Дипломная работа: Фізична реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу
Завдання дослідження
1. Узагальнити результати досліджень і формування наукової думки вчених про позитивний вплив засобів ФР на всіх етапах лікування.
2. Дослідити позитивний плив засобів ФР, зокрема ЛФК на пацієнтів які знаходяться на диспансерному обліку в поліклініці №3 м. Рівне з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ступеня.
3. Провести аналіз ефективності впливу ФР на стан здоров’я пацієнтів.
4. Розробити рекомендації для застосування ЛФК при гіпертонічній хворобі.
Розділ І. Причини виникнення, клінічні прояви гіпертонічної хвороби та використання засобів фізичної реабілітації. 1.1. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи
Щоб глибше зрозуміти зміни, що виникають в організмі людини при гіпертонічній хворобі, а також методи і заходи запобігання цій тяжкій недузі. Необхідно передусім мати уявлення про будову та фізіологічні функції серцево-судинної системи.
Відомо, що для нормальної життєдіяльності людського організму необхідне постійне надходження до тканин і органів крові, яка приносить поживні речовини та кисень і забирає відпрацьовані продукти (шлаки). Постачання крові здійснюється органами кровообігу: серцем і судинами. Серцево-судинну систему схематично можна порівняти з замкнутою системою різного калібру трубок, по яких безперервно з різною швидкістю рухається кров.
Серце міститься в грудні клітці, дещо зліва від середньої лінії, між правою і лівою легенями, і становить порожнистий м’язовий орган масою 250-300 г. Розмір його у здорової дорослої людини приблизно дорівнює розміру стиснутого кулака. За формою воно нагадує конус, основою повернутий догори, а верхівкою – донизу. Серце складається з 4 порожнин (камер). Повздовжня м’язова перетинка ділить орган на дві половини, які перетинаються між собою: праве і ліве серце. Кожна половина серця складається із сполучних між собою двох відділів: верхнього – передсердя і нижнього – шлуночка. Верхній відділ відокремлений від нижнього перегородкою з клапанами, які відкриваються тільки всередину шлуночка і в нормальних умовах забезпечують циркуляцію крові тільки в одному напрямку – з передсердь у шлуночки, а з них в артерії [1,4, 5].
Серце діє як своєрідний нагнітально-всмоктувальний насос і є основним двигуном, що забезпечує постійну циркуляцію крові. При кожному скороченні воно виштовхує в аорту 50 – 70 г крові. Безперервно і ритмічно скорочуючись за одну хвилину у 70 – 80 разів, воно перекачує 4 – 5 л крові (близько 7000 л на добу). Однак не всі відділи серця скорочуються одночасно. Передсердя і шлуночки функціонують по черзі. В момент скорочення передсердь шлуночки розслабляються, а під час розслаблення їх шлуночки скорочуються. Після цього настає пауза тривалістю 0,4 с, коли розслабляються і шлуночки, і передсердя. В цей період серце дістає короткочасний відпочинок, а потім весь цикл повторюється спочатку.
При скорочені шлуночків кров із серця викидається під напором, і в судинах виникає певний тиск. Він вимірюється на плечовій артерії і називається артеріальним тиском.
Кровоносні судини, по яких кров тече від серця, називається артеріальним, а судини, по яких кров рухається до серця – венами. Артерії розгалужуються на дрібніші судини – артеріоли, які, дедалі зменшуючись у діаметрі, переходять у величезну кількість найдрібніших судин – капілярів, діаметр яких приблизно відповідає діаметру людської волосини. Всі тканини і органи людини пронизані густою капілярною мережею. Загальна довжина кровоносних судин у людини близько 100000 км (у 2.5 рази більша за довжину екватора землі).
Стінка кровоносної судини має м’язовий шар. Що складається з тонких волокнин, які постійно перебувають у певній фізіологічній напрузі – тонусі. Звідси походить і назва хвороби. Слово “гіпертонія” складається з двох грецьких слів: “гіпер” (понад, надмірний) і “тонус” (напруга). Артеріальний тиск здорової людини залежить від сили скорочення серця, еластичності судин, скорочення дрібних артерій, діаметра артеріол внутрішніх органів. Тиск крові в артеріях завжди вищий, ніж у венах. Артеріальні судини також можуть скорочуватись і розслаблятись і тим самим впливати на рух крові. При ритмічному скороченні серцевого м’яза кров з лівого шлуночка виштовхується в аорту, а потім через артерії і артеріоли – у капілярну мережу. Тут вона віддає тканинам кисень і поживні речовини, що надійшли в організм з харчовими продуктами, забирає відпрацьовані шлаки і надходить у венозну капілярну мережу. Дрібні вени зливаються у дві великі: верхню і нижню порожнисті вени. З цих вен кров рухається в праве передсердя, а потім — у правий шлуночок і через легеневу артерію спрямовується в судинну систему легенів. У легенях кров звільняється від вуглекислого газу, збагачується киснем і тече у ліве передсердя, а потім виштовхується у лівий шлуночок [37,42].
