Дипломная работа: Фактори, що впливають на розвиток підліткової злочинності
Соціологи називають відхиляючу поведінку девіантною. В широкому смислі термін «девіантність» означає любе відхилення від прийнятих в суспільстві соціальних норм, починаючи із самих незначних. Коли американські соціологи пишуть про те, що девіантна поведінка приймає такі форми, як кримінал (crime), делінквентність, героїчні проступки, самовбивство, бунт, геніальність, розтрата чужих грошей, сексуальні домагання, наркоманія і т.п., то вони, по суті говорять про девіантність в широкому смислі.
В вузькому значенні девіантність означає незначні проступки, ті, що не підпадають під статтю кримінального кодексу.До серйозних форм порушення спеціалісти застосовують додаткові терміни, а саме делінквентність та злочинність (кримінальна поведінка). В подальшому девіантність в широкому смислі буде називатися «відхиляючою поведінкою». Люба поведінка, яка викликає незадоволення суспільної думки, називається відхиляючою. Це надмірно широкий клас явищ – від безквиткового проїзду до вандалізму. А тому, слід говорити про форми і розміри відхилення. До основних форм девіантної поведінки Я.І. Гілінський та В.С. Афанасьєв відносять: 1) пияцтво та алкоголізм, 2) наркотизм, 3) злочинність. 4) самогубство,5) проституція, 6) гомосексуалізм. Інколи до них добавляють також азартні ігри та психічні розлади. Вище вказані форми відхиляючої поведінки можна поділити на три групи: тобто девіантну, делінквентну та злочинну. Під девіантною поведінкою розуміють такі відхилення, які не ведуть за собою кримінального покарання, іншими словами не являються протиправними. Сукупність протиправних проступків , або злочинів, отримала в соціології спеціальну назву – делінквентна поведінка. Обидва значення – широке та вузьке – однаково використовуються в соціології.
Таким чином, відхиляюча поведінка – яка охоплює три форми – девіантну, деліквентну та кримінальнуповедінку, які представляють собою, по зростаючій, три ступені порушення соціальних норм. В результаті виникає деякий континуум, або шкала відхиляючої поведінки. Радянська, а сьогодні російська міліція, і інші правоохоронні органи, реєструють тільки те, що вони в змозі розслідувати. Друга причина заключається в тому, що радянські часи, злочинність в країні дійсно була набагато нижчою ніж в західних країнах. Тоталітарні і закриті суспільства відрізняються консерватизмом, непохитністю соціальних процесів, в тому числі і кримінальних.
1. Девіація як процес розвитку.
Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів та факторів суб'єктивних.
Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.
Такий загально методологічний висновок конкретизується різноплановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких посідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.[7]
Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профілактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.
Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.
Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.
Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.
Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.
Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.
Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.
Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демографічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим нормам.
Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.[14]
Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.
Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.
Отже звідси випливає висновок – девіація , як не прикро перебуває в постійному процесі розвитку , а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те ,щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.
Девіантна поведінка. Як вже було сказано, самим слабким і самим розповсюдженим видом порушення виступає девіантна поведінка. Вона не зводиться до багато чисельних порушень суспільного і адміністративного порядку. Поза негативним смислом у слові «девіантність» існує і позитивний. Відхиляючись від середнього стандарту поведінки можна, як в негативну, так і в позитивну сторону.
Девіантна поведінка - любі вчинки, або дії, не співпадаючі писаним і не писаним нормам. В деяких суспільствах дрібні відхилення від традицій, не говорять уже про серйозні проступки, суворо караються. Все знаходилося під контролем: довжина волосся, форма одягу, манери поведінки. Ваші батьки напевно пам’ятають, як в 60-70 роки в школі вчителі боролися із «довговолосими» вбачаючи у їх вигляді, подражання «бітлам»; як вони навіювали шкільну форму на манер військової, на їх думку не правильно себе поводили.
В більшості суспільств контроль девіантної поведінки несиметричний: відхилення в погану сторону засуджується, а в хорошу –схвалюється. В залежності від того, позитивним, або негативним являється відхилення всі форми девіації можна розмістити на деякому континуумі.
На одному із його полюсів розміщується група осіб, які проявляють максимально несхвальну поведінку: революціонери, терористи, патріоти, політичні емігранти, зрадники, атеїсти, злочинці, ва?