Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра історії України

Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України

Тернопіль‑2006

Зміст

Вступ

1. Історіографічний огляд та джерельна база дослідження

2. Радянська партизансько – підпільна боротьба на території України

2.1 Передумови винекнення партизанського і підпільного руху в Україні

2.2 Збройна боротьба партизанів і підпільників

2.3 Зміна тактики партизансько-підпільної боротьби і завершальний етап боротьби.

3. Антинімецька боротьба УПА на території України

3.1 Передумови зародження УПА

3.2 Боротьба УПА в умовах німецької окупації

4. Польський націоналістичний рух опору в Україні.

4.1 Створення та боротьба польських підпільних організацій

4.2 Співпраця польського та українського руху опору.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Спливає 61 рік після завершення однієї з найжорстокіших й найкривавіших в історії цивілізації воєн, який неначе страшний, ненажерливий молох поглинув мільйони життів людських. Про ці трагічні дні нашого минулого написано багато, але на жаль через історію та художню літературу нерідко пропагувалася «інша війна». Багато праць з історії Другої світової війни, зокрема Великої Вітчизняної війни претендуючи на правдивість та об'єктивність, висвітлюють її проблеми з точністю до навпаки, але з іншим ідеологічним тлумаченням.

Актуальність теми. Головна роль в розгромі ворога належить Радянській Армії, але відчутну допомогу надавав Рух Опору, особливо радянські партизани і підпільники. Однак досі в українському суспільстві не вщухають суперечки щодо того, кого ж вважати учасниками антинацистської боротьби, а кого – колоборантами. В обґрунтуванні наукових висновків і оцінок буремних 40‑х років ХХ століття першочергове значення має з'ясування і визнання внеску у спільну перемогу над нацизмом різних сил, які брали участь у боротьбі проти окупантів. На території України це боротьба радянських партизанів, підпільників, українського національного підпілля, польського підпілля.

Існування радянської системи виключало об’єктивне й неупереджене вивчення проблеми партизансько-підпільної боротьби, існує ще багато «білих плям», які потрібне дослідити. Увага переважно зосереджувалась на постійному підкреслюванні керівної ролі компартії в організації останньої, міфологізації збройної боротьби у ворожому тилу, надмірній героїзації її учасників. Підкреслювалось, що партизансько-підпільний рух мав всенародний характер, замовчувався той факт, що в початковий період війни населення в більшості підтримувало німців, або ж займало нейтральну позицію. Не говорили про те, що західні регіони республіки більшістю населення підтримувало ОУН, УПА і сприймали партизанів як представників радянської тоталітарної системи. Не висвітлювалась така проблема як стосунки радянських партизанів з ОУН, УПА, їх ставлення до населення західних областей України, котре розглядалося як вороже середовище відносно останніх.

Замовчувались причини невдач в організації партизансько-підпільної боротьби, катастрофічні втрати серед її учасників, про знищення більшості партизанських загонів і підпільних організацій німецькими спецслужбами в початковий період війни. Про недосвідченість, безвідповідальність людей, яким було доручено організацію боротьби, про недодержання ними правил конспірації. І досі не має відповіді на питання: Хто ж насправді був рушійною силою партизанського руху в перший, найважливіший період?.

Залишається не визначеною чисельність учасників партизанської боротьби, яка коливається в межах від 180 тис. чол. до 500 тис. чол. Не з’ясовані втрати, яких зазнали партизани, підпільники у 1941–1944 роках. Викликають сумніви у дослідників і відбиті в офіційних документах партизанського руху України результати бойової діяльності його учасників, які оцінюються майже 470 тис. вбитих та поранених вояків противника й осіб, котрі з ними співпрацювали. Зазначена цифра безумовно перебільшена, оскільки за підрахунками істориків колишньої НДР, втрати гітлерівців від дій партизанів на теренах усього СРСР становить лише 550 тис. осіб.

З другої сторони останнім часом відбувається гіперболізація боротьби ОУН, УПА. Досі не визнано на державному рівні ОУН, УПА як воюючу сторону в Другій світовій війні, а серед населення не існує примирення між різними категоріями учасників Руху Опору у Великій Вітчизняній війні. Воїни ОУН, УПА не прирівняні до ветеранів війни, не мають жодних пільг, відзнак.

Про діяльність ОУН, УПА написано багато праць, але жодна не присвячена антифашиській діяльності, фактологічний матеріал з даної тематики розкиданий по різних джерелах та публікаціях. Радянські історики звинувачували ОУН, УПА в співпраці з німцями, їм прищеплювалося тавро зрадників українського народу.

Антифашистка діяльність польського підпілля на території України висвітлена мало, більшість праць присвячені боротьбі між українським національним підпіллям та польськими силами, Волинській трагедії.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю та завданнями охоплюють період з червня 1941 року і до жовтня 1944 року.

Мета. Виходячи з актуальності теми і спираючись на досягнення вітчизняної історіографії в дослідженні розвитку антифашистського Руху Опору на території України, на основі комплексного і об’єктивного аналізу поглибити дослідження і зробити науково обґрунтовані висновки щодо ролі Руху Опору в розгромі німецького агресора і визволені території України.

Метою продиктовані основні завдання , які необхідно розв’язати в процесі дослідження даної наукової проблеми:

– теоретично обґрунтувати основні передумови зародження антифашистського Руху Опору на території України;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--