Дипломная работа: Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису
Об’єкт дослідження – естетичне виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження – особливості естетичного сприймання творів живопису у початковій школі.
Мета дипломної роботи – теоретично узагальнити й експериментально перевірити ефективність методики естетичного сприймання творів живопису молодшими школярами.
Завдання дослідження:
1. Вивчити стан дослідження проблеми у тематичній літературі.
2. Визначити роль образотворчого мистецтва в естетичному вихованні школярів.
3. Визначити зміст та шляхи формування навичок естетичного сприймання творів живопису.
4. Експериментально перевірити ефективність експериментальної методики.
Гіпотеза дослідження: результативність естетичного виховання учнів початкових класів засобами живописуна уроках образотворчого мистецтва залежить від вікових особливостей сприймання мистецьких творів.
Методи дослідження:
– теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та даних; моделювання естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва; порівняння та узагальнення отриманих експериментальних даних;
– емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, учнями; педагогічний експеримент.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.
1 . Теоретичні основи використання творів живопису у процесі естетичного виховання школярів
1.1 Основні завдання естетичного виховання школярів
Прекрасне – могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості кожної особистості. Уміння відчувати красу і створювати красу роблять життя людини осмисленим, багатим і яскравим. Хороші книги, музика, твори образотворчого мистецтва, які довелося прочитати, почути, побачити, наповнюють радістю і смислом наше життя.
Прагнення до прекрасного в природі, у людських стосунках, у побуті, розуміння краси творчої праці – природна властивість людини. Прекрасне не тільки приносить насолоду, радує, захоплює. Воно облагороджує і підносить людину, надихає її на високі почуття і думки, на великі справи і подвиги. Чудовий світ звуків і кольорів, чарівність поезії, краса природи, краса вчинків та справ людини відкриваються тому, хто має допитливий розум і загострені почуття, хто багато читає, спостерігає, думає, переживає.
Формувати духовно багату людину, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має високо розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного покликана система естетичного виховання. Для того щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, В.О. Сухомлинський відзначив, що вона повинна бути, насамперед, єдиною, поєднувати всі предмети та позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет і заняття мають свої чіткі завдання у формуванні естетичної культури і особистості школяра [71, 119].
Гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя та мистецтва – умова формування цілісної особистості. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов'язаний з удосконаленням багатьох якостей дитини.
Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Аристотеля аж до наших днів [36, 14]. В наш час проблема формування естетичних почуттів, розвитку особистості, формування естетичної культури молодших школярів є одним із важливих завдань, які постають перед школою. Я.А. Коменський пише, що школа має бути «майстернею гуманності» [23, 6], де молоді люди формуватимуть риси гуманності, розвиватимуть естетичні почуття.
На думку С.Д. Безклубенка, «кінцева ціль естетичного виховання – гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва» [6, 21]. Ця мета також відбиває особливість естетичного виховання як частини всього процесу виховання.
Значна роль у розробці питань формування естетичних почуттів належить М.М. Князевій. На її думку, якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їхні спеціальні здібності розвиваються успішно і плодотворно. Художні враження залишаються в дитячій пам'яті надовго, іноді на все життя [36, 9].
Естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і оцінювати його. Тому «в загальній теорії мистецтва, – зазначає С.Д. Безклубенко, – естетизацією позначається спонтанний, первісно стихійний процес освоєння особистості у довкіллі, в результаті якого те, що спочатку було неприйнятним чи естетично індиферентним, зрештою набуває в її поглядах певних позитивних естетичних якостей» [6, 17–18].
Отже, естетичним, на думку вченого, є те, що узгоджується зі звичкою, тобто відчувається й уявляється як естетично цінне і відповідає звичаям і закономірностям естетики. Процес естетизації відбувається в нероздільній єдності та взаємодії з процесами етизації та сакралізації (набуття статусу священного, святого). Все, що в поглядах особистості є добрим (моральним), згодом визнається гарним (естетичним) та видається святим (сакральним). Взявши до уваги ці проблеми, можна дійти висновку, що розвиток естетичної сфери особистості (естетична свідомість, емоційно-почуттєва складова, художньо-творча діяльність) пов'язаний із триєдиним процесом етизації, естетизації, сакралізації, що є внутрішніми характеристиками становлення й розвитку індивідуальності, її духовної культури.
Особливістю естетизації, на думку Р. Інгардена, є естетичне переживання, своєрідність якого залежить від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю об'єкта сприймання [27, 118]. Спочатку об'єкт може сприйматися на рівні звичайного чуттєвого споглядання, потім відбувається процес формування «фаз естетичного переживання» [44, 6]. Поштовх до процесу естетичного переживання дають попередні емоції, породжуючи стан збудження, здивування, викликаний якістю предмета, що формує бажання пізнання його і поступово сприяє переходу до складного, багаторівневого естетичного переживання. Вчений розглядає естетичне виховання через співвідношення «творчість-співтворчість». Міра завершеності мистецького твору вбачається в його єдності зі сприймаючим суб'єктом, тобто враховуючи природну різноманітність в актах співтворчості, «співзавершеності» одного й того ж твору його сучасниками й наступними поколіннями.
Дослідники розглядають естетичне виховання, виходячи з проблеми естетичної й художньої цінності [45, 216]. Естетична цінність твору є його певною синтетичною визначеністю. Художні цінності стимулюють естетичне переживання, створюють умови для конструювання естетичного предмета й пов'язаних з ним естетичних цінностей.
М.І. Киященко розглядає кожен твір мистецтва як гармонію структурних рівнів, з яких перший є словесно-мовним подразником; другий вказує на значення слова, смисл судження, стиль та естетичні якості; третій (зображально-предметний) включає конкретні явища і події; четвертий передбачає схематизовані наочні образи, що співвідносяться з естетичними цінностями [34, 235–236]. Кількість рівнів залежить від форми твору та його специфіки. У невизначеності, незавершеності художнього твору представники феноменологічної естетики вбачають особливу якість мистецтва, що стимулює творчу активність особистості.
Засвоєння людиною естетичних цінностей, формування ціннісних орієнтацій передбачають набуття знань, суспільного досвіду, осягнення суті явищ і чинників об'єктивної дійсності та власного місця у суспільному житті. Засобами досягнення цієї мети є рідна мова, матеріальна та духовна культура, мистецтво, фольклор, історичний досвід народу і сучасний спосіб організації його життєдіяльності, національно-родинні й суспільні взаємини тощо [76]. Від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної людини, залежать духовна наповненість, зміст її життя.
На думку В.О. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності: «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті-решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї» [71, 162].