Дипломная работа: Гармонізація фізичного і розумового розвитку молодших школярів в процесі фізичного виховання

ВСТУП

Актуальність. Кардинальні зміни, що відбуваються в житті суспільства, висувають принципово нові задачі перед системою освіти, яка визнала пріоритет прав особистості молодшого школяра [16 та ін.]. Проблема формування гармонійної особистості у сфері фізичної культури не нова. На гармонійний розвиток, заснованій на єдності фізичних і духовних сил людини, вказували основоположники теорії фізичного виховання [15]. Більшість фахівців визнає, що самим оптимальним періодом для цього процесу є етап шкільного навчання, включений в рамки педагогічного процесу фізкультурного навчання [2, 23 та ін.]. Разом з цим, останніми роками наголошується стійка тенденція до погіршення показника здоров'я школярів. Число здорових дітей за період навчання в школі знижується в 4-5 разів [3]. Одним з чинників резистентності організму до розвитку захворюваності в шкільному віці, на думку деяких авторів, є степінь його функціональної зрілості, пов'язаної з рівнями розумового і фізичного розвитку. Встановлений виразний взаємозв’язок порушень здоров'я дітей з їх фізичним і розумовим розвитком в критичні періоди шкільного навчання [33]. Дисгармонія між фізичним і розумовим компонентами особового розвитку призводить до зниження функціональних можливостей школярів і виникнення негативних змін в їх здоров'ї. У зв'язку з цим в теорії і практиці фізкультурної освіти проблема гармонізації фізичного і розумового розвитку школярів є надзвичайно актуальною.

Об'єкт дослідження: процес фізкультурної освіти молодших школярів.

Предмет дослідження: організаційно-методичні аспекти гармонізації фізичного і розумового розвитку, що спрямовані на зміцнення здоров'я молодших школярів, в процесі фізкультурної освіти.

Мета дослідження: розробити методику гармонізації фізичного і розумового компонентів розвитку учнів молодшого шкільного віку, направлену на досягнення оздоровчого ефекту, в фізичному вихованні.

РОЗДІЛ I

СТАН ПИТАННЯ

1.1 Проблеми сучасної освіти

Однією з основних проблем сучасного стану освітньої системи є невідповідність її змісту суспільним і культурним вимогам, рівню розвитку науки, внутрішній логіці самої системи освіти; відсутність дієвих механізмів оновлення змісту освітніх технологій.

Достатньо тривалий час дитина виступала як об'єкт, а не як суб'єкт учбово-виховних дій. Учень при цьому представляється як свого роду інженерно-технологічний об'єкт, яким можна управляти за допомогою зовнішніх дій, стандартів та нормативів. В рамках даної моделі реалізовувалося уявлення про те, що основною метою навчання є оволодіння певними знаннями, уміннями і навичками.

При цьому, якість засвоєння знань учня визначалась по тому, наскільки вірно і міцно він запам'ятав, відтворив, зробив за зразком. На думку М.Н.Берулави [4] таке навчання не орієнтовано на формування навиків саморозвитку особистості. Пізнавальна активність учня при цьому залишається поза увагою педагогів.

Однією з цілей чергового етапу реформування системи освіти є оволодіння кожною людиною базовими цивільними і культурними цінностями, його особистою участю в культурному і духовному житті країни. Для цього, на думку багатьох авторів [16, 18] необхідно підвищити якість освіти і її цілеспрямованість на задоволення особових запитів, потреб.

У зв'язку з цим виникає необхідність оновлення змісту освіти. Для вирішення цієї проблеми необхідно підтримувати ті позитивні тенденції в розвитку системи освіти, які вже склалися в умовах її реформування, серед них: переорієнтація освітнього процесу на оволодіння різними способами освоєння культури учнів, розвиток у них навиків самостійної роботи і творчості; розвиток орієнтації на більш повне використовування освітніх можливостей соціокультурного середовища та інші [41].

На новому етапі реформування оновленню піддається і зміст виховної роботи. Особлива увага в концепції реформування [30] звертається на створення умов для ефективних занять фізичною культурою і спортом.

Багато вчених [22, 24, 28] сходяться на думці, що криза державної системи фізичного виховання і неготовність самої фізичної культури розвиватися поза цією системою обернулися для суспільства рядом негативних наслідків, що відобразилися у виключенні даного явища з життєдіяльності сучасної людини.

Таким чином, виникла необхідність перебудови системи фізичного виховання дітей і молоді на основі принципів гуманістичної педагогіки і психології: посилення уваги до особистості кожної людини як вищої соціальної цінності, перетворення учня з об'єкту соціально-педагогічної дії педагога в суб'єкта активної творчої діяльності на основі розвитку внутрішніх мотивів до самовдосконалення і самовизначення, формування у людини мотивації до різностороннього і гармонійного розвитку і тому подібне [7]. До числа перспективних напрямів в удосконаленні організації фізичного виховання дітей і молоді відноситься переорієнтація на можливо більш повний облік індивідуальних морфофункціональних особливостей людини в процесі їх фізичного виховання, на обов'язкову відповідність змісту фізичної активності щодо вікового розвитку людини і фундаментальним закономірностям цілеспрямованого перетворення їх фізичного потенціалу, сприяючого у тому числі, збереженню і зміцненню здоров'я [24].

