Дипломная работа: Державний фінансовий контроль в Україні

«Ревізія — це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства, установи, органі­зації, дотриманням законодавства з фінансових питань, досто­вірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріаль­них цінностей, попередження фінансових зловживань. За ре­зультатами ревізії складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, орга­нізацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою».

Ревізія — це найглибше і найвсебічніше обстеження фінан­сово-господарської діяльності підприємства, установи, органі­зації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансо­ву діяльність. Їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.

Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведен­ня виявляються порушення фінансової дисципліни та наміча­ються заходи по усуненню їх негативних наслідків.

Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстежен­ня, інспекції, спостереження.

Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб'єктів, перспекти­ви їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації ви­робництва. В ході обстежень часто здійснюються опитування, анкетування. Обстеження може здійснюватись за приписом законодавчих або виконавчих органів і також насамперед пере­слідує мету виявлення порушень фінансової дисципліни.

Інспекції — це перевірки стану фінансів, підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб'єктами — представ­никами держави в цілому чи її окремих органів. Вони, як пра­вило, проводяться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Спостереження — це такий метод фінансового контролю, який зводиться переважно до загального ознайомлення із ста­ном фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Спостереження буває загальним і спеціальним. Як правило, спостереженню передує в часі застосування інших методів фінансового контролю.

1.3. Організації та служби, які здійснюють державний фінансовий контроль

Ефективність фінансового контролю у вирішальній мірі за­лежить від правильної його організації та розподілу ролей, ком­петенції суб'єктів фінансового контролю. В цій справі уже існує значний досвід. Він переконує, що система органів, які здійсню­ють фінансовий контроль, аби діяти ефективно, не може буду­ватись довільно, аби як. Вона неминуче зумовлюється об'єктив­ними причинами і суспільними традиціями.

Фінансовий контроль є логічним продовженням і завер­шенням державного управління фінансами. Тому в країнах з розвинутими громадянським суспільством і ринковою економі­кою не придумують довільно яку б то не було систему органів фінансового контролю — вона все одно виявилася б нежиттєз­датною — а застосовують до завдань фінансового контролю систему органів державного управління фінансами, яка уже склалася в країні давно. Ця система лише доповнюється окре­мими специфічними елементами і в загальних рисах має на­ступний вигляд: загальнодержавний фінансовий контроль; відом­чий фінансовий контроль; аудит.

Функції державного фінансового контролю, як правило, розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюють­ся особливостями політичної системи держави. При цьому обо­в'язково враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні їх органи. Ними, як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації — державним бюджетом. У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дот­риманням норм фінансового законодавства всіма членами фе­дерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійс­нюється в ході розгляду і затвердження проекту державного бюджету на черговий рік і звіту уряду про його виконання, а також в ході спеціальних парламентських слухань найпринци­повіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової по­літики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в ряді інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функці­ями управління фінансами, а також спеціальні відомства дер­жавного фінансового контролю.

Наприклад, в США чинна система державного фінансово­го контролю інкорпорована в державно-правову систему як необхідний елемент державного регулювання балансу повно­важень законодавчої і виконавчої властей. Взаємодія двох віток державної влади в цій сфері здійснюється з допомогою як пар­ламентського контролю за діяльністю міністерств і відомств, так і адміністративного й фінансового контролю президента за діяльністю його адміністрації.

Провідними фінансовими контролюючими органами США є Головне контрольне-фінансове управління, що відноситься до вітки законодавчої влади, та Адміністративно-бюджетне уп­равління, що відноситься до складу адміністрації президента.

Головне контрольно-ревізійне управління США було ство­рене майже 80 років тому як незалежний від федеральної ад­міністрації орган з метою контролю за правильністю й ефек­тивністю використання бюджетних коштів виконавчими орга­нами, включаючи й міністерство оборони. Закон США про Головне контрольно-фінансове управління від 1974 р. значно розширив його повноваження. Тепер до його функцій відно­сяться, крім усіх попередніх, ще й аналіз федеральних програм за методом «затрати-результати».

Головне контрольно-ревізійне управління США має дос­туп практично до всіх фінансових документів міністерств і відомств. В його штаті — біля п'яти тисяч співробітників, більшість з яких працює у Вашингтоні і значно менша частка їх зайняті в регіональних бюро та зарубіжних представництвах. За дорученням палат і комісій Конгресу США чи навіть окремих конгресменів Головне контрольно-ревізійне управління може здійснювати оцінку результативності державних програм і діяль­ності федеральних відомств; проводити спеціальні обстеження і перевірки обгрунтованості цін на продукцію; фінансово-еко­номічних аспектів контрактів міністерства оборони. Інспекто­ри Головного контрольно-фінансового управління перевіряють також діяльність ревізорів виконавчої влади. В окремих випад­ках перевірки здійснюються в координації із слідчими органа­ми міністерства юстиції та іншими органами, наділеними відпо­відними повноваженнями.

У Франції виявлення і попередження бюджетно-фінансових зловживань покладено на Рахункову палату — одну з най­старіших державних установ країни. Тут Рахункова палата є по суті судовою адміністрацією. Законодавець відніс до її компе­тенції здійснення загального контролю за державними фінан­сами. Такого ж роду контроль в комунах, департаментах і регі­онах за місцевими державними установами здійснюється регі­ональними рахунковими палатами, створеними у 1982 році. Рішення цих палат можуть бути оскаржені в Рахункову палату Франції.