Артеріальний тиск залежить не тільки від роботи серця. Всі органи, в тому числі серце і судини, перебувають під постійним контролем центральної нервової системи, зокрема судинно-рухового центру головного .мозку, який впливає на тонус судин. Підвищення тонусу судин і прискорення роботи серця визначається симпатичною нервовою системою, а зниження тонусу судин, розширення їх діаметра і уповільнення серцевої діяльності — парасимпатичною нервовою системою, блукаючим нервом. Всім відомо, що при хвилюванні з'являється серцебиття, червоніє або блідне шкіра обличчя, підвищується артеріальний тиск.
Тиск змінюється і під дією гормонів — особливих речовин, що виробляються залозами внутрішньої секреції. Так; надниркова залоза виробляє адреналін, гіпофіз — вазопресин, а щитовидна залоза — тиреоїдин. Ці гормони сприяють підвищенню артеріального тиску. Внаслідок погіршення кровопостачання нирки в ній може утворюватися особлива речовина ренін, яка також призводить до підвищення тиску.
Під час скорочення (систоли) шлуночка в судинах виникає найбільший тиск крові, який називають максимальним, або систолічним. В момент розслаблення (діастоли) серця реєструється найменший, тобто мінімальний, або діастолічний тиск. Для здорової людини середнього віку максимальний артеріальний тиск вважається нормальним, коли він перебуває в межах 110—140 мм рт. ст., а мінімальний— в межах 70—90 мм рт. ст. Величину артеріального тиску позначають дробом: у чисельнику — максимальний артеріальний тиск, а в знаменнику — мінімальний.
1.2 Основні причини виникнення хвороби
Існують декілька теорій про причини і механізм розвитку гіпертонічної хвороби та найбільш визнаною є неврогенна, тобто теорія виникнення хвороби внаслідок надмірного психоемоційного напруження. При цьому певне значення мають тривала скрутна життєва ситуація, розумова перевтома, хронічне недосипання, невміння керувати своїми переживаннями. Найчастіше гіпертонічна хвороба вражає людей стриманих, які не люблять виявляти свій душевний стан, приховують негативні емоції і замикаються в собі. Це призводить до неврозу, що стає поштовхом до розвитку хвороби. Видатний радянський терапевт Г. Ф. Ланг називав гіпертонічну хворобу «хворобою невідреагованих емоцій». Не випадково у народі побутує думка, що коли дуже тяжко, слід поплакати — стане легше [ 11,13, 45].
Психоемоційне перенапруження негативного характеру є провідною, але не єдиною причиною гіпертонічної хвороби. Далеко не у всіх людей, які зазнали горя, виникає ця хвороба. Істотне значення в розвитку її має спадковість. Радянський дослідник І. А. Ривкін довів, що в сім'ях, де на гіпертонічну хворобу хворіли обоє батьків, діти хворіють значно частіше, ніж в сім'ях, де хворів тільки один із батьків. Крім того, у таких сім'ях діти, як правило, емоційно неврівноважені, схильні до ожиріння, ендокринних хвороб та алергічних реакцій. У них виявляється підвищений вміст холестерину в крові. У осіб із спадковою схильністю до гіпертонічної хвороби перебіг її здебільшого ускладнений, а лікування — менш ефективне. Як правило, у них значно ослаблена нервова система. Це проявляється в неадекватній реакції на фактори зовнішнього середовища. Наприклад, незначні подразники, що не викликають у здорових людей підвищення артеріального тиску, у схильних до гіпертонічної хвороби призводять до підвищення його на тривалий час. Нерідко такі особи дуже вразливі, перебільшують значення дрібних образ, довго переживають неприємні події дня і т. ін. [11].
У розвитку гіпертонічної хвороби певну роль відіграють й інші фактори. Численні наукові дослідження свідчать, що для виникнення її неабияке значення має професія людини. Частіше гіпертонічна хвороба зустрічається в осіб, зайнятих напруженою розумовою працею, що вимагає помітних психоемоційних затрат. Здебільшого це працівники адміністративно-управлінського апарату, робота яких характеризується постійним контактуванням з великою кількістю людей, з частою зміною емоційного фону. На неї хворіють учені, письменники, диспетчери, телефоністи, вчителі. Серед лікарів гіпертонічна хвороба вражає найбільше хірургів і анестезіологів. Розвиткові її сприяють несприятливі виробничі умови, забруднення навколишнього середовища.
Люди, зайняті важкою фізичною працею, рідше хворіють на гіпертонічну хворобу". Так, за даними Ц. О. Левіної, серед вантажників Одеського порту гіпертонічна хвороба діагностується у 9 разів рідше, ніж серед інженерно-технічного персоналу. Сільське населення хворіє на неї менше, ніж міське, хоча ця різниця у міру прискорення науково-технічного прогресу скорочується. Учені вважають, що на частоту розвитку хвороби впливає також надмірне споживання натрію хлориду. Дослідник М. І. Фатула, обстеживши мешканців сіл Закарпатської області, які споживають воду з підвищеним (у 2—5 разів) вмістом натрію хлориду, встановив, що серед них хворих на гіпертонічну хворобу у 3 рази більше, ніж серед тих, хто п'є воду з нормальним вмістом цієї солі. При надмірному споживанні натрію хлориду в стінках артерій і артеріол відкладається натрій. Це призводить до набухання судинних стінок, підвищення їхнього тонусу, посилення чутливості артеріол до пресорних впливів.
