Дипломная работа: Католицька культова архітектура України XIV-XVIII століть

І все ж Київ, незважаючи на руїну, що несли татари (в період 1450 - 1586 рр. на Волинь, Поділля та Брацлавщину скоєно 86 набігів), постійно відбудовувався, люди намагалися відновлювати його колишню славу торгово-промислового та культурно-релігійного центру. Очевидно, вже до 1494 року (рік затвердження за Києвом Магдебурзького права) у місті знову існувала католицька громада і душпастирську працю тут виконували місіонери-домініканці або францисканці.

Територіально католицькі дієцезії співпадали з православними єпископствами. До Львівської метрополії також увійшло єпископство в Сереті (Молдавія). Так що територіально, католицька церква на Україні була однією з найбільших у Європі. Землі Закарпаття, які перебували у сфері впливів Угорського Королівства, входили у склад Трансільванської дієцезії, заснованої ще у 1009 році. Відомо, що в той час виникали парафії в селах Бобове, Ардієво, Дідове, Зміївка, Іванівка, Велика Бігань, Сюрте, та Чорнотисів. З 1346 року, терени Закарпаття увійшли до Егерської дієцезії. На цей час тут вже було понад п’ятдесят католицьких парафій

1 .2 Художні традиції католицьких культових споруд

Архітектура, принесена на терени України-Русі з прийняттям християнства, у православному обряді була носієм східних візантійський традицій. Разом із візантійським духовенством на Русь прибули будівничі, які керували будівництвами церков. Вона впровадили на Русі техніку цегляної та кам’яної кладки стін, побудову склепінь та купольних покриттів. Набув розповсюдження архітектурний стиль візантійського зодчества - хрестово-купольний храм. Цей тип храму утворився у Візантії приблизно до середини ІХ століття в період розквіту візантійського мистецтва так званого "Македонського Відродження" і до середини ХІ століття майже повністю витіснив базилікальні храми. Але на теренах Західної Європи, починаючи з ранньохристиянського періоду, тип "базиліка" міцно закріпився як основний тип храму і з плином часу набував тих чи інших стилістичних рис.

В первісному варіанті базиліка була винайдена римськими архітекторами і застосовувалась як громадська споруда (basilike - з грецької - царський дім). Класичним прикладом базиліки може слугувати, збудована у 430 - 440 рр. у Римі, базиліка Санта-Марія Маджоре. Ще в дороманський період базилікальний тип, розповсюдився по майже всій території Західної Європи. Спочатку на території сучасної Німеччини, Франції, Італії, з часом і на Східну та Північну Європу.

На території сучасної Франції та Німеччини базиліка набули форм букви Т або видовженого латинського хреста. Починаючи з Х століття просторова структура храму збагачується введенням другого поперечного нефу та других західних хорів. Стеля у дороманських храмах була пласкою та дерев’яною, але в деяких випадках застосовувалось і склепіння, наприклад, у капеллі Карла Великого в Аахені, що збудований за взірцем храму Сан Вітале в Равенні.

Ця споруда - центрична, у плані має форму восьмикутника. Внутрішній простір довжиною близько 15 метрів, поділяється на поверхи галерею, над якою височіє купол. За взірцем капеллі Карла Великого збудовано ряд храмів типу "ротонда" у Східній Європі, наприклад, на території Великоморавської держави. Слід відзначити, що культова архітектура Великоморавської держави мала величезний вплив на ранню християнську архітектуру України-Русі, зокрема Галицько-Волинського князівства. На початку ХІ століття найперше на територіях, що прилягають до Середземного моря з’являються перші романські споруди. Найбільш древні пам’ятки мають характерну кладку з великих грубо тесаних каменів. Фасади споруд часто прикрашались пласкими рельєфами та фальшивими глухими аркадами.

Тим часом, у Європі романський стиль активно розвивався і в ХІІ столітті досяг свого найбільшого розвитку. До того часу остаточно склався тип організації внутрішнього простору та об’єму в цілому. Саме в романський період в основному визначилися ті характерні особливості Латинського храму, дотримання яких стало каноном у західному культовому зодчестві.

