Сочинение: Співочі Петрушки не лише піснями живуть
Одна з версій походження назви села Петрушки, від слова «петушки» - це музичний інструмент, на якому грають губами. Їх не тільки виробляли в селищі, а й чудово грали всі мешканці.
Там, де тепер розкинулось на горбах та долинах село Петрушки, шумів раніше чорний ліс. Тут і ховались втікачі від татар. Дехто з них тут оселився назавжди. Спершу було в селі 7 хат, пізніше їх стало більше. Це на початку XXстоліття посеред села стояв старовинний стовп, на якому було написано: «40 дворів». Старі люди розповідають, що колись вели польських повстанців по дорозі від Шпитьок, що пролягала тоді через болото і Чорний ліс. Рубали великі дерева, валили їх у болото і по них переходили. Те місце і тепер називається Бродок. Біля болота на горі спочивали. В цій горі ховали свої цінні речі. Називають цю гору і тепер Скавиця (від слова схов). Під час першої імперіалістичної війни один із петрушан зустрівся з старим поляком, який розповідав, що знає село Петрушки де проходили польські повстанці, знає гору Скавицю, де вони ховали кладь. Кілька разів перекопували гору петрушани, шукали клад, але не знайшли. І тепер ще старі люди стверджують, що десь під березою в Чорному лісі заховані скарби.
Один із польських повстанців нібито і втік і оселився в нашому селі. Прізвище його було Петратевський чи Петрушевчький. Деякі кажуть, що від нього і пішла назва села Петрушки.
Під великим дубом, якого зрубав Олексієнко Андрій , що викорчовував пень, знайшов кістки людей. Певно, то були люди, що йшли через болото і загинули в ньому. А на городі в себе два чоловіки з села знайшли глечик зі старовинними грошима, які їм обміняли на сучасні гроші.
Про урочище Бадлеря старі люди розповідають таке. Колись тут стояв панський будинок, і жила в ньому пані-кріпосниця Залєська. Чоловік її помер, і був у неї улюблений садівник Бодлер. Та ось і друг поміщиці помер. Покликала поміщиця старих кріпачок посидіти вночі біля померлого, а сама пані стала біля свого улюбленця і приплакувала: «Ой, Бодлер, душка, якби та встав і побачив, які свині над тобою сидять».
Поховала поміщиця Бодлера в спеціально зробленому для нього склепі у своєму садку. Щодня сюди приходила. А лакей один мав стежити, що лампочка тут горіла невгасаюче, щоб квіти свіжі були.
Набридло лакеєві тіло панського улюбленця вшановувати, і набруднив він у склепі. Відтоді пані занедбала склеп Бодлера. А місце те і тепер його прізвищем називають. Після революції розкопали склеп, думали золото знайти, а знайшли в домовині кістяк з волоссям на голові та бородою.
Розповідали старожили і про полювання панське. Загадали для панської забави зайців з лісу вигонити. Вигонили діти, вигонили зайців, а їх мало, дітей же багато. І почали пани знічев’я не по зайцях, а по дітях стріляти, так і вбили кількох дітей кріпосницьких.
Є і інша легенда про виникнення села. Повертався Богдан Хмельницький після битви під Жовтими Водами. Йшов він від Шпитьок через болото і Чорний ліс. Ліс рубали, болото гатили і так через болото і переходили. От і зветься місце це відтоді – Бродок.
Перейшовши через болото воїни Богдана Хмельницького на високій горі в лісі чорному спинилися, а дітки з порохом, вином і інший скарб у горі тій сховали. Гора та й зветься Схов-Скавиця.
1.2 Петрушки в XIX стол ітті
В клірових відомостях церкви Різдва Богородиці села Гориничів за 1829 рік вказано дату будівництва церкви – 1448 рік, принаймні так у 1801 році повідомив священик Василь Мощинський та дяк Іван Драгомарецький у Київську консисторську канцелярію. Цього ж року цей храм був відремонтований. Селище Петрушки приписувалося до приходу цієї церкви. На 1801 рік у відомості було зазначено кількість населення Петрушок – 29 дворів, 118 чоловік і 114 жінок.
