Дипломная работа: Формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

Методи дослідження . Теоретичні : теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня; емпіричні: пряме й опосередковане спостереження мовлення дітей в умовах логопедичної групи з метою вивчення розвитку лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня; педагогічний експеримент з метою перевірки доцільності розробленої експериментальної методики формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня в умовах ДНЗ; методи діагностування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня.

Експериментальна база. Дослідження формування лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня здійснювалося впродовж 2008-2009 рр. в процесі самостійної роботи з курсу “Логопедія з історією логопедії”, на базі ДНЗ № 59 м. Полтави під час практичних і лабораторних занять, виробничої практики в логопедичній групі.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНОЇ СТОРОНИ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ

1.1 Характеристика мовлення дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ

Для здійснення дослідження лексико-граматичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із ЗНМ ІІІ рівня необхідним є розрізнення понять норми та порушення мови і мовлення.

Мова — система знаків, що є засобом здійснення людського спілкування, мислення; соціально-психологічне явище, суспільно необхідне та історично обумовлене [33].

Мовлення — функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови; послідовність мовних знаків, що організовуються відповідно до потреб інформації, яка висловлюється [32].

Як і мова так і мовлення відносяться до суспільних явищ. Мовлення виникає і розвивається під впливом потреб у спілкуванні та слугує цілям суспільного об’єднання людей. Між мовленням та мовою складні діалектичні взаємовідносини: мовлення здійснюється за правилами мови; під впливом ряду факторів (вимоги суспільної практики, розвиток науки та ін.) вона змінюється та вдосконалює мовлення; поза мовленням неможливо формування свідомості [52, c.30-34].

Норма мовлення — загальноприйняті варіанти використання мови в процесі мовленнєвої діяльності, що забезпечується збереженими психофізіологічними механізмами мовленнєвої діяльності [32].

Порушення в мовленні визначаються як відхилення в мовленні людини, що говорить, від мовної норми, прийнятої в певному мовному оточенні, обумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів мовленнєвої діяльності [32]. Мовленнєві порушення мають такі особливості: 1) вони не відповідають віку людини; 2) не являються діалектизмами, безграмотністю мовлення та вираженням незнання мови; 3) пов’язані з відхиленнями у функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення; 4) здійснюють негативний вплив на подальший психічний розвиток дитини; 5) мають стійкий характер та не зникають самостійно; 6) вимагають логопедичної допомоги, в залежності від їх характеру. Оскільки, порушення мовлення являють собою розлад, відхилення від норми в процесі функціонування механізмів мовленнєвої діяльності, то під структурою мовленнєвого дефекту ми розуміємо множину мовленнєвих та не мовленнєвих симптомів даного порушення мовлення та характер їх взаємозв’язку. В структурі мовленнєвого дефекту виділяють первинний дефект (ядро) та вторинні відхилення, що є наслідками первинного й знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку з ним. Структура мовленєвого дефекту знаходить своє відображення у певному співвідношенні первинних та вторинних симптомів, що здебільшого визначає специфіку логопедичного впливу.

Проблема мовленнєвого недорозвитку у дітей ґрунтовно розроблялась і висвітлювалась у вітчизняній і зарубіжній літературі багатьма науковцями починаючи ще з 50-60-х років ХХ століття (Р. Левіна, 1951, 1959, 1968; В.Орфінська, 1959, 1963, 1967; В. Воробйова, 1973; Б. Гріншпун, 1975; Л.Спірова, 1980; Є. Соботович, 1981, 1995, 1998; Л. Єфіменкова, 1981; К.Мастюкова, 1972, 1981, 1999; Г. Каше, 1962, 1985; Г. Чиркіна, Т. Філічева, 1985, 1986, Л. Трофименко, 2005, М. Шевченко, 1999, В. Тарасун та ін.).

Українська термінологія наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. активно розвивається, хоч багато її здобутків іноді опиняється в площинах критики або контроверсійного сприйняття. Проблема уніфікованості, стійкості, коректності термінологічної системи важлива для кожної науки. Адже це — запорука точності наукового дискусу, важливий засіб для уникнення неоднозначності тлумачень тощо [57, с. 5-7]. На сучасному етапі розвитку логопедії поняття недорозвиток може позначати неповноту, незавершеність і цілеспрямованої дії, і процесу розвитку дитини в онтогенезі. Саме в останньому значенні поняття недорозвиток може використовуватись на означення неповноти, незавершеності процесу мовленнєвого розвитку дитини, що позначається поняттям загальний недорозвиток мовлення .

Іменник недорозвинення означає лише неповноту дії як цілеспрямованого акту, а поняття недорозвинення мовлення, відповідно, — результат неповної (незавершеної або неякісної) дії, роботи, яку проводив логопед, і яка була спрямована на розвиток мовлення, тобто слугує оцінкою не процесу спонтанного розвитку мовлення дитини, а скоріше педагогічної діяльності логопеда, учителя, вихователя [57, с. 5-7].

Порушення мовленнєвого розвитку спостерігаються у дітей як з нормальним психофізичним розвитком, так й з різними психофізичними вадами. Негативний вплив на розвиток їх мовлення мають ураження кіркових гностичних та моторних зон, зорової, слухової функцій, інтелектуальні порушення, несприятливі умови життя і виховання дітей. Порушуються різні компоненти мовленнєвої діяльності: звуковимовна сторона, фонематичні процеси, лексична і граматична будова. Первинна патологія мовлення дітей з ЗНМ гальмує формування потенційно збережених розумових здібностей, перешкоджаючи нормальному функціонуванню інтелекту. Проте у міру формування словесного мовлення й усунення власне мовленнєвих труднощів їх інтелектуальний розвиток наближається до норми [42].

