Дипломная работа: Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи

Відомий німецький педагог А. Дістерверг підкреслював: “Одній дитині легше дається абстрактне мислення, другій доступне чуттєве пізнання, третя схоплює істину швидше, завдяки картині чи розповіді, бувають роздуми теоретичні і практичні. У цьому відношенні варто рахуватись з відмінностями дитячої природи і сприяти її своєрідному розвитку” [19, 174].

Вперше на науковій основі питання індивідуального підходу до учнів розглядалося основоположником вітчизняної педагогічної науки К.Д. Ушинським, який вказував, що основною умовою успішного навчання є врахування вікових, психологічних особливостей учнів. Йому належить й ідея здійснення індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи класу, яка на сучасному етапі є основною, а також ідея поєднання колективної та індивідуальної форм навчальної діяльності на уроці. На його думку, дитина легше засвоює матеріал, якщо чує думку свого товариша, чого немає при індивідуальній формі навчання. Для кращої організації навчальної діяльності пропонувалося ділити учнів класу на невеликі групи, до яких входили б діти із спільними особливостями. Поділ учнів на дві групи, одна з яких сильніша іншої, не тільки не шкідливий, а й корисний, - стверджував К.Д. Ушинський, - але при умові, що наставник уміє, працюючи з однією групою сам, іншій давати корисні самостійні вправи [72].

Проблема диференціації та індивідуалізації навчання особливо зацікавила вчених на початку XX ст. Саме в цей час у США, Англії та в деяких інших країнах Заходу виникали системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням забезпечити підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план, при якому уроки скасовувалися, навчальні класи замінювалися предметними “лабораторіями", де кожний учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі виступали в ролі консультантів і контролерів. Основні ідеї дальтон-плану на практиці в радянський період втілилися у лабораторно-бригадній формі організації навчання, яка не виправдала себе.

Існував також план “Трампа”, за яким 40% часу відводилося для навчання у групах по 100-120 осіб, 20% часу - навчанню у малих групах (10 - 15 осіб) і 40% часу - індивідуальному навчанню.

Новий етап у розвитку індивідуально-диференційованого підходу до навчання школярів почався у 20-і - 30-і роки XX століття (П.П. Блонський, С.Т. Шацький та ін.).

Досліджуючи використання індивідуального підходу в роботі з відстаючими у навчанні учнями, П.П. Блонський таких дітей ділив на 4 типи. Відповідно до причин неуспішності він радив створювати сприятливі умови для кожного учня.

С.Т. Шацький, вказуючи на відсутність у більшості дітей інтересу до навчання, відзначав, що ми можемо сильно гальмувати розвиток дитини, тому що часто не враховуємо росту дитини, її руху [78, 256].

Після 30-х років значно розширилося коло досліджень з питань індивідуально-диференційованого підходу до учнів у процесі самостійної роботи. Це було викликано увагою педагогіки і шкільної практики до проблем самостійної роботи учнів та дослідженнями, які провели Л.П. Аристова, М.О. Данилов, І.Т. Огородніков з питань пошуку ефективних шляхів активізації процесу навчання. Важливою подією в історії становлення і розвитку цієї проблеми став вихід у світ книги Д.М. Богоявленського і Н.О. Менчинської “Психологія засвоєння знань у школі" (1959 р), де поряд з дослідженням системи актуальних питань психології навчання школярів, узагальнюються результати багатьох науковців про індивідуальні відмінності учнів у процесі засвоєння знань основ наук.

У 60-ті роки індивідуально-диференційований підхід навчання школярів входить у практику масових шкіл з метою ліквідації другорічництва.

В цей же період проводить свої ґрунтовні дослідження з проблеми диференційованого навчання А.А. Бударний, який виявив істотні індивідуальні відмінності сприймання і розуміння навчального матеріалу учнями одного класу. За цими показниками автор виділяє в класі 3 групи учнів, до яких входять учні з однаковим рівнем розвитку сприймання і розуміння матеріалу.

