Дипломная работа: Екологічний проект як один із засобів екологічного виховання

Проблема енергоресурсів пов’язана з постійно зростаючими потребами людини в енергії. Отримання її сучасним методом призводить до забруднення середовища. Людство турбує проблема забезпечення енергоресурсами та тісно пов’язане з нею питання про забруднення середовища. Замислюючись над майбутнім, людство бажає отримати відповіді на питання: як довго сучасні методи виробництва будуть задовольняти потребу в енергії? Які можливості використання нових джерел енергії? Чи дійсно теплоенергетичний комплекс здатен порушити екологічну рівновагу планети? Знайти відповіді на ці питання дуже не просто, бо їх рішення пов’язане з проблемою виживання людства.

Охорона середовища є досить складною проблемою відношень між суспільством і природою. Суспільство впливає на природу, використовуючи її ресурси, культивує рослини, тварин та мікроорганізми, перетворюючи саме середовище. Суспільство своєю діяльністю не повинно порушувати природні процеси, механізм функціонування біосфери. Захист природи являє собою ряд проблем захисту атмосфери від забруднення, вод від якісного та кількісного виснаження, ґрунту від руйнування, рослин та тварин від зникнення.

Для вирішення проблем захисту середовища необхідні глибокі та всебічні досліди біосфери, а також техногенного впливу на неї та здоров’я людини, вивчення перспектив виживання людства. Важливу роль у випереджаючому відображенні дійсності відіграє соціальне прогнозування. Практика прогнозування дозволяє передбачати шляхи розвитку, враховуючи особливості соціальних тенденцій, мати науково обґрунтовані прогнози. Соціальне прогнозування можна визначити як випереджаюче відбиття дійсності. [22,414]

Об’єктивна база можливості прогнозування схована у взаємозв’язку минулого з теперішнім. Справа в тому, що майбутнє народжується у сучасному, нове ховається у старому. Звичайно, як те, так і інше є можливістю, що існує об’єктивно в самій дійсності як прихована тенденція її подальшого розвитку. Виходить, що іншого шляху для “можливого майбутнього” нема, крім пізнання реальної дійсності, точніше – пізнання можливостей тенденцій, що містяться у сучасному стані суспільства.

У 1968 році з ініціативи італійця Ауреліо Печчеї створено Римський клуб, членами якого стали представники 25 країн. Мета цієї організації – розробка альтернативних шляхів розвитку цивілізації, створення моделей людського суспільства на віддалену перспективу. В доповідях вчені, розглядаючи глобальні проблеми майбутнього людини, роблять акцент на моральні критерії удосконалення людини. У доповіді Д.Габора говориться, що “сучасний промислово розвинений світ марнотратно використовує природні та людські ресурси, величезна маса сировини йде на воєнні цілі та величезна їх частина руйнується у війнах” [22,417]. Римський клуб ставить на меті створення нового суспільства; воно повинне безперервно покращувати якості життя та гармонізувати відносини між народами, націями, розвиток кожної особистості. Таке суспільство повинне мати економічну структуру, співзвучну з гармонією природи.

Поряд із формуванням нового світогляду існує і правове регулювання охорони навколишнього середовища. Державне управління в царині охорони навколишнього середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів. Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки. Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розробки нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів. Мінприроди України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Держкомітетом з питань геології, Держкомітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України. При Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Основним завданням Держекологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Юридичну базу природоохоронного зобов’язання становить Конституція України, де в ст. 16 записано: “Забезпечення екологічної безпеки і підтримування екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.” Стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоровся довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.” Існують нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Природоохоронне законодавство як важіль управління процесом природокористування, почало формуватись з 1991 р., коли було прийнято Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, де сформульовано завдання природоохоронного законодавства.

До об’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природносоціальних умов і процесів, природні ресурси, ландшафти та інші природні комплекси. Особливій охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України. Крім того, держава має охороняти від негативного впливу несприятливих екологічних чинників також здоров’я і життя людей. У 90-х роках Верховною Радою України було прийнято також Закон України “Про екологічну експертизу” (1995), “Про охорону атмосферного повітря” (1992), “Про природно-заповідний фонд” (1992), “Про тваринний світ” (1993), “Про пестициди та агрохімікати” (1995).

Україною ратифіковано міжнародні конвенції „Про охорону біологічного різноманіття” (1994), „Про охорону дикої природи, фауни і природних середовищ існування в Європі” (1996), „Про речовини, що руйнують озоновий шар” (1996).

Що ж реально роблять люди для охорони навколишнього середовища?

Теплоенергетика. Рішення проблем охорони середовища від шкідливого впливу підприємств теплової енергетики потребують комплексного підходу. ТЕС у районі їх розташування вагомо впливають на середовище та на стан біосфери в цілому. Основними забруднювачами є летюча зола, диоксид сірки і оксид азоту. Засоби скорочення викидів залежать від якості палива та умов його спалення, запобігання забруднення досягається очищенням всього об’єму продуктів спалення у високоефективних золоуловлювачах, контроль за викидами ведеться спеціальними приладами. Застосовується в якості джерела енергії водень, бо у процесі його спалення створюються лише пари дистильованої води, а теплота спалення майже втричі більше, ніж у нафти.

В зв’язку з тим, що запаси сировини не нескінченні, вчені шукають нові джерела енергії, які практично не забруднюють середовище. Наприклад, енергія термальних вод, енергія сонця, енергія вітру.

Закон про охорону п