Усі порушення мовлення можна розглядати за двома класифікаціями: психолого-педагогічною та клініко-педагогічною. За психолого-педагогічною класифікацією, що була запропонована Р. Левіною у 1968 році виділяють порушення засобів мовлення та порушення їх застосування у спілкуванні. До порушень засобів спілкування відносять фонетичний недорозвиток, фонетико-фонематичний недорозвиток та загальний недорозвиток мовлення, а до порушень застосування засобів спілкування відносять заїкання. Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) включає в себе тяжкі порушення, такі як моторна та сенсорна алалія, складні форми ринолалії та дизартрії. При ЗНМ порушуються всі компоненти мовлення: фонематичні процеси, звуковимова, словниковий запас, граматична будова та зв’язне мовлення.

Отже, загальний недорозвиток мовлення — це різні багаточисельні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до її звукової та смислової сторони, при нормальному слухові та інтелекті [34,35].

В етіології ЗНМ виділяються різні фактори біологічного, психологічного і соціального характеру. До біологічних факторів відносять: інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, несумісність крові матері та дитини за резус-фактором або груповій приналежності, патологія натального періода, постнатальні захворювання ЦНС і травми мозку в перші роки життя дитини та ін. Разом з тим ЗНМ може бути зумовлене несприятливими умовами виховання і навчання, пов’язане з психічною депривацією в сензитивні періоди розвитку мовлення. У багатьох випадках ЗНМ є наслідком комплексної взаємодії різних факторів , а саме: обтяженої спадковості, органічної недостатності ЦНС, несприятливого соціального оточення. Найбільш тяжким і стійким варіантом вважається ЗНМ, зумовлене раннім органічним ураженням мозку лобових, скроневих, тім’яно-потиличних ділянок домінантної півкулі.У своїх дослідженнях К. Мастюкова надає особливого значення етіології ЗНМ, зокрема перинатальній енцефалопатії, яка може бути гіпоксичною (внаслідок внутрішньоутробної гіпоксії й асфіксії під час пологів), травматичною (внаслідок механічної пологової травми), білірубіновою (внаслідок несумісності крові матері та дитини за резус-фактором чи груповою приналежністю) [34].

За клінічними видами К.Мастюкова виділяє три групи дітей із ЗНМ.

І-ша група — необтяжений варіант ЗНМ, що характеризується наявністю лише ознак ЗНМ. У дітей з цим варіантом ЗНМ не виявляється локальних уражень ЦНС. В анамнезі цих дітей частіше всього відсутні вказівки на патологічне протікання вагітності й пологів у матері, лише інколи спостерігається не різко виражений токсикоз другої половини вагітності, нетривала асфіксія. В постнатальному періоді у цих дітей може відмічатися соматична ослабленість, часті інфекційні та простудні захворювання. З психологічної точки зору у цих дітей спостерігається загальна емоційно-вольова незрілість, несформованість регуляції довільної діяльності, недостатність тонких диференційованих рухів пальців рук, труднощі динамічної організації рухів та ін[39].

ІІ-га група — обтяжений варіант ЗНМ церебрально-органічного генезу. У дітей цієї групи ЗНМ зумовлюється більш складною симптоматикою і патогенезом. Порушення мовленнєвого розвитку супроводжується неврологічною і психопатологічною симптоматикою. Виражена неврологічна симптоматика у цих дітей свідчить не лише про незрілість ЦНС, але й про грубе ураження відповідних мозкових структур.

Дітям притаманні наступні синдроми:

1.Гіпертензійно-гідроцефальний синдром, який характеризується збільшеним внутрішньочерепним тиском, збільшеним розміром голови, розширенням венозної сітки у скроневих ділянках голови. У дітей з даним синдромом спостерігається швидка виснажуваність, підвищена збудливість, розгальмованість, дратівливість, частий головний біль, запаморочення.

2.Церебрастенічний синдром, що характеризується підвищеною нервово-психічною виснажливістю, емоційною нестійкістю, порушенням уваги, пам’яті. Церебрастенічний синдром в одних випадках проявляється на фоні емоційного і рухового неспокою, в інших супроводжується в’ялістю, загальмованістю, пасивністю.

3.Синдроми рухових розладів проявляються у зміні м’язового тонусу, в порушенні координації рухів, в несформованості загальної, дрібної, а також артикуляційної моторики, що проявляється у вигляді тремору, синкінезій, насильницьких рухів, легких парезів, спастичності, що притаманні стертій формі дизартрії [69, 70, 71, 72, 74, 39].

В цілому для дітей ІІ-ї групи характерна недостатність гнозису, праксису. Незрілість емоційно-вольової сфери проявляється у цих дітей в емоційній лабільності, у поверховості емоцій, недостатності вольових процесів. Зустрічаються також діти із ЗНМ, які мають такі особливості:

— виражений негативізм (протидія проханням та інструкціям всіх оточуючих або окремих осіб);

— агресивність, конфліктність;

— підвищена вразливість, застрявання, нерідко супроводжувані нав'язливими страхами;

— почуття дискомфорту, які іноді супроводжуються невротичною рвотою, зниженням апетиту;

— енурез;

— онанізм;