А.А. Бударний вперше здійснив комплексний психологічний і дидактичний підхід до вивчення проблеми неуспішності і ліквідації її шляхом індивідуалізації і диференціації навчання. На практиці були зроблені ним спроби здійснити диференційований підхід до учнів на уроці. Перш за все вчений звертає увагу на різні навчальні можливості учнів, вважаючи, що “звертаючись до класу як до єдиного цілого, пропонуючи всім учням один шлях і темп оволодіння знаннями і навичками, школа і вчитель самі закладають фундамент неуспішності” [13, 36].

Ідеєю індивідуально-диференційованого підходу у навчанні пронизані дослідження Є.С. Рабунського, В.І. Загвязинського, Л.П. Книш, Т.М. Ніколаєвої, А.П. Аристової, І.Т. Огороднікова, М.О. Данилова, Л.С. Виготського, Д.М. Богоявленського, О.М. Кабанової-Меллер, Г.С. Костюка, Н.О. Менчинської, Б.М. Теплова та ін.

У 70-80 роки ХХ ст. посилюється тенденція до цілісного підходу до учнів. Вивчаючи реальні навчальні можливості учнів, Ю.К. Бабанський застосовує системний комплексний підхід і розглядає його як єдність і внутрішніх і зовнішніх умов, що забезпечують цілісний розвиток наявного потенціалу особистості в рамках навчальної діяльності [3].

В цей час досить активно досліджує питання індивідуалізації і диференціації навчання прибалтійська вчена І.Е. Унт, яка в своїх роботах піднімає питання про розгляд об’єкта індивідуалізації “як у вузькому, так і в широкому розумінні”. У першому випадку мається на увазі процес учіння учня. Обліку підлягають ті психічні процеси, які впливають на засвоєння навчального матеріалу. У другому випадку враховується особистість учня в цілому, з його інтересами, нахилами, вольовими і моральними якостями [70].

І.3. Стан проблеми індивідуалізації навчання в масовому педагогічному досвіді

З метою вивчення проблеми індивідуалізації навчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проаналізовано відвідані уроки вчителів початкових класів, навчальні підручники та методичні посібники для початкової школи, журнальні публікації, проведено анкетне опитування вчителів початкових класів.

Досвід роботи передових вчителів початкових класів свідчить, що вони в основному ефективно використовують індивідуалізовані та диференційовані навчальні завдання у роботі з молодшими школярами. Так, наприклад, вчитель Ю. Мельник (Васильківська ЗОШ Чугуївського району Харківської області) у процесі диференціації самостійної роботи на уроці виділяє 4 етапи. На підготовчому етапі учні всіх трьох груп (сильні, середні і слабші) працюють з учителем. На першому етапі вчитель розподіляє учнів на дві підгрупи: сильні працюють за зразком, а середні і слабші - з учителем. На другому етапі лише слабші учні працюють з учителем, середні виконують роботу за зразком, а сильним учням пропонуються картки для самостійного опрацювання. Особливістю третього етапу є те, що сильні учні спроможні виконувати творчу роботу, а середні можуть працювати самостійно. Слабші учні на цьому етапі працюють за зразком. На четвертому, (завершальному) етапі всім учням дається спільне завдання творчого характеру. Сильні і середні учні працюють самостійно, слабшим при потребі надається допомога вчителя.

Учителька початкових класів Л.П. Несторенко (Зарічнянської ЗОШ Рівенської обл.) при підготовці учнів до засвоєння нового матеріалу використовує роботу з пам’ятками, яка може бути і на індивідуальній картці, і у вигляді таблиці на дошці. Після колективної роботи слабші учні задають запитання сильнішим, останні допомагають їм згадати потрібний для уроку матеріал. У подібних випадках добре встигаючі діти отримують можливість актуалізувати свої знання і вміння. Звичайно, і сильні учні у свою чергу можуть задати запитання, попросити пояснити ту чи іншу дію. Для з'ясування необхідних знань учнів проводять самостійну роботу і за її результатами диференціюють підготовчі завдання відповідно до рівня знань учнів:

1) високий;

2) середній;

3) низький. Високий рівень мають ті, котрі правильно виконали всі завдання, середній - припустилися 1-2 помилок; низький - більшість вправ або всі виконали неправильно.

Названі диференційовані групи Л.П. Нестеренко представляє в такому вигляді:

І - високий рівень. Учні, які правильно виконали всі завдання підготовчої самостійної роботи. До цієї групи належать школярі, які самостійно