Романський план базується на простих геометричних співвідношеннях. Бічний неф має половину ширини головного нефу і тому на кожний квадрат плану головного нефу, припадає два елементи бічних нефів. Між двома пілонами, навантаженими склепінням головного нефу, повинен розташовуватися пілон, що бере на себе тягар склепіння тільки бічного нефу.

Апсида має багатий декор, часто прикрашена "сліпими" арками, інколи розташованими в декілька ярусів. Горизонтальне членування головного нефа утворюється аркою і поясом вузьких високих вікон. В романських храмах інтер’єр прикрашений живописом, збагачений накладками, ліпними "лопатками", профільованими виступами, архітектурно обробленими колонами і пілонами.

Романська колона зберігає класичне ділення на три частини. Поверхня колони часто прикрашена орнаментом. Капітель спочатку дуже проста по формі (у вигляді перевернутої піраміди або куба) поступово збагачується різноманітнішими рослинними мотивами, зображеннями тварин та фігур.

Пілони також, як і колони, мають тричастинний поділ на базу, стовбур та капітель. В ранній період вони ще дуже масивні, а надалі полегшуються шляхом зміни пропорцій.

Зовнішній вигляд романських церков відповідає її внутрішньому вирішенню. Це архітектура простих за формою блоків, іноді значних розмірів з невеликими вікнами. Вікна робилися вузькими не тільки з конструктивних міркувань, а тому, що в них вставлялися скляні шибки тільки в готичний період.

В романській архітектурі існувало два основних композиційних типи храмових споруд. Це повздовжні у плані споруди, іноді дуже прості, прямокутної форми з апсидою, приєднаного до східної сторони, або базиліки; більш рідкими є круглі у плані будівлі з регулярно розміщеними апсидами.

Основна технічна проблема романіки полягала в перекритті внутрішнього простору храму, яке здійснювалося спочатку за допомогою циліндричних склепінь та куполів, а пізніше шляхом використання хрестових склепінь. В результаті простого об’єднання об’ємів виникали різноманітні композиції. Домінуюче положення займає об’єм головного нефу з напівкруглою апсидою, з одним, або декількома поперечними нефами. Різноманітного типу башти розміщують по-різному, як правило, дві з них встановлюються на фасаді; а третя, чотири- або восьмигранна, - над перетином головного і поперечного нефів. Найбільше уваги приділялося західному фасаду, котрий прикрашався архітектурними деталями, а не рідко й порталом із скульптурним рельєфом. Також, як і вікна, портал через значну товщину стін утворюється уступами, в закутки яких встановлювались колони, а іноді і складні фігури. Частина стін над дверним виступом називалась тимпаном і часто була прикрашена багатим рельєфом. Верхня частина фасаду розчленована аркатурним фризом, лопатками та глухими аркадами, бічним фасадам приділялось менше уваги. Висота романських церков збільшується в процесі розвитку стилю так, що висота головного нефу від підлоги до поверхні склепіння досягає зазвичай двократної ширини нефу.

Назва нового стилю утворилася від латинської назви міста Риму, так як стиль цей виникає в областях, що в минулому входили до складу Римської імперії. Романська архітектура продовжує розвиток античної християнської культури.

В становленні нового стилю брали участь всі культурні народи Європи. Так, як Україна-Русь на зорі романської культури в Х столітті тільки прийняла християнство, то елементи романського стилю прийшли туди досить пізно і не набули широко розповсюдження. Найбільш близькою до романського стилю була архітектура стародавнього Галицького князівства. Галицькі храми - ротонди стали першими християнськими храмами Європейського зразка на теренах України-Русі.

Завезений на територію Галицької держави у другій половині ХІІ століття з Великоморавії романський стиль побутував тут у вигляді церков-ротонд.

