Дипломная работа: Державний фінансовий контроль в Україні

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль — фінансовий конт­роль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у ви­падку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлен­ня власника фінансових ресурсів на умовах платності за надан­ня послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансо­вої діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприєм­ства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи. що перевіряється, та підготовку відповідного заключення. Ауди­тор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юри­дичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-коман­дної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку вико­нання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявленню прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням ефективністю використання державних коштів, дотриманню нормативних показників і фінансової дисципліни.

Таким чином, фінансовий контроль — це цілеспрямовані діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не державних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованим грошових фондів держави з метою найефективнішого соціальне економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин

Фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійсненні фінансового контролю в цілому, є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

— перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

— перевірки правильності використання державними і му­ніципальними підприємствами, установами і організаціями гро­шових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

— перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприєм­ствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах; .

— виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливо­стей підвищення продуктивності праці, рентабельності, еко­номії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

— попередження і усунення виявлених порушень фінансо­вої дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому дер­жавою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування ма­теріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністратив­них, економічних або адміністративних і економічних одно­часно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінан­сові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, що істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого — підвищен­ня їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління — його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призна­чення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяль­ності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю не­обхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодав­ством і іншими нормативними актами, що регламентують фінан­сову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України «Про державну подат­кову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові нор­ми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визна­чити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із за­даними показниками.

1.2. Методи здійснення державного фінансового контролю

В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступ­ний фінансовий контроль. Такі види контролю притаманні усім контролюючим органам.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань. Це стосуєть­ся насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акуму­люється в Державному бюджеті, а також їх розподілу між окре­мими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінансових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована екс­пертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попе­редній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розра­хунків фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.

Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінан­сових (і не тільки фінансових!) питань. Він сприяє вибору най­доцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефек­тивністю використання фінансових ресурсів в оптимальну зба­лансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності — проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, кредитні і касові заявки і т.д. Як правило, попередній фінансовий конт­роль завжди здійснюється вищими органами законодавчої вла­ди. Хоч об'єктивно він мав би здійснюватись постійно всіма суб'єктами фінансових правовідносин.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосе­редньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед — неухиль­ного дотримання встановлених показників з обов'язкових пла­тежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. Цей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх струк­турах суспільного виробництва. Як правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових правовідносин.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінан­совими результатами діяльності. Він проводиться після здійснен­ня фінансових операцій (виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджет­ної сфери та ін.) і, як правило, після завершення певних етапі діяльності з метою з'ясування її ефективності. Наступний фінансовий контроль — це база для аналізу й оцінки не лише ефективності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінансових норм і нормативів в цілому. Однаково активну участь цьому виді фінансового контролю беруть усі суб'єкти фінансово-правових відносин, з тією лише різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні і в межах наданої йому державою компетенції.

Всі названі види фінансового контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення і роль усіх виді фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його — підприємством, установок організацією, фірмою і т.д. Особливістю є й те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку дотримання фінансової дисципліни, хоч це не випускається з поля зору зовсім, на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку і звітності.

На підставі інших критеріїв виділяють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється:

а) в силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився) і б) за рішенням компетентних органів держави (наприклад, податкової адміністрації з метою з'ясування повноти виконання платникам податків їх фінансових обов'язків перед державою), прокуратури (з метою з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи) і т.д. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів.

Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінансового контролю, наприклад за суб'єктним складом органі Що здійснюють фінансовий контроль. В цьому випадку фінансовий контроль поділяється на наступні види: 1) фінансова контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогос­подарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і спо­соби його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює кон­троль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю — ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінан­сову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. Їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.

Всі методи фінансового контролю конкретизуються в мето­диках — тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує кон­кретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій по­слідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існу­ють випробувані на практиці методики. Вони розроблені з вра­хуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.