Додатковим фактором, що сприяє появі хвороби, є гіподинамія, тобто малорухливий спосіб життя, недостатнє фізичне навантаження. Науково-технічний прогрес різко скоротив фізичну працю людини і одночасно збільшив навантаження на її нервову систему. Подібно до того, як глибоководна риба в процесі багатовікового розвитку пристосувалася до колосального тиску води, так і людський організм з його серцево-судинною системою протягом тисячоліть пристосувався до постійного фізичного навантаження, до щоденної фізичної праці. Різке обмеження м'язової активності, що спостерігається протягом останніх 1—2 поколінь людей, є незвичним станом для організму сучасної людини і певною мірою сприяє розвиткові гіпертонічної та інших хвороб [34, 47].
Гіпертонічна хвороба виникає головним чином у людей середнього і похилого віку, переважно в осіб віком від 40 до 60 років. Французькі клініцисти називають її «хворобою осені людського життя». Однак в останні десятиліття вона значно «помолоділа» і зустрічається навіть у дітей.
Процент хворих на гіпертонічну хворобу серед чоловіків і жінок приблизно однаковий, але в окремі вікові періоди відзначається істотна різниця. До 40 років частіше хворіють чоловіки, а після 40 — жінки. Після 55 років гіпертонічна хвороба у жінок зустрічається в 3 рази частіше, ніж у чоловіків. Значну роль у розвитку її відіграють ендокринні порушення, травми черепа, інфекції, куріння та вживання алкогольних напоїв.
Видатний кардіолог О. Л. М’ясников вважав, що причиною хвороби є ряд факторів, серед яких провідне значення має порушення вищої нервової діяльності під впливом її постійного перенапруження в зв'язку з надмірним або неадекватним, невідреагованим психоемоційним збудженням. Як уже зазначалося, внаслідок тривалої дії негативних емоцій перенапружується нервова система, порушується функція центральної нервової системи І виникає невроз. Звичайний невроз, або функціональне порушення вищої нервової діяльності, лежить в основі багатьох патологічних (хворобливих) станів, які не су проводяться навіть тимчасовим підвищенням артеріального тиску (гіпертензією). В осіб з такими неврозами (неврастенія, психастенія, істерія) гіпертензія також зрідка може з'являтися, але не частіше, ніж в осіб, які не мають цих неврозів. Неврастенія, істерія самі по собі не ведуть до розвитку гіпертонічної хвороби. О. Л. М’ясников підкреслює, що гіпертонічна хвороба — це невроз, вістря якого спрямоване на серцево-судинний апарат.
Такий невроз призводить до порушення регуляції тонусу м'язів судинних стінок і звуження просвіту численних артеріол внутрішніх органів. Потім до цього процесу приєднуються додаткові механізми, що підтримують високий рівень артеріального тиску. Звужуються артеріоли нирок і надниркових залоз, виникає ішемія (недостатнє кровопостачання) цих органів, і вони починають виділяти речовини, які мають здатність звужувати судини (ренін, норадреналін). Внаслідок цього артеріальна гіпертензія посилюється, стабілізується (закріплюється). Таким чином, механізм розвитку гіпертонічної хвороби складається з двох основних етапів: первинного — нервового і вторинного — гуморального, пов'язаного з порушенням обміну речовин.
Однак деякі аспекти виникнення та розвитку гіпертонічної хвороби досі ще повністю не з'ясовані. Невідомо, яким чином невротичні функціональні зміни призводять до органічних стійких змін тонусу судин, не до кінця зрозумілий механізм успадкування гіпертонічної хвороби.
1.3 Основні клінічні прояви та перебіг захворювання
Гіпертонічна хвороба — це захворювання всього організму із залученням у патологічний процес багатьох систем і органів, переважно серцево-судинної системи. Подібно до інших тривалих хвороб вона здебільшого починається поступово, непомітно для людини, без виражених симптомів. Збільшення систолічного і діастолічного тиску хворі спочатку не помічають і дізнаються про свою хворобу при випадковому вимірюванні артеріального тиску під час масових профілактичних оглядів або при зверненні до лікаря з приводу іншого захворювання чи заповнення санаторної карти. Видатний французький учений Р. Леріш писав: «Хвороба — це драма в двох актах, з яких перший розігрується в похмурій тиші наших тканин при погашених вогнях. Коли з'являється біль або інші неприємні явища,— це майже завжди другий акт».
Однак бувають випадки, коли гіпертонічна хвороба починається гостро, раптово і несподівано — після сильного нервово-психічного потрясіння.