Дипломная работа: Історія Кавказа
Узяття Петром I у 1696 р. Азова і створення російського морського флоту вело до остаточної ліквідації турецької військової погрози на півдні Росії і відкривало нові перспективи для встановлення більш міцних взаємин Росії з Кавказом.
Розділ 2
Російсько-турецькі та російсько-іранські відносини на
Кавказі під час правління ПетраІ .
2.1.Російсько-кавказькі відносини та османо-кримська агресія в пер.чверті XVIII ст.
В кінці XVII - початку XVIII в. над народами Кавказу як і раніше висіла загроза іноземного нашестя і поглинання. Хоча з кінця XVII в. у історії Оттоманської Порти, за визначенням турецьких, істориків, починається «період відступу» («ріджат деврі»), Османська імперія і на початку XVIII в. залишалася однією з сильних військово-феодальних держав. Вимушені після поразки у війні 1683-1699 рр. і Карловіцського договору підтримувати мирні відносини з європейськими державами, правлячі круги Османа імперії прагнули компенсувати себе завоюваннями на Сході і з самого початку XVIII в. обернули свої погляди на Кавказ. В 1703 р. османи завершили будівництво фортеці Єнікалє («Нова фортеця»), укріпили Керч, підсилили свої позиції на Північно-західному Кавказі і задумали підкорити Грузію. Посилення військово-політичної експансії Османської імперії на Кавказі і на півдні Росії особливо виявилося після приходу до влади представника найагресивніших кругів феодалів Османа султана Ахмеда III. Порта зажадала, щоб Росія зрила фортецю Камінний Затон, знищила кораблі в Азові, припинила будівництво кораблів на Воронежських верфях, виробила розмежування російсько-турецької межі, згодилася на будівництво турецької фортеці на Дніпрі вище за Очаковом. І щоб привернути на свій бік народи Кавказу, Порта відправила в Ширван, Дагестан, Кабарду, Черкесію і в інші місця своїх емісарів. А хан зробив повторний похід на Кабарду. Проте і цей раз кримці потерпіли поразку, сам хан врятувався втечею.1707 р. на вимогу султана кримський хан Каплан-гірей при підтримці Османа беглербега Кафи вторгся в Кабарду. Він ультимативно зажадав від володарів Кабарди підкоритися і видати 3 тис хлопців і дівчат. Але кабардинці, залишивши селища і укривши худобу і майно, зайняли вигідні для оборони позиції в тісних гірських ущелинах. В той час, коли Каплап-гірей готувався до штурму, кабардинці самі пішли в атаку. Відбулася кровопролитна битва, війська хана вимушені були відступити. Незабаром ханом Криму затвердили Давлет-Гірея. У тому ж, 1707 р. по вказівці султана він зробив напад на терсько-гребенськіх козаків. Але і цей напад не мав успіху. У 1709 р. кримський хан Давлет-гірей вступив з гетьманом України Мазепою в таємний зв'язок, розраховувавши відірвати Україну від Росії. Одночасно він розіслав на Північний Кавказ емісарів із завданням організувати антиросійський виступ горців. Не зважаючи на попередження Росії, кримський хан при підбурюванні Порти влаштовував безперервні набіги на Північний Кавказ, що приносило господарське розорення і незліченні біди.
У цих умовах для народів Північного Кавказу відвернути агресію кримських та османських загарбників було життєвою необхідністю. Проте у той час гористі народи Північного Кавказу не могли одні протистояти агресії султанів Османської імперії і кримських ханів. Ось чому феодальні володарі адигських і інших народів Північного Кавказу «прагнули під високо державну монаршеськую руку піддатися, і тим себе і підданих своїх з-під ярма султана турського і від податок і розорення хана кримського звільнити» [8,с.87].
Російський уряд, потребуючи забезпечення безпеки південних меж держави, прагнув привернути народи Північного Кавказу на свою сторону. Ще в 1700 р. Петро I наказав астраханському воєводі Mусіну-Пушкіну укріплювати дружні і торгові відносини з горцями Дагестану, надавати їм можливі допомоги і підтримку враховуючи обстановку, що ускладнилася, у зв'язку з тим, що османи починають підготовку до війни.
