Дипломная работа: Формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії
Вся історія показує нам — «чим глибше в дерева корінь, тим легше воно тягнеться в простір». Багато хто говорять, що танець являє собою щось космічне, тому твердження знаменитого письменника про танці й балет Анатоля Шуйоа відкидає численні міркування про штучний і насильним впровадженням танцю в наш мир і швидше за все відбиває багато роздумів про нероздільність танець і наш мир.
Деяким танцям уже по кілька тисячоріч, іншим по кілька сторіч, деякі тільки зародилися. Початкових форм танців насправді нескінченна кількість; танець — це дитяча гра й підскіки, а також найвищий рівень виконання рухів у балеті, тупанні племені на честь дощу й митецьке крутіння Фрёда Астера, дотепне кокетство сільської дівчини, спорт, змагання, карнавал, що блискає подання для публіки... Нам знайомі танці широких соціальних кіл (етнічні, народні, світські, карнавальні), танці вибраних найвищих діячів культури (балет, сценічний танець, сучасний танець, джаз, мюзикл) і танці спортсменів вищої ліги (спортивний танець). У різні історичні періоди танець являє собою частину утворення, частина щоденних або святкових подій; це культура, релігія; професія, лікування йтерапія, виховання, розвага, подання, мистецтво.
З деяких пір танці є «елементом якості життя» і разом з тим цінністю, що повинна бути властива кожному з нас. Танці завжди супроводжували людину під час святкувань, торжеств, розставань, іноді в моменти суму, але найчастіше це веселий привід. Тому танець розважає, приводить до відчуття внутрішнього багатства й краси, почуття волі, замилування. У собі він несе культурну місію, можливість зіткнення з мистецтвом, а також місію звеселяння. Танець здавна діє на людей двобічно: або він викликає в них порушення, або людина зживає із себе порушення, заспокоюючись. Іноді танець був вираженням усього й реакцією на все, що відбувалося усередині й навколо людини. Як такий він супроводжував всі важливі події життя. Звичайно, сьогодні вже багато чого змінилося, однак танець залишається жити у всіх світових культурах, так чи інакше стосуючись життя індивідуумів.
У танці розвивається беззаперечне взаємовідношення психологічні тілесного початку. За всіх часів люди зустрічалися, щоб разом потанцювати. Їх здавна залучає присутність тіла, тому що ритм танцю викличе особливу радість, психологічний політ. Форми соціальних танців мінялися згодом, навколишнім середовищем і т.д., але все-таки зберігалося відчуття естетичного суспільства, у якому люди переживали ейфорію, викликану танцювальним ритмом. Те там те тут ми зустрічаємо людей, що захоплено скандує, поки їхні безладні рухи не перетворюються в однаково спрямовані жести й загальне переступання в одному ритмі, у хвилювання мас. Тоді старіє наша душа, коли нам уже нічого не сниться, коли ми ні в що не граємо, коли ми «більше не живемо», коли ми укладені в сірість будня й коли ми не радуємося своєму руху тіла, коли ми, так сказати, «перестаємо танцювати», життя втрачає свою яскравість, натхнення, а іноді навіть зміст...
У людях живе природжена потреба в ритмічному русі й по прояві апогею своєї енергії. Наскільки сильна ця потреба, ми бачимо вже в дитини, адже він роками укладений в «гру свого руху тіла». Граючи, діти постійно рухаються, плазують, тягнуться, встають, падають, ляскають у долоні, маніпулюють навколишнім світом... Дитина часто поперемінно рівномірно підстрибує або рівномірно бігає від одного предмета до іншого. Сама більша насолода для нього складається в ритмічному русі тіла, у крутінні, хитанні, похитування, і все це приносить йому величезне задоволення.
Ми носимо в собі потребу у вираженні, своїх почуттів, увесь час є присутнім необхідність у грі й наслідуванні, а особливо в приналежності, до якоїсь групи, навколишньому середовищу й т.д. Люди племен танцюють під час всіх хвилюючих подій їхнього життя.
Музикознавець і хореограф Курт Закс припускає, що спочатку танець був реакцією моторики на підвищені веселощі, грою апогею сили й енергії, що виражається в ритмічному й гармонічному русі. Сучасний історик Джон Мартін говорить про рух як про джерело життя. Те, що будить особливу увагу при рухах, зроблених у збудженому стані, це їхня непотрібність і безглуздість, але однаково вони характерні для емоцій, які рухи викликають. Загальна основа всіх подібних явищ, а також всіх видів танцю - це імпульс до вираження внутрішнього стану раціональними рухами.
Всебічне визнана функція танцю являє собою роль, що є присутнім у відносинах між підлогами. Судячи з деяких теорій, існує танець примітивних людей як результат «не репресивної сублімації лібідо». Це вираження сексуальних бажань, засіб для доказу життєвої сили й краси й частина обрядів і ритуалів при переході з отроцтва в зрілість. Ці потреби виражаються й у вашому середовищі; молоді під час дорослішання невгамовно танцюють на «рейв - вечірках», на світських заходах, на дискотеках і при інших можливостях. Танець уможливлює загальновизнаний фізичний контакт і є безпосереднім предметом для вираження сексуальної привабливості.
Танець — це відчуття. Він сприяє зближенню власних реакцій, може викликати багато сміху й радості, задоволення від віртуозності в русі, найчастіше стосується відносин між двома танцюристами, між людьми.
Кожний носить у собі також потребу до естетичного формування й відчуття краси, до символічної трансформації реального сприйняття - до творення. За допомогою руху вдвох можна викликати комунікацію, спонтанність і гарне самопочуття; особливий стан, у якому ми часто перебуваємо, коли розглядаємо гарну картину, пейзаж, будівлю, скульптуру. Це як зачарованість, як подолання буденного. Соціальний