Дипломная работа: Формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

- оцінні судження авторитетних дорослих (позитивні, суперечливі, негативні);

- оцінки однолітків, з якими дитина сперечається й порівнює себе. О. Кононко стверджує, що особистісний досвід слід брати до уваги, ураховувати його, співвідносячи з ним науковий матеріал, який пропонується в ході навчання. Чим досвідченіша дитина, тим виразніше проявляється її суб’єктність – здатність поводитися незалежно, ініціативно, зі знанням справи, свідомо, відповідально [52, с. 4].

Власне світосприйняття дитини формується завдяки особистому досвіду. Науковець наполягає на пріоритетності саме цього завдання перед суто формалістичним засвоєнням знань, умінь та навичок зі шкільних предметів. Саме тому важливо, щоб батьки й педагоги не ігнорували досвід дитини, а спиралися на нього та створювали умови для його подальшого накопичення й збагачення [52, с. 5].

Ми погоджуємося з нею в цьому твердженні, бо суто науковість і глибина знань про навколишній світ не являються гарантією розвитку особистості дитини, яка б гармонійно поєднувала в собі вміння жити в соціумі та позитивно взаємодіяти з оточенням, привласнила досвід спілкування з однолітками.

Зміст поняття «досвід» у психолого-педагогічних дослідженнях диференціюється на такі підструктури, як інформаційна, операційна та мотиваційна. Мотиваційна складова включає оцінки, орієнтації, інтереси, цілі. Інформаційна складова складається з освоєних уявлень та понять, знання законів тощо. До операційної складової досвіду належать сформовані дії, наявність умінь та навичок та вміння ними користуватися, здатність приймати рішення та діяти відповідно до певної ситуації.

О. Колеснікова в процесі аналізу структури життєвого досвіду індивіда виділяє такі компоненти: оцінка знань, розумові вміння, практичні вміння [16, с. 22].

Набуття особистісного досвіду пов’язано і залежить від особистісних властивостей суб’єкта, що відображають розвинені особистісні якості, важливі для будь-якої діяльності, та сформовані інтелектуальні здібності. Таким чином, чим більше розвинені індивідуальні якості дитини, тим легше відбуватиметься процес засвоєння досвіду, та тим змістовнішим він буде.

С. Ладивір зазначає, що досвідченість є лише складовою частиною творчої особистості. І лише за умов органічного входження такого досвіду у внутрішній світ дитини з перших років і впродовж всього життя, він стає визначальним чинником повноцінного розвитку особистості [64, с. 4].

Отже, спираючись на дослідження видатних закордонних та вітчизняних філософів, психологів та педагогів, ми визначаємо досвід як сукупність суспільно-історичних надбань людства та індивідуальних теоретичних та практичних знань, вмінь та навичок індивіда, яка завжди формується в діяльності та взаємодії із соціумом.

Оскільки в центрі нашого дослідження знаходиться один зі специфічних видів досвіду – соціокультурний, окреслимо основні його змістові та категоріальні параметри.

1.2 Зміст, категоріальні ознаки поняття соціокультурного досвіду

Розвиток дитини не можливий поза соціальним світом. Суспільство не може розвиватися далі – з одного боку - якщо не відбувається передачі досвіду від покоління до покоління, водночас не може , з іншого – не розуміє механізмів передачі досвіду.

Процес формування соціокультурного досвіду відбувається у кількох напрямках. По-перше, людина засвоює досвід попередніх поколінь у вигляді сталих культурних законів та понять (через телебачення, батьків, друзів, через носіїв культурних традицій). Сформований досвід є необхідним надбанням людини для орієнтації та участі в соціально-культурній сфері життєдіяльності. По-друге, соціокультурний досвід формується в результаті взаємодії людини з оточуючим світом шляхом продуктивної діяльності та взаємодії. Отже, соціокультурний досвід виступає, з одного боку, результатом соціальної та культурної діяльності, а з іншого – необхідною умовою для подальшої взаємодії з соціумом.

Зважаючи на те,що поняття соціокультурний досвід двокомпонентне, а в розрізі проблеми нашого дослідження ми доцільно розглядаємо соціальний та художньо-естетичний досвід молодших школярів, то ми пропонуємо схему соціокультурного досвіду, адаптовану для нашого дослідження.

Враховуючи те, що ми досліджуємо процес набуття соціокультурного досвіду, слід зазначити головні аспекти розуміння культури в контексті нашої проблеми.

З-поміж великої кількості визначень культури філософами, психологами, педагогами ми розглянули декілька найбільш близьких до нашої проблеми.

Так, У. Самнер визначає культуру «як сукупність пристосувань людини до її життєвих умов». Р.Бенедикт розуміє культуру як придбану поведінку, що кожним поколінням людей повинне засвоюватися заново.

М. Херсковиц розглядав культуру «як суму поведінки і способу мислення, що утворює дане суспільство» [113, с. 28].

Для нас слушною є думка В. Стьопіна, який вбачає в культурі систему таких надбіологічних програм людської життєдіяльності, що розвиваються історично та забезпечують відтворення та зміну соціального життя у всіх його основних проявах [113, с. 34].

Отже, ми можемо зробити висновок про те, що культура як соціально наслідуване явище визначає спосіб життя суспільства, що базується на певних ідеалах і цінностях; вона пов’язана як із засвоєнням, так і з виробленням уявлень, норм, моральних та естетичних законів тощо.

Ми спробували систематизувати основні компоненти соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Структурні компоненти соціокультурного досвіду. Рис. 1.1.

За даною схемою ми розглянемо компоненти соціокультурного досвіду в логічній послідовності.

Як ми бачимо за схемою, соціокультурний досвід особистості є багатокомпонентним явищем. Розглянемо окремо кожен із компонентів.

Науковці наполягають на усталеності структури соціокультурного досвіду, до яких належать такі компоненти, як-то: емоційно-ціннісний, соціально-когнітивний та комунікативний.

Складовими соціально-когнітивного компоненту являються адаптивні вміння, дотримання норм та правил поведінки, усвідомлення дитиною власної соціальної ролі.

Значним фактором соціалізації та інкультурації молодших школярів являється дитяче співтовариство або співтовариство однолітків. Повноцінне освоєння культурних навичок можливе лише через освоєння культури людських відносин. А одна з найбільш насичених, довірливих і плідних форм відносин між людьми – це відносини між однолітками. Структурно співтовариство однолітків представляють неформальні дружні групи, де можна не додержуватися правил поведінки, які необхідні у спілкуванні з дорослими, тобто тут можна бути самим собою. Дитяче співтовариство формується на досить ранніх ступенях індивідуальної історії людини у процесі спільної діяльності дітей, спрямованої на оволодіння і відтворення ними суспільно-історичного досвіду і форм людських взаємин [11;91;71]. Серед однолітків дитина визначає свою соціальну роль.

Комунікативний аспект соціального досвіду в складі соціокультурного передбачає усвідомлення етичних норм спілкування, наявність достатнього словникового запасу та вміння адекватно використовувати його, вміння обирати мовленнєві конструкції відповідно до конкретних життєвих ситуацій, комунікативна активність дитини, здатність до підтримування стосунків з однолітками та дорослими.