В той же час на Кубань був відправлений 9-тисячний загін під командуванням генерала П. А. Апраксіна, а на Терек - кабардинець за походженням, сподвижник Петра I, князь А. Бекович-черкаський.
Восени 1710 р., підбурювана Швецією і Францією, Порта розв'язала війну з Росією. На початку кампанії росіяни здобули ряд перемог над османами, але потім військові дії розвернулися для росіян несприятливо. На берегах Лозини 44-тисячна російська армія виявилася оточеною військами Османської імперії і Кримського ханства загальною чисельністю 127 тис. чол. У результаті Росія вимушена підписати невигідний для себе Прутський мир і поступитися Азовом. Після цьго Порта під загрозою фізичного винищування зажадала від народів Північного Кавказу підкорятися владі султана. Одночасно Порта почала діяльну підготовку до вторгнення на Кавказ по словам іранського історика Мухамед Хасан-хана, війська османів збиралися захопити Азербайджан і Грузію .
Обстановка, що створилася, сприяла агресивним планам султана. Шахський Іран,що роздирався внутрішніми суперечностями і усобицям не в змозі був протистояти османам.
У Ширвані і Дагестані спалахнуло антишахське повстання, очолюване Хаджі-Даудом і Сурхай-ханом Казікумухським. У 1711-1712 повстанці зайняли ряд населених пунктів в Північному Азербайджан Повстання проти шахського гніту в цей період відбувалося в Грузії і Вірменії. Чекаючи вторгнення османів, Росія вжила заходів по зміцненню своїх південно-східних меж. У 1711 - 1712 рр. генерал Апраксін переселив на лівий берег Тереку гребенськіх козаків. Він побудували декілька укріплених міст - станиці Червленну, Шарінську, Новогладковську, Старогладковську [23,с.60].
Весною 1720 р. кримський хан з 40-тисячним військом вторгнувся в межі Кабарди. Розоривши ряд селищ, він зажадав, щоб кабардинці підкорялися його владі, видали по одному ясиру з кожного двору і відшкодували збитки, понесені татарами під час походу Каплан-Гірея в 1707 Проте кабардинці відкинули домагання кримського хана. Відповідь кабардинців викликала обурення кримського хана. Він вирішив силою підкорити їх, вторгся в Кабарду. Кабардинці не в змозі були чинити опір набагато переважаючим їх кримським військам і пішли в гори. Знаходячись в украй важких умовах, вони знов звернулися по допомогу і підтримку до Росії. Петро І незважаючи па Північну війну, що продовжувалася, вирішив надати Кабарді допомогу.
2.2 Похід російських військ на побережжя Каспійського моря та наслідки його приєднання до Росії.
Тим часом в Дагестані знов ще з більшою силою спалахнув рух проти гніту шахський Ірану. Зібравши значні сили повстанців, Хаджі-Дауд і Сурха хан 21 липня 1721 р. обложили Шемаху, а 7 серпня зайняли цей важливий торгово-ремісничий і адміністративний центр Північного Азербайджану. Велику роль в падінні Шемахи зіграв перехід частини городян на сторону повстанців.
Поблизу Шемахи повстанці розбили війська гянжінського та єріванського ханів. Багато ставлеників шаху, у тому числі і правитель Дербеї бігли до Ірану. Хаджі-Дауд укріпивсявся в Шемахі.
Восени того ж, 1721 р. астраханському губернатору через князів кабардинців стало відомо, що Хаджі-Дауд-бек і Сурхай-хан звернулися до турецького султана через кримського хана з проханням, щоб він прийняв під своє заступництво і допоміг би військами.