Рахункова палата Франції контролює фінансову діяльність адміністративних інститутів, виявляє їх помилки і прорахунки, що завдають шкоди державним фінансам. Зокрема, вона пере­віряє, як саме використовуються кредити, фонди і цінності, управління якими доручено державним службам та іншим офі­ційним юридичним особам, здійснює контроль за різноманіт­ними установами в сфері соціального забезпечення, рахунками державних підприємств і їх філій, а також, в окремих випадках, за приватними юридичними особами з числа тих, що одержу­ють фінансову допомогу держави.

Органами державного фінансового контролю у Франції є також Генеральна інспекція фінансів і Генеральна інспекція адміністрації. Перебуваючи в безпосередньому підпорядкуванні міністра економіки і фінансів, Генеральна інспекція фінансів виконує функції контролю на місцях за діяльністю служб міністерства економіки і фінансів. Вона контролює діяльність всіх призначених державою бухгалтерів та адміністративної бух­галтерії вторинних розпорядників кредитів, державних підпри­ємств, а також тих недержавних органів і підприємств, що пе­ребувають під фінансовим контролем держави. Ця ж установа організовує та здійснює дослідження економічних і фінансо­вих проблем на замовлення державних міністерств і відомств, а також за власною ініціативою.

Функцією Генеральної інспекції адміністрації є здійснення вищого контролю за персоналом, службами, установами і орга­нами, що перебувають в підпорядкуванні міністерства внутрішніх справ або під контролем префектів, навіть якщо вони підпада­ють під контроль ще якогось іншого державного інспектуючо­го органу. Інспектори Генеральної інспекції адміністрації мо­жуть одержувати письмові доручення від прем'єр-міністра, міністра внутрішніх справ та інших зацікавлених міністерств, що, таким чином, розширює їх компетенцію на персонал, служ­би, установи й органи, які перебувають в підпорядкуванні інших міністерств, крім міністерства внутрішніх справ.

У Великобританії функції контролюючого бюджетно-фінан­сового органу, що виступає від імені парламенту, виконує На­ціональне контрольно-ревізійне управління. Воно було створе­не у 1983 році у відповідності зі спеціальним законом замість департаменту з фінансів і ревізії, що існував до цього. Назва­ний закон змінив загальнофінансову і оперативно-господарську незалежність цього органу від уряду і поставив генерального контролера-ревізора, що очолює його, у більш близькі стосун­ки з парламентом у порівнянні з попереднім часом. В даний час генеральний контролер-ревізор є посадовою особою пала­ти общин.

Державний фінансовий контроль в Російській Федерації здійснюють Федеральні Збори і їх дві палати — Державна дума і Рада Федерації. Вищим спеціальним органом державного фінансового контролю тут є Рахункова палата, яка у своїй діяль­ності підзвітна Федеральним зборам. Вона проводить експер­тизу федерального бюджету, федеральних позабюджетних фондів і законодавчих актів, контролює виконання державного бюд­жету та використання федеральної власності. Особливо слід підкреслити те, що Рахункова палата Російської Федерації в межах завдань, поставлених перед нею законодавцем, органі­заційно та функціонально незалежна.

Контрольні функції в галузі фінансів виконують також ко­мітети й комісії, що утворюються Радою Федерації та Держав­ною Думою в межах їх компетенції. Особлива роль серед них належить Комітету з бюджету, податків, банків і фінансів, що здійснює фінансовий контроль в цій галузі в цілому.

У відання Державної Ради Федеральних Зборів Російської Федерації переданий Контрольно-бюджетний комітет, що існу­вав раніше у складі Верховної Ради Російської Федерації, на підставі Закону Російської Федерації «Про основи бюджетного устрою і бюджетного процесу». Комітет діє як незалежний від адмістрації Президента і Уряду Російської Федерації орган. Крім експертно-аналітичної роботи з фінансових питань, по­в'язаних з доходами і видатками бюджетних коштів, до компе­тенції Контрольно-бюджетного комітету відноситься також проведення фінансового контролю за: виконанням федераль­ного бюджету; дотриманням законності і підвищенням ефек­тивності витрачання державних коштів, що виділяються на фінансування бюджетних організацій, сфери матеріального ви­робництва, оборони і правоохоронних органів; формуванням доходів і видатків від зовнішньоекономічної діяльності; вико­ристанням позабюджетних фондів.

Контрольно-бюджетний комітет при здійсненні своїх функ­цій уповноважений проводити фінансові ревізії, перевірки й обстеження в органах законодавчої і виконавчої влади, закла­дах, на підприємствах, в державних установах, що діють за рубежем ; в інших організаціях, що обслуговують зовнішньоеко­номічні зв'язки і фінансуються з державного бюджету і в Цен­тральному банку Російської Федерації з питань організації касового виконання федерального бюджету, регулювання гро­шово-кредитних відносин і емісії. При цьому Контрольно-бюд­жетний комітет взаємодіє з іншими комітетами і комісіями Федеральних Зборів Російської Федерації, з іншими контрольни­ми органами, з правоохоронними органами, а з питань спільного відання Російської Федерації і її суб'єктів — з їх органами влади.

Таким чином, досвід інших держав в організації державно­го фінансового контролю свідчить про те, що цьому аспекту державної фінансової діяльності приділяється особливо велика увага. Він розглядається державами як необхідний інструмент підтримання фінансово-господарського порядку в ринкових умовах. Нашій вітчизняній практиці ще належить оволодіти багато чим з того, що вже випробувано цивілізованим світом в сфері державного фінансового контролю.

Система органів державного фінансового контролю в Ук­раїні перебуває на стадії формування. Хоч основні її елементи вже склалися і діють, вдосконалюючи свою внутрішню струк­туру та уточнюючи своє місце в загальнодержавній системі кон­тролю взагалі. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.