Дипломная работа: Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу

Адаптаційні реакції організму на несприятливі впливи значної інтенсивності мають ряд загальних рис і називаються адаптаційним синдромом. Інколи виділяють різні фази процесів адаптації до незвичайних екстремальних умов (наприклад, фазу початкової декомпенсації і наступні фази часткової, а потім і повної компенсації). Зміни, що супроводжують адаптацію, стосуються всіх рівнів організму: від молекулярного до психічного регулювання діяльності. Вирішальну роль в успішності адаптації до екстремальних умов і до зовнішніх впливів відіграють процеси тренування, функціональний, психічний моральний стани індивіда, рівень сформованості мотиваційної сторони діяльності особистості.

Похідним від поняття „адаптація” є поняття „адаптація соціальна” (від лат. adaptum – пристосовую і socium – соціальний) –

1) постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища;

2) результат цього процесу.

Співвідношення цих компонентів визначають характер поведінки і ціннісних орієнтацій індивіда, можливості їх досягнень в соціальному середовищі. Не дивлячись на безперервний характер адаптації, її звичайно пов’язують з періодами кардинальної зміни діяльності індивіда і його соціального оточення. Основні типи адаптаційного процесу:

¾ тип, що характеризується переважанням активного впливу на соціальне середовище;

¾ тип, що відзначається пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтацій групи, – формуються в залежності від структури потреб і мотивів індивіда. Важливим аспектом соціальної адаптації являється прийняття індивідом соціальної ролі.

Спираючись на критерій ступеня адекватності між цілями і результатами діяльності особистості, розмежовують три різновиди адаптаційних процесів-показників:

а) адаптативність як справжня чи відносна гармонійність між суб’єктивними цілями і кінцевими результатами, яка супроводжується позитивним ставленням особистості до навколишнього світу і самої себе;

б) не адаптивність як більшою чи меншою мірою усвідомлена невідповідність між цілями і результатами діяльності, яка породжує амбівалентні почуття і оцінки, яка не справляє психотравмуючого впливу на особистість;

в) дезадаптивність як певна дисгармонія між цілями і результатами, яка є джерелом психічної напруги, внутрішнього дискомфорту і нестабільності перебігу психічних процесів (страх, депресія, фрустрація тощо). (28).

Кожному із цих понять, які фіксують різні сторони соціально-психологічної адаптації відповідає певна ділянка понятійного поля. Зокрема, психологічному аналізу, на рівні суб’єкта відповідає ділянка понятійного поля, яка описує адаптацію як процес, а на рівні особистості – адаптацію як результат. Отже, говорять про „адаптивність чи дезадаптивність” людини як суб’єкта своєї життєдіяльності тоді, коли мова йде про перебіг адаптаційних процесів, структуру і динаміку адаптаційної активності, а коли має місце оформленість психічних процесів у вигляді станів і комплектів (страх, депресія, нейротизм тощо), правильним вживанням термінів „адаптованість”, чи „дезадаптованість” особистості.

Відношення і залежності між цими поняттями добре простежуються у таблиці-схемі І.:

Типологія рівнів функціонування соціально-психологічної адаптації.

АДАПТАЦІЯ
Адаптація як процес		Адаптація як результат
Середовище	адаптативність	адаптованість	Ідивід
	неадаптативність	неадаптованість
	дезадаптативність	дезадаптованість
Аналіз на рівні суб’єкта		Аналіз на рівні особистості

Рівні психологічного пізнання.

Звичайно, рівні психологічного пізнання (по горизонталі) і рівні соціально-психологічної адаптації тісно пов’язані між собою, переплітаються і доповнюють одне одного. Така структура є, як правило, динамічною. Певний, сформований базис, доповнюється, змінюється.

Водночас і адаптивна активність школяра постійно змінюється то в один, то в інший бік. Ці понятійні зв’язки і відмінності мають не лише теоретичне значення, вони сприяють більш глибокому і точному психологічному пізнанню основних характеристик адаптивної взаємодії школяра з його оточенням, від чого багато в чому залежить правильний вибір методів і прийомів психологічної допомоги йому у розв’язанні особистісних проблем. (12).

Ефективність соціальної адаптації в знаній Ірі залежить від того, наскільки особа адекватно сприймає себе і свої соціальні зв’язки. Викривлене або недостатнє уявлення про себе веде до порушень соціальної адаптації.

В західній психології проблема соціальної адаптації розробляється в рамках напрямку, що виник на базі необхівіоризму і відгалужень психоаналітичної психології. При цьому головна увага приділяється порушенням адаптації (невротичним і психосоматичним розладам) і засобам її корекції. На початковому етапі цієї роботи психологічна допомога в основному надавалась дітям з відхиленням в розвитку, а головним завданням були психотерапія і допомога в соціальній адаптації дітей з тими чи іншими формами патології.

Пізніше психологи стали надавати допомогу дітям із власне психологічними проблемами, не пов’язаних з патологією: високою тривожністю, порушенням між особистісних стосунків, труднощів в навчанні і сімейному вихованні.

В теперішній час психологічна допомога з метою кращої адаптації дітей до оточуючого світу на Заході надається за двома показниками: виникнення кризової життєвої ситуації (розпад сім’ї, госпіталізація, неуспішність в школі) і сильний або стійкий розлад поведінки (страхи, агресивність, злодійство, брехливість, дискомфорт у спілкуванні).

У вітчизняній психології необхідність систематичного контролю за ходом психічного розвитку дітей була визнана з перших же років її становлення. В роботах Л.С. Виготського, Н.М. Щелованова, Б.М. Теплова це завдання ставилось досить широко. З уявлень про дитинство, як період істинного формування особистості дитини, закономірно випливали висновки про особливе значення умов життя і розвитку дитини і необхідність психологічного контролю за розвитком нормальної дитини з метою своєчасного виявлення навіть легких, далеких від патології труднощів і відставання, профілактики різноманітних несприятливих варіантів розвитку. Л.С. Виготський орієнтував дослідників на вивчення „всіх особливостей кожного віку... всіх основних типів нормального і аномального розвитку, всієї структури і динаміки дитячого розвитку в їх багатоплановості”. (9).

Глибше пізнати психологічну природу особистої адаптованості школярів допомагає нам таблиця 2 (А.В. Фурман).

АДАПТОВАНІСТЬ
Дуже висока Висока Середня низька	Не адаптованість Неочевидна « 1 2 3 4 5 6 » К-во Просмотров: 241 Бесплатно скачать Дипломная работа: Адаптація молодших школярів до навчально-виховного процесу >>> Скачать <<< Меню Поиск