Дипломная работа: Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи
У відповідності з метою і гіпотезою дослідження були визначені його завдання:
Проаналізувати висвітлення даної проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі, в масовому педагогічному досвіді.
Вивчити стан даної проблеми у масовому педагогічному досвіді.
Виділити способи індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи.
Експериментально перевірити ефективність виділених способів індивідуалізації навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи.
Для розв’язання поставлених завдань використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження.
Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.
Емпіричні методи дослідження: анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.
Теоретичне значення роботи полягає у виділенні способів індивідуалізації навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи.
Практичне значення дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо використання виділених способів індивідуалізації навчального процесу на уроках у малочисельній початковій школі.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження заслуховувалися на засіданні методичного об’єднання вчителів початкових класів Бзовицької ЗОШ І ступеня та Годівської ЗОШ І-ІІ ступенів Зборівського району Тернопільської області, обговорювалися на засіданні кафедри педагогіки і методики початкового навчання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.
Повний обсяг роботи 79 сторінок комп’ютерного тексту. У роботі використано 81 джерело.
Розділ І. Проблема індивідуалізації навчання в педагогічній теорії і практиці
І.1. Суть індивідуалізації й диференціації навчання як категорій дидактики
Особистісно орієнтована модель навчання, сутнісними ознаками якої є здійснення навчального процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання учнів, осмислене визначення ними своїх потенційних можливостей і життєвих цілей, вимагає глибокого осмислення і розуміння педагогами необхідності побудови нової педагогічної системи на основі принципів індивідуального та диференційованого підходів у навчанні.
Однак ці принципи не знайшли ще широкого втілення у практику сучасної школи. Сьогодні ми можемо говорити тільки про елементи індивідуалізованого і диференційованого навчання в умовах класно-урочної системи.
Педагогічна практика показує, що на початку навчання вчитель зустрічається з тим, що діти, які прийшли в школу, відрізняються одне від одного розвитком, готовністю до засвоєння знань, а також і такими особливостями, як темп роботи, швидкість запам’ятовування, спостережливість, зосередженість. Все це обумовлює необхідність глибокого вивчення індивідуальних особливостей кожної дитини і врахування їх у навчально-виховному процесі.
Видатний український педагог В.О. Сухомлинський неодноразово вказував, що тільки кропітка індивідуальна робота може привести до якісних змін у розвитку будь-якої дитини. “Рік - два, три роки в нього що-небудь може не виходити, але прийде час - вийде. Думка, як квітка, яка поступово накопичує життєві соки. Дамо кореням ці соки, відкриємо перед квіткою сонце, і вона розквітне. Потрібно знати все про життя дитини, про її минуле і сучасне, про її сім’ю, якщо бажаєш досягти успіху у вихованні" - ця думка пронизує всі твори В.О. Сухомлинського. Принцип диференційованого підходу до учнів отримав у спадщині павлиського педагога якісно нове трактування. В результаті його зусиль, із відірваного від життя принципу, він став перетворюватися в технологію, яка реалізується в практиці навчання й виховання.
Ми підтримуємо думки авторів, які вважають, що індивідуалізація процесу навчання передбачає вибір такої стратегії, яка максимально сприяла б розвитку особистості. Педагог повинен шукати ті специфічні для кожного не схожі, неповторні умови, які б вплинули на формування визначальної риси характеру, на розвиток якостей особистості, життєвої активності.
Однією з основних причин відносно низької ефективності навчання, на думку багатьох авторів, є недостатня індивідуалізація навчального процесу. З цим твердженням не можна не погодитися, бо індивідуалізація навчання навіть за умов суворого дотримання вимог діючих програм дає можливість виявляти й розвивати інтереси учнів, їхні нахили та здібності, сприяє ефективному засвоєнню знань та розвитку вмінь і навичок.
Для понять педагогічної науки, які відображають особливо складні явища, характерним є те, що поняття індивідуалізації й диференціації використовують у різних, іноді невизначених значеннях. Аналіз відповідної літератури показує, що більш точний зміст цього поняття в кожному випадку залежить від того, яку мету й засоби мають на увазі, коли говорять про індивідуалізацію. При використанні цього поняття зустрічаються значні відмінності.
У психолого-педагогічній літературі зустрічається багато тлумачень, що характеризують індивідуалізацію процесу навчання. Адже на тлі об’єктивних реалій суспільного буття, певних освітніх орієнтирів ідея індивідуального підходу до учнів у навчанні збагачувалась, наповнювалась новим змістом й у результаті еволюції розширилась до поняття “індивідуалізації навчання", яке набуло статусу цілісної системи дидактичних впливів, у якій провідною виявилась орієнтація індивідуального підходу на цілісну особистість учня і цілісну навчальну діяльність.
Нинішня пізнавальна ситуація у сфері досліджуваної нами проблеми характеризується різними підходами до трактування поняття “індивідуальний підхід”. Одні наукові джерела відносять його до психолого-педагогічних принципів, згідно з якими індивідуальний підхід - це навчання учнів у групі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти базовим рівнем знань, вихід за межі якого завжди бажаний.
Відома дослідниця І.Е. Унт теж стверджує, що коли ми говоримо про індивідуальний підхід, то маємо справу з принципом навчання, а коли про індивідуалізацію навчання, то маємо на увазі здійснення цього принципу, що має свої форми і методи.
Що ж розуміється під індивідуальним підходом у “Педагогічному словнику"? “Індивідуальний підхід - це принцип педагогіки, відповідно якому в навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який опирається на знання якостей особистості та умов її життя. В результаті всебічного вивчення своїх вихованців педагог має уявлення про характер кожного з них, їхні інтереси, здібності, про вплив на них сім’ї й близького середовища, отримує можливість пояснити вчинки дитини, вибрати найбільш доцільні виховні засоби, які б розвивали життєву активність дітей. Враховуючи темперамент та характер дитини, вчитель заохочує й підтримує сором’язливих, стримує тих, хто легко збуджується, й рухливих дітей" [25].
На думку В.П. Стрезикозіна, робота вчителя з усім класом не виключає здійснення принципу індивідуального підходу до дітей, що відрізняються за рівнем свого розвитку й підготовленості. Визначивши три напрямки цього підходу, автор підкреслює, що реалізація їх особливо перспективна в процесі виконання учнями різних видів самостійних робіт, які можна диференціювати за двома ознаками: за ступенем самостійних пізнавальних дій учнів; за ступенем складності завдань і постановлених у них задач [65].
Окремі автори розглядають поняття “диференційований підхід” і розуміють його як:
дидактичне положення, що передбачає поділ класу на групи, наприклад, за інтересами і ін. Диференційований підхід - пристосування форм і методів роботи до індивідуальних особливостей учнів (Е.С. Рабунський) [57, 15] ;
особливий підхід учителя до різних груп учнів, який полягає в організації навчальної роботи, різної за змістом, складністю, методами, прийомами (А.А. Кірсанов) [26, 35] ;
спосіб оптимізації, який передбачає оптимальне поєднання загальнокласних, групових і індивідуальних форм навчання (Ю.К. Бабанський) [3, 21].