Дипломная работа: Формування та використання прибутку комерційного банку на прикладі АКБ Надра
-здійснення розрахунків між клієнтами.
Ці операції названі як базові, а фінансові посередники, які їх виконують, відносяться до категорії «банківських інститутів», банки у економічному розумінні. Окрім наведених операцій банки виконують інші, не базові операції згідно діючого законодавства [3, с.447-449].
На наш погляд, таке формулювання сутності комерційних банків дещо обмежене і не у повній мірі відповідає завданням, які вирішують банки. Загальне функціональне призначення комерційних банків у сучасних економічних умовах набуло наступного вигляду:
-залучення та накопичення тимчасово вільних грошових ресурсів;
-розподіл і надання грошових ресурсів суб’єктам економіки на платній основі (кредитування);
-підтримка ринкової рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Розширення сукупного попиту за рахунок кредитування і регулювання сукупної пропозиції через збільшення грошових ресурсів у розпорядженні товаровиробників;
-регулювання грошового обігу та недопущення надмірних темпів інфляції;
-стимулювання (або антистимулювання, у залежності від фази промислового циклу економіки) підприємницької активності;
-здійснення взаєморозрахунків між суб’єктами економіки в суспільстві, удосконалення і здешевлення системи взаєморозрахунків;
-сприяння в забезпеченні соціальної рівності і справедливості в розподілі доходів між різними прошарками населення;
-стимулювання розвитку і зміцнення міжнародних фінансово-економічних зв’язків країни.
Комерційні банки значно глибше проникають у різні сфери економічного життя і управління, що істотно віддаляє їх діяльність від тієї, яку вчені України О. Заруба, А. Скопенко, Т. Ковальчук і М. Швайка справедливо називали відверто спекулятивною [7; 63; 68]. Із закінченням періоду первинного накопичення капіталу в банківській системі України розпочався етап стимулювання розвитку виробництва, інвестицій, відродження споживчого попиту серед усіх прошарків населення. Банківська система України стає на шлях соціально-економічної орієнтації.
Разом з тим залишається недостатньо погодженою податково-бюджетна і грошово-кредитна політика. У той же час за матеріалами досліджень Е. Дж. Долана, А. Лаффера соціально-економічні цілі можуть бути досягнуті або шляхом поєднання експансійних дій податково-бюджетної політики і обмежуючих дій грошово-кредитної політики, або шляхом проведення жорсткої податково-бюджетної політики у поєднанні з експансійною грошово-кредитною політикою [5, с.346]. Обидва прийоми здатні впливати на рівень процентних ставок. Причому другий прийом призводить до більшого їх зниження, що спричиняє зростання інвестицій в економіку.
Банківська система України залишиться дворівневою – Національний банк України та самостійні і асоційовані комерційні банки із широко розгалуженою мережею підрозділів. Високий ступінь концентрації банківського капіталу дозволить активно управляти всією грошовою масою в країні, гнучко й оперативно спрямовуючи інвестиції банківського капіталу в пріоритетні сфери та види діяльності. У свою чергу, це дозволить одержувати значний соціальний і економічний ефект. Завдяки такій банківській системі, можна забезпечити ефективну зайнятість, не допускаючи безробіття більш 4-5%, інфляції – понад 1,0-1,5%. Принципові зміни відбудуться в самих банках, у структурі їхньої діяльності і управлінні. Широке поширення одержать новітні банківські технології, що базуються на сучасних інформаційних системах. Кадровий персонал банків буде укомплектований кваліфікованими фінансистами нової хвилі.
Аналіз функціонального призначення банків в умовах ринкової трансформації економіки дозволяє зробити висновок про існування двох тенденцій їх розвитку, що відповідають концептуальним уявленням про значення банківської системи в цілому. Перша тенденція – це тенденція до ефективного розміщення коштів в економічній системі, пов’язана з проведенням активних операцій. За допомогою останніх комерційний банк розміщує власні і залучені кошти переважно у формі кредитів і банківських інвестицій. Ефективність цієї функції залежить від загального стану економіки, а суспільна роль банків полягає у посередництві між економічними агентами – тими, що володіють тимчасово вільними коштами і тими, що мають потребу в їх використанні.
Специфіка інтересів власників коштів, умови законодавства визначають зростання фінансових ресурсів, їх диференційовану пропозицію. Результатом тенденцій стимулювання ефективного використання інвестицій стане створення сприятливих умов для реального інвестора, який забезпечить рівень доходів, який не тільки відшкодує інвестиції та витрати на їх залучення, але й принесе прибуток.
Друга тенденція пов’язана з проведенням заходів щодо стимулювання економічного зростання через проведення пасивних операцій, розширення спектру банківських операцій, інтеграцію комерційних банків з фінансово-економічними структурами.
Історично сформовані погляди на розвиток фінансових інструментів, з якими працюють комерційні банки, свідчать про нерозривний зв’язок загальної ринкової трансформації з розвитком діяльності та економічною ефективністю комерційних банків як найбільш активних суб’єктів грошового ринку. Гроші, як об’єкт грошово-кредитних відносин у процесі обігу, визначення ціни, кількості, структури грошової маси впливають на найважливіші макроекономічні показники: інфляцію, темпи економічного зростання, зайнятість населення, його життєвий рівень, валютний курс, інвестиції. Це означає, що банки, здійснюючи цілеспрямовану діяльність на грошовому ринку, мають можливість активно впливати на ефективність національної економіки.
Відмічений взаємозв’язок між розвитком банківської діяльності і макроекономічними результатами дозволяє зробити висновок про те, що ефективність комерційних банків знаходить свій прояв не тільки у безпосередніх фінансових показниках (насамперед, доходах і банківському прибутку, ліквідності, фінансовій стійкості), але і на макроекономічному рівні через систему взаємопов’язаних показників. Цей висновок ґрунтується на хрестоматійних положеннях кількісної теорії грошей. Зокрема, з рівняння обміну І. Фішера можна встановити зв’язок між грошовим фактором та номінальним обсягом ВНП [65, с.342]:
, де
М – кількість грошей в обігу;
V – середня швидкість обороту однієї грошової одиниці;
Р – середній рівень (індекс) цін;
Q – реальний обсяг валового національного продукту.
Наведене рівняння є узагальнюючим виразом рівноваги грошової пропозиції (SM ) і грошового попиту (ДМ ) на грошовому ринку, тобто може бути представленим у вигляді формул:
У процесі своєї діяльності банки здатні активно впливати на величину грошової пропозиції через обидва параметри – М та V: параметр М змінюється за рахунок банківської емісії, створення банківських резервів, а параметр V – за рахунок удосконалення банківських технологій, підвищення ефективності банківської діяльності.
Динаміка попиту на гроші пов’язана із структурою і обсягом виробленої продукції та, відповідно, з динамікою цін на її окремі види, а отже, і із структурою економіки. Тому попит на гроші (ДМ ) можна розгорнути у більш широку залежність: