10. Недоліками правил розміщення пенсійних активів є неоднакове законодавче регулювання правил розміщення пенсійних активів недержавними пенсійними фондами та страховими компаніями. Внесено пропозицію щодо законодавчого закріплення порядку формування пенсійних активів компаніями зі страхування життя у Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення"

11. Держава стимулює (заохочує) до участі у недержавному пенсійному страхуванні шляхом надання податкових пільг, досліджено види та розміри податкових пільг як для фізичних так і для юридичних осіб.

12. В іноземних країнах недержавне пенсійне страхування відіграє досить важливу роль та місце. На основі дослідження позитивного досвіду внесено пропозиції для покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні.

Зазначені найважливіші науково-теоретичні положення, узагальнення, оцінки, висновки, одержані в ході магістерського дослідження, автор виносить на захист.

Структура магістерського дослідження. Робота складається із вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (70 найменувань), загальний обсяг роботи - 130 сторінок.

Розділ І. Еволюція пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні

Обов’язком держави є забезпечення добробуту її громадян та створення суспільного багатства. Для захисту державних та суспільних інтересів надзвичайно важливу роль відграє інститут страхування, як однієї з найдревніших форм суспільних відносин, який покликаний гарантувати захист як суспільних так і державних інтересів.

Людина завжди прагнула власного самозбереження, яке їй може надати держава, тому виникає необхідність зберегти і саму державу. Звідси і витікають глибинні джерела фінансового права, що продукуються первородними інстинктами самозбереженнями індивіда і держави. Маючи природну потребу у функціонуванні держави, індивід приречений утримувати не тільки себе, але й державу, сам розподіляти через відповідні суспільні інститути в необхідних пропорціях створені ним блага між собою і державою. У сучасних умовах цивілізованою формою такого розподілу виступає фінансове право[10] .

Зрозуміло, що індивід може працювати на благо держави доки зможе самостійно сам себе забезпечувати. Тому виникає необхідність утримання даного індивіда коли він через вік чи втрату здоров’я вже не в змозі працювати. В свою чергу держава бере участь у збереженні індивіда, організовує відповідний фінансово-правовий механізм захисту індивідів, основою якого є відповідні грошові фонди та розподіляє дані кошти на потреби індивіда, віддаючи належне за участь індивіда в утриманні держави, здійснюючи публічні видатки. Це й дало поштовх для виділення такого фінансового інституту як пенсійне страхування.

Держава ініціює створення відповідних матеріальних фондів, які і є основою страхових фондів, а також регламентує ї подальший рух, та задоволення публічних потреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. В страховій діяльності функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм, що включає сукупність організаційних форм фінансових відносин, порядок формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страхових фондів, методи їх планування, форми управління фінансами, а також фінансове законодавство у сфері страхування[11] . Тому пенсійне страхування виступає предметом регулювання фінансового права.

Пенсійне страхування пройшло тривалий історичний шлях, від примітивних форм надання пенсійної допомоги та створення малих матеріальних фондів, до виникнення цілісних та багатофункціональних пенсійних систем та формування, розподілу та використання значних грошових фондів, які становлять досить значні фінансові ресурси.

Фонди коштів пенсійного страхування передбачають формування страхових фондів по віку, страхуванні життя та пенсій, втраті працездатності, втраті годувальника, внаслідок захворювання та ін.

В Україні перші згадки про фонди, з яких відшкодовувались збитки завдані життю людини датуються ІХ-X ст. Такі дані збереглися у давньоруських літописах, а також збірнику законів Ярослава Мудрого "Руська правда"[12] .

З виникненням перших руських держав і прийняттям християнства починається і розвиток пенсійного страхування (Х-ХVІІ ст.) - етап церковно-державної благодійності, яка носила обов’язковий характер, про що зазначалось в Церковному уставі 996 р. На благодійність церква виділяла 1/10 частину доходів, які повинні були поступати на соціальну допомогу. Такий характер державна і церковна допомога злегла до кінця ХVII ст [13] . Розвиток і оформлення мір суспільної допомоги в визначену систему державного утримання належить Петру І. Кінцем XVII ст. датуються перші факти появи постійних державних видатків на цілі соціальної допомоги. Соціальна допомога (благодійність) тут виступає в якості видатків держави та церкви.

