішою і чіткішою ніж архаїчна кирилиця. У таких умовах виступ "Руської трійці" не знайшов продовження. Головний його ініціатор - М.Шашкевич - зайнявся літературною творчістю, став першим народним поетом Галичини, але жив у найважчих матеріальних умовах і помер дуже молодим. У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Східній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 р. виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство - не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою - слов'янська єдність, створення федерації слов'янських демократичних республік. Ідеї організації - рівність людей, необхідність знищення кріпацтва - пронизували творчість його організаторів. Розгром братства в 1847 р. важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX ст.
15. Друга світова війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових
16. Данило - це найбільша постать в icтopiї Галицько-Волинської держави.
Він вів свою діяльність серед незвичайно важких обставин. З великими зусиллями він наново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах i від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир i підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азії вийшов у зв'язки з Західною Європою, шукаючи там політичної i культурної допомоги. Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа I поклав основи під її дальший розвиток.
З Данилом зійшов з історичного кону один iз найвидатніших володарів України, талановитий, самовідданий, освічений. Загальні обставини не дали йому довести до кінця справу піднесення України, але, не зважаючи на всі перешкоди, він багато зробив. Своїм коронуванням він затвердив її становище як королівства, як гідної спадкоємниці традицій Київської держави, i уможливив майже на сто років її існування.
Данило, не зважаючи на тяжкі умови постійної війни, зумів зламати боярську опозицію i творити державу на нових началах. Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав; її міста викликали здобула славу. Не зважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, література, релігія Галицько-Волинського князівства залишалися українськими.
17. Передумови і причини Кримської війни було викликано протиріччями між Росією та її противниками в боротьбі за переважний вплив на Балканах і на Близькому Сході.Англія і Франція. Буржуазії необхідні були нові ринки збуту, тому вони прагнули поширення колоніальної експансії на Близькому Сході.
Правлячі кола Англії і Франції бажали витиснути Росію з берегів Чорного Моря і перетворити Туреччину у свою колонію.Росія Прагнула забезпечити вільний вхід своїм кораблям із Чорного в Середземне море і з цією метою закрити протоки Босфор й Дарданелли для іноземних суднів.Туреччина. Виношувала реваншитські плани, намагаючись відірвати від Росії Крим і Кавказ
I-ий період - жовтень 1853 - березень 1854 роки.
II-ий період - вересень 1854 - серпень 1855 роки.
Військові дії почали турецькі збройні сили у жовтні 1853 року. Спроба турків переправитися біля Журжева була відбита. На початку була загарбницькою і несправедливою по обидва боки , яка згодом прийняла характер вторгнення на російську територію ,що переросла в оборонну війну російського народу за цілісність своєї території.
Наслідки війни.
Одночасно з операціями на Дунаї і на Кримському півострові дії відбувалися на Кавказі. Тут російські війська воювали з турецькою армією. Протягом 1854 року була назад відвойована назад Гурія ,розбита турецька армія Зефір-паши біля Карса. 1855 року - вдалося взяти Ардаган і почати наступ на Каре. Турецька фортеця Каре капітулювала.Героїчна оборона Сувастополя сильно послабила союзників. Почалися переговори між Росією і європейською коаліцією.18 березня 1856 року - Паризький мирний договір .
Таким чином, Паризький договір позбавляв Росію законного права захищати свій чорноморський кордон. Поразка в Кримській війні, поставила Росію в нерівноправне становище в порівнянні з іншими державами.
18. 22 червня 1941 р. танкові й моторизовані частини фашистської армії розпочали наступ одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася німецько-радянська війна, яка тривала 1418 днів і ночей.
Український напрям, за планом "Барбаросса", був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого — зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах. Трагедія тяжких поразок 1941 р. не була фатальною, їх причини криються в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. В нових історичних умовах необхідно було організувати та спрямувати зусилля мільйонів людей на відсіч ворогові. Але парадокс історичної ситуації полягав у тому, що система, яка внаслідок численних кричущих прорахунків та помилок авторитарної влади поставила країну перед безоднею, мусила в умовах найгострішої воєнно-політичної кризи своїми нещадними, тоталітарними методами врятувати її від загибелі. Тому причини поразки Червоної армії в початковий період війни були складні й багатозначні, об'єктивні й суб'єктивні — вони мали як зовнішній, так і внутрішній характер.
Оборонні бої вимагали протягом короткого часу переведення економіки, як і всього життя народу, на воєнні рейки. До здійснення цієї роботи залучали все працездатне населення. Але в умовах тоталітарного режиму цей цілком природний для періоду війни захід набув характеру масових, кривавих і до того ж часто необґрунтованих розправ над усіма "підозрілими" у прифронтових районах.