Дипломная работа: Фінансування соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Бабушкінського району)

Для поліпшення розглянутої ситуації потрібно активніше використовувати державні нормативи (стандарти), які планують гарантований мінімум витрат на охорону здоров'я, освіту, культуру, що можуть визначатися як витрати держави на надання певного набору медичних, освітянських та інших послуг із розрахунку на душу населення; при цьому повинен встановлюватися перелік кількісних і якісних характеристик послуг, які надаються населенню, тобто має визначатися мінімальний соціальний стандарт споживання соціальних послуг[5].

Практична реалізація стратегії формування соціально спрямованого бюджету об’єктивно потребує більшого фінансування з бюджетів областей відповідних видатків (наприклад, інтереси регіону, у якому переважають пенсіонери відрізняються від інтересів регіону з високим процентом дітей). Ще суттєвішим будуть відмінності у фінансових потребах адміністративно-територіальних одиниць різного рівня (наприклад, великі міста, які потребують значних поточних витрат на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, та села, які мають потребу в інвестиціях і у створенні такої інфраструктури). Соціальна орієнтованість може практично реалізуватися за умови максимального наближення бюджетних послуг до громадян, тобто передачі права вирішувати відповідні питання то рівню державної влади, на якому можна найкраще врахувати інтереси населення. У теперішніх умовах розширення самостійності місцевих органів влади - реальний шлях зростання суспільного добробуту.

Суспільний добробут залежатиме також від правильного здійснення бюджетного регулювання міжбюджетних відносин, тобто регулювання є невід’ємним елементом цих відносин. Бюджетне регулювання - це процес збалансування доходів та видатків бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системі

Отже, для зростання суспільного добробуту необхідно оптимізувати розподіл фінансових ресурсів через бюджетний механізм при наданні суспільних благ і послуг. Саме через запропонований бюджетний механізм відбуватиметься ефективний та раціональний розподіл ресурсів для задоволені потреб суспільства.

В умовах трансформації економіки у ринкову соціальна сфера - одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства та особи, умови праці та побуту, здоров'я та освіти, культури та відпочинку, соціального захисту.

Соціальна сфера - це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.

Соціальна сфера розвивається згідно із соціальною політикою, яку формує держава відповідно до умов національного, культурного і духовного життя. Сутність сучасної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка надасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідома коаліція людей, що обрали шлях розбудови вільної демократичної держави.

Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття та соціальної безпеки людини і цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної діяльності. Політика такого типу мае створити необхідний економічний механізм для розв'язання суперечностей як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства, міжособистісних соціальних зв'язках людей, тих чи тих аспектах і тенденціях розвитку та функціонування, що впливають на соціальне буття, соціальне самопочуття та безпеку людини.

Соціальна політика - це складова загальної політики, головне завдання якої полягає в розробленні та здійсненні необхідних заходів щодо збереження і зміцнення наявного суспільного та ,державного ладу.

Соціальна політика - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.

Ця політика мае сприяти створенню достатньої кількості робочих місць для трудящих, умов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, охороні та оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного обслуговування і профілактичного контролю.

Згідно із положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути надані рівні стартові можливості - зрозумілі й справедливі. Тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Соціальна справедливість - міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп, що об’єктивно зумовлюється рівнем матеріального та духовного розвитку суспільства і виявляється в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей.

В умовах переходу до ринкових відносин і одночасної гуманізації всього суспільного виробництва пріоритетного розвитку потребують насамперед ті господарські системи, які пов'язані з безпосереднім задоволенням потреб (послуг) населення і водночас виступають елементом інфраструктури ринку. До таких найважливіших функціональних підсистем соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та види діяльності (рис. 1.1.).

До складу соціальної інфраструктури входять: житлове і комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, транспорт і зв'язок, культура і мистецтво, освіта, охорона здоров'я, охорона довкілля, соціальне забезпечення і захист населення, зайнятість і безробіття, рівень та якість життя населення, споживчий ринок, реальні доходи тощо[4].

Соціальна інфраструктура	→	1. Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення
	→	2. Діяльність з формування доходів членів суспільства
	→	3. Діяльність із соціального забезпечення і захисту громадян
	→	5. Охорона здоров'я
	→	6. Народна освіта
	→	7. Торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування
	→	8. Житлово-комунальне господарство
	→	9. Діяльність з екологічного захисту громадян
	→	10. Культура і мистецтво

Рис.1.1 Соціальна інфраструктура: галузі та види діяльності

Функціональна спільність цих галузей полягає в тому, що праця в них спрямована безпосередньо на людину і на суспільство в цілому. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства - людей, а також на формування прогресивної структури споживання.

Соціальна інфраструктура - це сфера, що безпосередньо забезпечує обслуговування різних потреб людини. Її можна характеризувати як комплекс галузей народного господарства, що виконують соціально-економічні функції обслуговування, задоволення матеріальних і духовних потреб населення, створення нормальних умов життєдіяльності.

Нині в Україні створюються нові приватні, суспільні й державні організації, що обслуговують соціальну сферу і споживчий ринок. Головним їх призначенням є врахування потреб громадян, які залежать від загальноприйнятих у суспільстві морально-психологічних норм і цінностей, і послідовне забезпечення цих потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони здоров'я, забезпечення житлом, охорони довкілля, захисту прав людини та, в широкому розумінні, захисту інтересів споживачів. Ці системи поступово пристосовуються до ринкових умов, змінюючи свої функції та структуру, що, у свою чергу, сприяє досягненню основних макропоказників споживання, підпорядкованих завданням суспільного розвитку.

З метою забезпечення переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки за останні роки створено принципово нові організаційні структури, досягнуто грошово-фінансової стабілізації та певних успіхів у боротьбі з інфляцією на засадах монетарної концепції. Водночас цей процес супроводжувався спадом виробничої діяльності, зростанням безробіття, несвоєчасною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, зменшенням обсягів ВВП у легальному секторі економіки, продовженням її «тонізації» та доларизації, спадом платоспроможного попиту населення.

В Україні здійснювалися заходи для поліпшення матеріального становища населення за рахунок підвищення мотивації до праці як основного джерела доходів; проведення активної політики зайнятості;створення сприятливих умов для демографічного відтворення населення; формування пенсійного забезпечення та соціального страхування, соціальної допомоги, адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення, соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У загальному вигляді соціальну політику можна визначити як одну із складових загальнодержавної політики, втілену в соціальні програми та соціальну практику із задоволення соціальних потреб як сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, заходів, що відображають інтереси людини і суспільства і життєво необхідними для їхньої нормальної соціальної діяльності.

Виходячи з цього, можна визначити основні напрями соціальної політики в Україні. Це:

- підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

- надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;

-проведення. ґрунтовної пенсійної реформи, що забезпечуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;

- надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;

- сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

- запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;