При цьому, не можна випустити з уваги орієнтацію Xаджи-Дауда і Сурхай-хана на Османську імперію, обумовлену національними та релігійними інтересами феодалів. Проте значна частина населення Північною Кавказу, як про це свідчать численні листи-звернення до Петра I, орієнтувалася на Росію. Володар Кабарди Іслам-бек Місостов писав «Поклонилися і підкорилися від щирого серця Росії не бажайте, в нас сумніваться, щоб ми надалі к кримцям пристали,але зволите вірити нам, що від таких думок вельми віддалилися, а від вас вже ніколи не відкладемося. І в поведінках наших слухняними і вірними бути завжди готові» [21,с.124].
У першій чверті XVIII в. Іран переживав глибоку економічну і політичну кризу.Все зростаюча феодальна експлуатація селянства, трудового населення міст привела до підриву сільського господарства і ремесла.Сефевідську державу підривали також і феодальні усобиці, що не припинялися,корупція,розкладання шахського двору і т.д. Користуючись ситуацією,що склалася,Османська імперія вирішила приєднати володіння на Кавказі. Про плани і наміри Порти добре знали російські власті. Абсолютно очевидно, що затвердження влади Порти в Прикаспії набагато ослабило б позиції Росії на Кавказі і створило б реальну загрозу південно-східним межам імперії. Отже, основною задачею походу Петра I на Кавказ було запобігти оволодінню Османською імперією Закавказзя і Прикаспієм. До того ж в планах Петра I Прікаспію відводилася важлива економічна роль. Приєднавши прикаспійські області, він сподівався забезпечити необхідною сировиною мануфактурну промисловість Росії, що розвивається. Крім того, цар бажав перетворити Росію на посередницю в торгівлі між Єропою і Сходом. З цією метою Петро I мав намір перевести торгілю шовком Ірану і Кавказу з константинопольського шляху на Астрахань. До травня 1722 р. була завершена підготовка до походу. У Астрахані було зосередженно 47 парусних і 400 галерних судів.
Напередодні виступу 15 липня 1722 р. був обнародуваний маніфест,а для розповсюдження його до Дагестану і Азербайджану був направлений А.Лопухін з 30 вершниками. Маніфест сповіщав, що похід робиться тільки з метою покарання бунтівників, і всьому населенню гарантував безпеку. Як ми бачимо, шемахинські події використовувалися Петром I лише як мотив для початку військових дій. Метою походу було приєднання до Росії важливих в економічних і політичних відносинах прикаспійських провінцій Кавказу. Як і слід було чекати, за винятком Хаджі-Дауда, Сурхай-хана і їх оточення, маніфест Петра І в Дагестані був зустрінутий привітно. Та зате звістка про початок походу російських військ викликала сильну тривогу в правлячих кругах Османської імперії [19,с.36].
Коли ж Порта оголосила про ухвалення Хаджі-Дауда в підданство, 27 липня 1722 р. Петро I з основними силами висадився в Аграханській затоці. Тим часом з Астрахані йшла сухим шляхом кіннота,яка також вступила до Північного Дагестану. До них добровільно приєдналися володарі Великої Кабарди Ель-мурза Черкасській і Малої Кабарди- Аслам-бек Комметов. 5 серпня, залишивши в аграханськом ретраншементі 300 чоловік регулярного війська й 1500 козаків, російські війська попрямували морем і сушею на південь. Того ж дня Петро I з армією прибув на Сулак і отаборився. 15 серпня російські війська рушили до Дербенту. Султан-Магмут Отемишський намагався чинити опір передовим загонам військ, але був без особливих зусиль розбитий.
Обстановка сприяла продовженню походу. Проте через раптово виниклі труднощі у зв'язку з крахом у Аграханському заливі двох ескадр, а також із зростанням захворювань серед солдатів 29 серпня 1722 р. було ухвалено рішення припинити похід. І залишивши гарнізон в Дербенті, Петро I з основними силами повернувся в Аграхан. І в тому місці, де р. Кайсу ділиться на два рукави Сулак і Аграхан, велів закласти фортецю Святого Хреста. Після цього, доручивши командування генералу Матюшкіну, відбув до Астрахані [11,с.390].
Тим часом По?