Одна з версій походження назви села Петрушки, від музичного інструменту – свищика, яких не тільки виробляли в селищі, а й чудово грали всі мешканці села. Після третього поділу Польщі, ця місцевість відійшла до складу Російської імперії, а старі власники – нобілітована шляхта Речі Посполитої мала присягнути на вірність російській короні. Процес входження цих земель до складу Російської імперії був непростим і політична палітра тутешніх місць була найбільш проблематичною для царського уряду: український сільський елемент, польські шляхетські власники та російська адміністрація.
Петрушки, уже адміністративно належні до Київської губерній (до цього часу це був Київський повіт Київського воєводства) та повіту, у 1810 році належали поміщику-поляку Шамбелану, крім нього тут мав у своїй власності винокуренний завод Підвисоцький – основу тодішніх економічних стосунків та статутів. Ця панська винокурня працювала з 1 листопада по 1 травня, під час якого періоду завод видавав 1000 відер «вина» в день. Збут цього продукту звичайно припадав на місце споживання, або навколишні околиці.
12 травня 1820 року селище Петрушки було куплене поміщиком Підвисоцьким, який ще у 1804 році купив у княгині Чуйської село Шпитки. Селян разом у обох його маєтках було 409 душ.
Низка перепродаж села не принесла суттєвих змін у життя сільської громади села: - у 1823 році поміщик Якуб Залєський відкупив селище Петрушки.
В 1830 році в селищі Петрушки мешкало 110 чоловіків і 104 жінок.
В 1830 році селище належало поміщику Флоріану Залєському , який тут не мешкав. В його маєтку було 29 дворів селян і мешкало 118 чоловіків і 114 жінок. У 1831 році поміщик продав своє селище братові І. Залєському, який був засудженим за участь у польському повстанні в 1831 році і в результату переховувався від суду і слідства. У 1838 році йому довелося продати свій маєток в селищі Петрушки Юзефі Залєській, також родичці, за13 тисяч 800 рублів. В селищі за останньою ревізією в 1834 роцімешкало 132 чоловіки.
З 1843 року поміщиця Залєська тут не мешкала, у 34-ох дворах селян жило 136 чоловіків і 135 жінок. У 1853 році в селищі – 136 душ. Статистичні дані свідчили, що в хлібному запасному магазині села зберігалось озимого зерна 136 кг і ярового – 68 кг. Ці запаси перевищували на 10 кг і 5 кг необхідну норму. В 1854 році селище мало 28 дворів, де було 136 селян.
5 травня 1853 року був виданий імператорський указ «Про влаштування сіл та селищ, які прилягають до Києво-Брестського шосе». Згідно з ним було приписано «щоб негайно приступили до будівництва вздовж шосе правильних сіл та селищ, за існуючим зразком для казенних поселень…». Тож у 1854 році і в селищі Петрушки відбулися зміни в розташуванні села. Можливо це й стало причиною селянських заворушень, оскільки 21 вересня 1857 року селяни селища Платон Клименко, Кульзма Кузнецьк, Макар Клименко відмовились від відробітку панщини. Їхня сусідка, Устиня Базиленкова, підмовляла жінок, працюючих на полі, щоб вони не відробляли згінних днів, а також ображала саму поміщицю. Пояснення у тому, що це трапилося через «зрівнялівку» між селянами у перерозподілі земельних ділянок. Вона відібрала землі у більш заможних селян і віддала їх бідним. Пилип Воротило відмовився їхати з листом поміщиці Залєської до суду , а 18 липня 1857 року в селищі відбувся бунт. За розпорядженням Залєської були призначені перші жнива, зажинки, на які виходило працювати 50 женців і 31 косар косити ячмінь. З ними завжди був економ Романський, за словами селян п’яниця і здирник. Селянки Матрона Настенчукова і Євдокія Клименкова під час роботи в’язали снопи менші аршина, не добираючи до потрібного розміру четвертину. Суперечка з економом про розмір снопа призвела до бійки між економом і селянином Климентом. Селянин Єлисей Клименко і Іван Тодосенко відмовились допомогти Романовському і економу було нанесено дві криваві рани серпом. Платона Клименка піймала 30 липня і посадили під варту. Однак, 28 січня 1858 року поміщиця Ю.Залєська просила суд про помилування Платона Клименка і його 8 березня 1858 року було звільнено.
