Дипломная работа: Аналіз та обгрунтування заходів охорони флори Луганської області
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В даній курсовій роботі досліджується стан рослиного покриву, аналізуються та обгрунтовуються заходи, щодо охорони флори Луганської області.
Вивчення та аналіз рослинного покриву є актуальним питанням сьогодення. Адже зелені, або автотрофні, рослини (як вищі так і нижчі) мають велике значення в природі і в житті людини. В процесі фотосинтезу, використовуючи світлову (кінетичну) енергію Сонця і завоюючи з повітря вуглекислий газ та вбираючи з грунту воду з неорганічними речовинами, вони утворюють величезну масу органічних речовин, що йдуть на живлення тварин та харчування людини. Отже, зелені рослини, акумулюючи в створених ними органічних речовинах кінетичну енергію Сонця, забезпечують життя всього живого на Землі і разом з тим є важливим джерелом енергетичних ресурсів, які використовує людина для своїх потреб.
У житті і практичній діяльності людини рослини також відіграють важливу й різноманітну роль. Вони є джерелом харчування, з них виготовляють одяг і ліки, меблі, знаряддя праці, будують житло, та інші споруди тощо.
Метою даної курсової роботи є аналіз антропогенного навантаження на текосистему Луганської області. Нами буде дана загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його покращення.
Територіальний поділ Луганської області
Розділ І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному районуванні України
1.1 Фізико-географічне положення
Луганська область лежить у басейні середнього течії Сіверського Дінця. Межує на півночі з Бєлгородською і Воронежською, на сході й півдні з Ростовською областями РФ, на південному заході і заході- з Донецькою, на північному заході – з Харківською областями України. Площа 26.7 тис. км кв.(4.4% території України). Населення 2861,3 тис. чол. Центр – м. Луганськ. В області – 18 районів, 37 міст, у тому числі 14 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу, 794 сільські населенні пункти. [1] В історико-географічному районуванні Луганська область відноситься до Слобожанщини (Слобідська Україна).
Слобожанщина (Слобідська Україна)- історична назва сучасної території південно-східної України. Цю колись малолюдну територію з середини ХVI ст. почали освоювати українські поселенці з Правобережної і Лівобережної частин Дніпра, Галичини й Волині. У 60-х роках XVIIст. українські і російські поселенці заснували чотири слобідські козацькі полки- Охтирський, Острогозький, Сумський і Харківський. За переписом на Слобожанщині українці становили 64,2%, росіяни- 35,4%. Слобожанщина за культурно-побутовими особливостями має багато спільного з Полтавщиною- сусіднім етнографічним районом. Саме з Полтавщини і Лівобережжя прибула значна частина переселенців у Слобідську Україну.[2]
1.2 Населення і трудові ресурси
Під населенням (народонаселенням) розуміють сукупність людей, які живуть у межах певної території. Інтенсивне заселення Луганської області розпочалося ще у XIX ст. у зв’язку з швидким розширенням торговельного землеробства та розвитком гірничодобувної промисловості. Перед Першою Світовою Війною найгустіше були заселені райони лісостепої зони, найменш заселеною залишалася частина степової зони.[2]
За густотою населення окремі території України істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше – Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на території таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька. Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській областях. Спостерігаються значні територіальні відмінності в розподілі населення зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в Чернівецькій-370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської області. [3]
У національному складі переважають українці (52,8%) та росіяни (43,8%). Проживають також білоруси, євреї, татари та інші. Середня густота населення -107,2 чол. на 1 км кв. Найгустіше (245 чол. на 1 км кв.) заселенна пд. частина області. Луганська область відзначається високим рівнем урбанізації. Кількість міських жителів 1991 зросла проти 1939 у 2,1 раза і становить 25099 тис. чол. (87% всього населення), більше половини з них проживає у великих містах. Характерною особливістю Луганської області є наявність великої кількості малих міст (25), в них проживає 20,8% міського населення, та селищ міського типу (108; 11,7% ), в яких проживає 17,9% міського населення . В області значні внутріобласні міграції населення, насамперед у пд. районах, у Стаханово-Комунарській, Лисичансько-Рубіжанській , Ворошиловградській агломераціях, а також між ними та їхнім оточенням. Виділяють Краснодонську, Краснолуцьку, Ровеньківську та Свердловську локальні системи розселення. Найбільші міста: Ворошиловград, Северодонецьк, Комунарськ, Лисичанськ, Красний Луч, Стаханов; середні – Свердловськ, Рубіжне, Антрацит, Ровеньки, Брянка, Краснодон, Первомайськ. Більша частина трудових ресурсів зайнята у сферах матеріального виробництва (в промисловості-46%, с/г-6,3%, будівництві-5,6%, на транспорті-5,3%).[1]
1.3 Природні умови і ресурси
Основу природоресурсного потенціалу України становлять земельні ресурси, мінеральні та лісові.
Комплекса структура природоресурсного потенціалу по Україні
(за В. Руденком)
| Область | Потенціал природних ресурсів, % | ||||
| Мінеральних | Водних | Лісових | Фауністичних | Рекраційних | |
|
Луганська Рівненська Україна (всього) |
73,9 5,0 28,3 |
6,8 16,4 13,1 |
13,8 55,0 44,4 |
К-во Просмотров: 203
Бесплатно скачать Дипломная работа: Аналіз та обгрунтування заходів охорони флори Луганської області
| |