Важливо відмітити, що якщо в Європі на фоні становлення і розвитку капіталістичних формацій відбувався процес бурхливого розвитку різноманітних установ взаємного і комерційного страхування, то в Російській імперії ідея організованої взаємодопомоги за рахунок коштів населення не знайшла свого вираження. Майже всі європейські держави до XVIII ст. мали достатньо широкі прошарки вільних громадян, отримавших власні трудові чи підприємницькі доходи, які вони старалися зберегти при настанні можливих ризиків. В Російській імперії основна маса населення була закріплена за землевласниками. Таким чином ані християни, ані наймані працівники не мали ані цілі зберегти свої доходи, ані самих доходів, які могли би використовуватись для соціального захисту. Найбільш значимим фактором, що здійснював вплив на положення населення, залишалась державна влада. Тому організація соціальної допомоги закономірно прийняла єдину можливу форму - державного соціального утримання, доповнюваного церковною, монаршою, вельможною благодійністю. Традиційні відносини суспільної взаємодопомоги не получили подальшого розвитку і в умовах необмеженого феодалізму не переросли у фінансові відносини взаємного характеру [14] .

Як бачимо населення не могло в повній мірі застосовувати задля своїх потреб інститут страхування. Лише вельможі могли скористатися послугами іноземних страхових компаній, які, як уже зазначалося досить активно розвивались в європейських країнах.

Вважається, що перший етап організації та становлення державно-правових засад страхування (у тому числі фінансово-правових) починається з 1786 р. Маніфестом Катерини ІІ "Про заснування Державного позичкового банку", яким було встановлено державну монополію на страхову діяльність і почали створюватися державні страхові товариства [15] . Так, маніфестом від 28 червня 1786 р. встановлювалося право позичкового банку здійснювати страхову діяльність. У той же час ст.20 цього маніфесту заборонялося проводити страхування переліченого майна в іноземних страхових компаніях. Цей нормативний акт вводив основний принцип фінансово-правового регулювання страхування, що пов’язаний із вкладенням страхових грошових ресурсів, перш за все в національну економіку. Важливим уявляється створення страхової експедиції, яка була заснована при банку та проіснувала 36 років, що можна вважати початком історії розвитку страхування на території Російської імперії як організаційного та економічного інституту[16] .

З прийняттям даного нормативного акту, відбулося усвідомлення значущості інституту страхування як для суспільних потреб, так і для економіки держави. Виникла необхідність в регулюванні страхових фондів, правильному їх використанні.

У 1827 р. був виданий Царський указ про пенсії. На той час пенсії були досить скромними, і тодішній уряд започаткував створення так званих емертикальних пенсійних кас різними відомствами, в основу формування яких був закладений принцип вислуги років[17] .

В 1835 р. створено Російське товариство застрахованих капіталів і доходів ("Життя"). Воно протягом 20 років володіло монопольним становищем здійснювати операції зі страхування життя. В 70-х рр. ХІХ ст. страхуванням життя починає займатися Петроградське товариство, а у 80-х - товариство "Росія". Варто відзначити, що на території Російської імперії страхуванням життя займалися акціонерні компанії, а взаємних товариств було лише два. Натомість у країнах Європи цим страхуванням у більшості випадків займалися саме товариства взаємного страхування[18] .

Діяльність цих страхових товариств адмініструвалася найвищими посадовими особами держави, які були їх співзасновниками. Основною метою законодавця було не нормативне, у тому числі фінансово-правове регулювання відносин в галузі страхування, а встановлення таких форм адміністративного нагляду та контролю за страховою діяльністю, яке дозволило б державі втручатися в цю діяльність[19] .

У 1885 р. було знято заборону на діяльність в Російській імперії зарубіжних страхових товариств, які спеціалізувалися на різноманітних видах страхування, у тому числі на перестрахуванні. У цей час контроль та нагляд за страховою діяльністю від імені держави здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Встановлювалася плата за отримання дозволу займатися на території Російської імперії страховою діяльністю та обов’язок резервувати на рахунках державного банку 30% надходжень від страхових платежів[20] . Це заклало фундамент регламентування резервування коштів страховиком, як матеріальної гарантії, та розвивало державний фінансовий контроль.