1.1.1 Процес зміцнення здоров'я в загальноосвітній школі

Відомо, що зміцнення здоров'я людини – проблема, далеко що вийшла за межі медичної науки. За твердженням ряду вчених [9, 10], здоров'я залежить від відношення самої людини до цього дару природи, від його способу життя, поведінки. „Ніхто і ніщо не зможе допомогти зберегти здоров'я, примножити його або, навпаки, втратити, як це роблять самі люди” – відзначає Л.І.Лубишева [22]. Останнім часом обґрунтовану тривогу викликає стан здоров'я дітей України. За даними фахівців, приблизно 90% дітей мають відхилення у фізичному і психічному здоров'ї; 30-35% дітей, вступають до школи, вже з хронічними захворюваннями; за роки навчання в школі в 5 разів зростає число порушень зору і постави, в 4 рази збільшується кількість порушень психічного здоров'я, в 3 рази збільшується число дітей із захворюваннями органів травлення [30].

Фахівці відзначають [8], що однією з головних причин зростання захворюваності дітей і підлітків є низька ефективність занять з фізичної культури, що проводяться в учбових закладах.

Погіршення здоров'я школярів в значній мірі пов'язано з надмірною інтенсифікацією учбового процесу, постійним збільшенням об'єму учбових навантажень, перевантаженнями і перевтомою. Негативний вплив надає не тільки форсоване, але і понижене по рівню вимог навчання дитини, що позначається на емоційному стані, поведінкових особливостях, пізнавальних інтересах, а також на здоров'ї, на адаптивних можливостях учнів. Сучасна система освіти не враховує проблеми соматично-ослаблених дітей. Недооблік функціонального стану учня, ослабленого перенесеними захворюваннями, може привести до негативних наслідків, що виявляються не тільки в погіршенні успішності, але і в погіршенні стану здоров'я. Останнім часом були опубліковані роботи [1], які вказують на виражену негативну дію надмірного навантаження і інтенсифікацію учбового процесу в школах нового зразка на стан здоров'я і формування репродуктивної функції дівчаток.

Таким чином, виявляється необхідність в розробці комплексу заходів, які будуть сприяти збереженню і зміцненню здоров'я дітей. В них мають реалізуватись варіативні соціальні і освітні програми, спрямовані на формування звичок здорового способу життя, а також зміну змісту і форм фізичного виховання, перетворюючи його на дійсну міру охорони здоров'я і гармонізації особистості.

1.1.2 Проблема гармонізації особистості в системі освіти

Серед соціально-культурних проблем, що стоять перед нашим суспільством, виділяється проблема формування всебічно розвиненої особистості. В основі характеристики особистості лежать три провідні ознаки: гармонійний розвиток, тобто досягнення адекватного індивідуального рівня розумового, фізичного, трудового, етичного і естетичного розвитку людини в їх взаємозв'язку; соціальна активність людини; готовність до високоефективної професійної діяльності [25].

Про гармонійне виховання багато писали педагоги і філософи минулого. Вже в Стародавній Греції (V-IV ст. до н.е.), в Афінській рабовласницькій республіці була поставлена задача виховувати чоловіків, у яких гармонійно поєднувалися б фізичний, розумовий, етичний і естетичний розвиток. Якщо в системі античного виховання малася на увазі відповідність розвитку всіх духовних і фізичних сил людини, що створюють його красу і досконалість, то в подальшому стало наголошуватися значення виховання характеру людини і його відношення до людей, суспільства.

Чермит Д.Д. та співавтори [40] дають визначення поняттю „гармонія” – як стану системи, при якому виявляються згода, відповідність, і врівноваженість. Цей стан цілісної динамічної системи, який забезпечує взаємозв'язком симетрії і ритму, при якому рух до нового стану здійснюється за допомогою збереження досягнень попереднього стану.

На думку І.І. Брехмана [6], Б.І. Додонова [12] поняття „гармонія” може бути віднесене до будь-якої системи, що має функціональну єдність і взаємозв'язок рівнів, у тому числі і до людини, оскільки єдність підсистем людини доведені в працях багатьох учених.

В історії суспільного розвитку, фізкультури і спорту завжди важлива роль належала формуванню фізичних і психічних якостей людського роду. Уміле використовування засобів фізичної культури сприяє вихованню фізичної, розумової і психічної гармонії людського розвитку особистості. Ще в роботах П.Ф. Лесгафта, видатного основоположника вітчизняної науки про фізичне виховання, однією з ведучих ідей був гармонійний розвиток людини, фізичної і духовної, за допомогою фізичних вправ [20].

Фахівці вважають, що розвиток фізичних можливостей людини невіддільний від функціонування його особових характеристик, фізкультурна діяльність не повинна обмежуватися тільки розвитком і формуванням тілесних характеристик людини, а повинна визначаться, і знаходиться в тісному взаємозв'язку з його розумовою діяльністю [7].

Сьогодні не можна знайти жодної сфери людської діяльності, не пов'язаної з фізичною культурою, оскільки фізична культура і спорт – загальновизнані матеріальні і духовні цінності суспільства в цілому і кожної людини окремо. Історично фізична культура складалася, перш за все, під впливом практичних потреб суспільства в повноцінній фізичній підготовці підростаючого покоління і дорослого населення до праці [27]. Разом з тим, у міру становлення системи освіти і виховання фізична культура ставала базовим чинником формування рухових умінь і навиків. Якісно нова стадія осмислення суті фізичної культури зв'язується з її впливом на духовну сферу людини як дієвого засобу інтелектуального, етичного, естетичного виховання.