Дипломная работа: Формування екологічної культури молодших школярів у сучасній початковій школі

1) Розкрити сутність та структуру екологічного виховання у початковій школі.

2) Розкрити шляхи та засоби екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.

3) Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження.

Теоретичні методи дослідження : аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем екологічного виховання учнів.

Емпіричні методи дослідження : педагогічні спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, контент-аналіз.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо оптимізації процесу екологічного виховання у початковій школі.

Структура дипломної роботи.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, таблиць.

Розділ 1. Формування екологічної культурияк психолого-педагогічна проблема

1.1 Теоретичні основи проблеми

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до суспільства.

Однією з частин морального виховання школярів, що допомагає усвідомленню моральних норм суспільства і створенню моральних переконань, ідеалів та звичок поведінки, стимулює громадську і творчу активність людини, визначає мотиви її діяльності є екологічне виховання [79].

Екологічне виховання можна знайти й у структурі національно-патріотичного виховання молодших школярів, яке покликане формувати національний світогляд підростаючого покоління, глибоке розуміння основних засад держави та права та активну життєву позицію [73].

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Термін «екологія» був вперше запропонований Е. Геккелем ще у 1866 році [11].

На основі цього визначення побудовані інші, більш сучасні. Зараз екологію розглядають у широкому та вузькому значенні.

Екологія (у широкому значенні) розглядається як полідисциплінарна галузь знань про довкілля та сутність процесів її функціонування.

Екологія (у вузькому значенні) – це багатогранна комплексна наука, коло завдань якої охоплює практично всі питання, пов’язані зі взаєминами людського суспільства та біосферою планети, а також із гармонізацією цих відносин [59].

Екологія (грець. оіkos – дім, родина) – наука, що «вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів – від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами» [40, с.19].

У сучасній науці поняття «екологія» характеризується «єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей» [56, с.37].

Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра – його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.

Проблема взаємовідношення людини і природи була предметом вивчення багатьох мислителів різних областей наукового знання минулого і сучасності. Ще в XVII столітті Я.А. Коменський звернув увагу на природовідповідність всіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають подібно процесам природи. Цю ідею він розвинув у своїй праці «Велика дидактика». Епіграфом до цієї книги став девіз «Хай тече все вільно, без застосування насильства» [21, c. 20]. Коменський стверджував, що природа розвивається за певними законами, а людина – це частина природи, отже, в своєму розвитку людина підкоряється тим же загальним закономірностям природи [21, c. 23].

Найважливіше екологічне положення про невіддільність людини і природи та педагогічну цінність зміцнення гуманних почуттів дитини засобами природи підкреслювали такі великі педагоги як Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф.В. Дістверг і багато інших мислителів, кажучи про виховання у дітей «відчуття природи» як відчуття його ушляхетнюючого впливу на людину [34].

Не залишився в стороні від питань екології і вітчизняні педагоги. Так, К.Д. Ушинський зазначав, що пізнання об’єктивного світу неможливе без пізнання екологічних зв’язків, реально існуючих в ньому. Їх вивчення треба розглядати як необхідну умову формування у школярів основ світогляду [72].

Разом з тим вивчення екологічних зв’язків виконує важливу роль в розвитку у дітей логічного мислення, пам’яті, уяви. Ушинський помітив, що логіка природи – найдоступніша і найкорисніша для учнів [72, c.245]. А логіка природи, як нам відомо, полягає у взаємозв’язку, взаємодії компонентів, які її утворюють. Вивчення ж існуючих в навколишньому світі зв’язків служить однією з основних ланок формування екологічної культури школярів, необхідною умовою становлення відповідального відношення до природи. К.Д. Ушинський закликав розширювати спілкування дитини з природою і дивувався: «Дивно, що виховний вплив природи... так не достатньо оцінено в педагогіці» [72, c.246].

Проти вузького прагматизму і утилітаризму у відношенні до природи виступали російські просвітителі В.Г. Белінський, О.І. Герцен, Н.О. Добролюбов, Д.І. Піскарев та ін. Вони підкреслювали роль природознавчих знань у формуванні етичних якостей особи, регулюючих поведінку людини в природі [42].

Ідеї педагогів минулого про виховну цінність природи знайшли своє віддзеркалення в діяльності вітчизняних методистів у області природознавства О.Я. Герда, О.І. Бекетова, К.О. Тімірязева, Д.М. Кайгородова і багатьох інших [34].

Завдяки зусиллям видних ботаніків О.М. Бекетова і К.О. Тімірязева в шкільну практику вводяться елементи самостійного дослідження природи. О.Я. Герд, розробляючи дилему формування світогляду в процесі вивчення миру природи, піддав різкій критиці пануючий у той час формально-висловлюючий підхід і науково обґрунтував методи, що формують у дитини пізнавальний інтерес, спостережливість, самостійність мислення [34].