Страхування в Україні розвивалося на теренах Галичини та Буковини. У 1869 р. розпочало здійснювати страхування життя "Краківське товариство взаємного страхування", яке називалось "Флоріанкою", охоплювало територію Галичини, Буковини та планувало поширити свою діяльність на територію Волині, Поділля та центральної України. В 1891 р. у Львові було створено перше на західних землях України страхове товариство "Дністер", яке стало вагомою фінансовою інстанцією не тільки Галичини, а й усієї Австро-Угорської імперії[21] .

У дореволюційні роки одним із важливіших центрів страхування в Україні була Одеса. Тут функціонували самостійні страхові товариства, а також філії провідних страхових компаній Петербурга та Москви, а також іноземних страховиків, діяльність яких, як уже зазначалося була дозволена з 1885р. В 1899 р. було створено "Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їхніми робітниками і службовцями"[22] .

На початку ХХ ст. в Україні було зроблено спробу створити страхове товариство "Любов", яке основною спеціалізацією мало страхувати пенсії на випадок удівства та допомоги на випадок сирітства. Товариство так і не розпочало свою діяльність через недостатню кількість охочих застрахуватись. З часом професор Чернівецького університету Стефан Смаль-Стоцький зробив спробу знову створити страхове товариство такого типу як попереднє (товариство "Любов"). Його спроба виявилася вдалою і 1911р. в Чернівцях розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життя та пенсій "Карпатія". Згодом головний офіс із несприятливими політичними та господарськими обставинами було перенесено до Львова. Характерною рисою діяльності Товариства взаємного страхування життя і пенсій "Карпатія" було все охоплення страхового ринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами[23] . Створення товариства взаємного страхування "Карпатія", а саме головних напрямків його діяльності - страхування життя та пенсій, сприяло появі в Україні такого інституту, як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту в нашій державі.

Як бачимо на території України були поширені як національні так і іноземні страхові товариства, діяльність яких вливала по різному впливала на розвиток страхової справи та страхових відносин.

Ці відносини у той час потребували розвинутого страхового законодавства, у тому числі у сфері фінансово-правового регулювання страхування. Основу фінансово-правового регулювання функціонування страхових структур складала саме фінансова сторона їх діяльності. Перш за все це стосувалося своєчасності та правильності сплати податків державну казну. Можливим уявляється встановлення обов’язкової публічної звітності страхових структур по визначеній схемі: річний баланс по розділам, стан рахунків, статистичні відомості. За необхідності орган страхового нагляду міг призначити планові та позапланові ревізії фінансової та оперативно-технічної діяльності страхових структур. При цьому перевірялися збереженість грошових коштів, ведення каси, форм та методи відшкодування резервних фондів, правильність відрахувань в резервні та запасні фонди. Страховий комітет, що входив до складу Міністерства внутрішніх справ, діючи в межах циркулярів цього відомства, контролював й інші правові аспекти товариств, законність полісних умов з точки зору відповідальності їх нормам права. Фінансування видатків на утримання апарату державного страхового нагляду здійснювалося за рахунок казни шляхом перерозподілу особливого страхового збору із загальної суми страхових платежів, що надійшли к всі страхові товариства у звітному році[24] . Держава встановила обумовлені межі страхової діяльності, забезпечила гарантійні резерви страховиків, та налагодила потрібний контроль над страховими товариствами.

В 1905 р. був прийнятий закон, який надавав право державним ощадним касам заключати договори страхування життя Згідно з цим законом договори страхування життя могли укладати без попереднього медичного огляду. При цьому початкова страхова сума складала 25 рублів. Страхові виплати по цих договорах здійснювались з відстрочкою на 5-7 років. В якості офіційної цілі страхування життя через державні ощадні каси з невеликими страховими сумами було притягнення до страхування широких прошарків населення. Для організації і контролю державного особистого страхування через систему ощадних кас було створено Управління державних ощадних кас, що складалося із сітки ощадних кас, розділених на дванадцять районів, кожний район очолював інспектор державних ощадних кас та із центральної страхової канцелярії на правах самостійного відділу для координації діяльності інспекторів Управління[25] .

Ця форма страхування дістала подальший розвиток, коли 1914 р. було закріплено "Положення про страхування доходів і капіталів в Державних ощадних касах"[26] .

Крім державних ощадних кас страхування життя здійснювали пенсійні каси при міських і земських установах[27] , а також пенсійні каси для залізо дорожніх службовців[28] .