Очевидно, ще цей випадок став причиною зміни економа маєтку. У 1863-му році поміщиця Залєська подала в Палату казенного суду для засвідчення домовленості з поміщиком О. А. Пеньковським на верування помістям в селищі.
У «Списке населённых местностей Киевской губении» за 1864 рік сказано: «Деревня Петрушки в 3 верстах от Горенич на запад, в 1 версте от шоссе, при вершине ручья к Горбовичам текущего. Жителей оба пола 254. Земли 1134 десятины, большей части лесной. После продажи в 1841 году Горенич, вдова Залесского ,капитанша Юзефа Залесская осталась при одном этом имении. Из двух её сыновей: старший, за участий в польском мятеже 1830 года, лишён прав состояния; меньший двуименный Франц-Петр остаётся наследником этого имения ».
В 1864 році, після смерті матері, Франц-Пьотр Залєський продав селище Петрушки за 1800 рублів поміщику Скиргелло. А через 4 роки Скиргелло продав половину маєтку за ту ж суму своїй племінниці Ругельман М. В. і почесному громадянину Михайлу Таранову, а другу частину маєтку з садибою за 2000 рублів Єремеєвій, переуступивши свою купівлю незабаромкалезькому асесору фон-Гіллєн-Шмідту.
19 липня 1870 року в селищі Петрушки було знищено градом велику кількість посівів.
15 червня 1872 року поміщик, відставний штабс-капітан Болеслав Осипович Скиргелло продав вдові капітана-лейтенанта Марії Дмитрівні Мікрюковій власний маєток в селі за 24 тисячі рублів.
Під час купівлі Болеславом Осиповичем Скригелло маєтку там мешкало 132 душі. Землі орної було 592 десятини, неорної землі – 143 десятини і 1230 сажнів, зарослого поля кущами – 114 десятин, лісу чорного дров’яного – 4 десятини лісу будівельного – 161 десятина, під селищем 33 десятини. Під ставками й водоймами 16 десятин, під дорогами та вулицями 10 десятин. Всього 1133 десятин, 1230 сажнів, в тому числі зручної 1107 десятин, 1230 сажнів і незручної 26 десятин.
В цьому селищі знаходяться особлива сінокісна дача, яка включала 230 десятин і 1200 сажнів – окреме угіддя села.
У 1873 році поміщиця Марія Василівна Рігельман одержала свідоцтво на маєток в селах Шпитьки і Петрушки. Управляючим був Тарновський Василь Васильович.
У 1874 році відбулася справа про видачу свідоцтва поміщиці Єремеєвій Т. М. на маєток в селищі Петрушки. Дружина колезького асесора Тетяна Михайлівна Єремеєва купила 527 десятин у генерал-майора Федора Івенсена (з червня 1871 року – господар села Скиргелло, після Івенсана). У Скиргелло було 732 десятини, однак він продавав частинами маєток у різні руки.
Івенсоном було на вирубку різного роду і якості лісу купцю Бродському в 1874 році (за виключенням лісу вирубаного Френкелем Гребенем) на суму 7500 рулів, строком на 8 років. Бродський свої права передав Єремієвій. Скиргелло продав для вирубки ліс купцю Гребеню 75 десятин. Бродський не встиг приступити до вирубки , як з’ясувалося, Меєр Якович Гребень купив ліс ще у 1871 році.