Як свідчать археологічні дослідження, першою ротондою на Галицьких землях була ротонда у Перемишлі, збудована у Х - першій половині ХІ століття. Цей храм знаходився поряд з князівським палацом, мав круглу форму й одну апсиду. До перших пам’яток ротондального типу слід віднести відкриті у 1882 році вченими-археологами Л. Лаврецьким та І. Захарієвичем на Залужницькій височині у Карповім Гаю, фундаменти так званого Полігону. План фундаментів поданий І. Захарієвичем, показав форму багатокутника. При повторному дослідженні було зроблено висновок: найвірогідніше це споруда культового призначення, тобто, ротонда.

У 1959 році Галицько-Волинська археологічна експедиція за участю М. Каргера розкопала фундаменти храму у с. Побережжя. Його план показав, що це класична ротонда-квадрифолій (ротонда-багатогранник), М. Каргер зробив детальний план храму-ротонди, з якого можна зробити висновок: аналогії галицьким храмам-квадрифоліям слід шукати насамперед на території Чехії, де такого роду споруди з’явилися значно раніше, ніж в інших країнах. Однією з найбільш ранніх є ротонда Святого Віта у Празі. План її фундаментів - кругле в плані приміщення діаметром 13 м, до якого з чотирьох боків прилягають апсиди. У першій половині ХІІ століття зведено храм такого самого типу у Празі, це ротонда Святого Яна на Забродні, а також ротонду Петра і Павла у Ржепоріє під Прагою, яка датується серединою ХІІ століття.

Близькі за планом галицьким ротондам споруди у Польщі; костьол Діви Марії у Кракові, збудований у Х столітті та костьол в Яку ХІІІ століття.

Яскравим прикладом галицької архітектури є існуюча нині з деякими перебудовами ротонда в Горянах. Вона має зовні у плані круглу форму, а в середині - шість півкруглих заглиблень. Одне з цих заглиблень розібране десь у середині ХІV століття для проходу в прибудований тоді ж квадратний притвор.

Напівкруглі внутрішні заглиблення мають сферичне склепіння, над яким височіє низький підбанник шестикутної форми. Стіни підбанника нахилені до середини будови. Підбанник вінчає баня, яка в нижній частині шестигранна, а в горі, до перебудови 1912 року, була сферичною. Горянська ротонда у нижньому ярусі мала четверо вікон: у східній частині помітні сліди замурування вікна. Ймовірно було вікно і в західній частині ротонди, де пізніше зробили двері для прибудованого притвору. У верхньому ярусі збереглися всі шість вікон, тільки колишнє романське півкругле завершення трохи змістилося у бік трикутної та прямокутної форм. Всередині ротонда розписана фресками ХІV століття та більш ранніми, які повністю збереглися. Фрески виконані, ймовірно, майстрами з Північної Італії у проторенесансній манері. На східній стіні нефа знаходяться розписи ХV століття виконані в техніці "ель секко" в манері тірольської та чеської живописних шкіл. Реставрація фресок розпочата 1932 року продовжена та закінчена 1960 - 1962 років. Науковці довго сперечалися з приналежності Горянської ротонди до тієї чи іншої середньовічної архітектурної школи. Угорські дослідники відносять її до передроманської доби і датують Х - ХІ століттями. Чеський вчений І. Краль висуває гіпотезу про початок будівництва ротонди ще в ІХ столітті, в період Великоморавської держави та про візантійські впливи на її стилістику.


2 . Католицьке культове будівництво в добу середньовіччя

2.1 Готика на Україні

Кінець ХІV - перша половина ХV століть - один з найбільш цікавих періодів в історії архітектури України. Саме в цей час на землі західної України проникає новий європейський архітектурний стиль - готика.

Колискою готичного стилю була Франція, де ще у ХІІІ столітті вона з’явилась при перебудові монастиря Сен-Дені в Іль де Франс.

Готичний храм, зберігши ту саму форму базиліки, набув нової конструкції склепіння, основою якого стала каркасна система з нервюрами. Нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на яких концентрується все навантаження перекриттів.

На перший погляд важко розібратися в складній композиції фасаду собору, що вражає перенасиченістю деталей, майстерно витесаних з каменю. Тут і величезні стрілчасті портали, схожі на ніші, скомпоновані так, що підсвідомо хочеться увійти у храм, і величезне, кругле вікно - роза над ними, немов затягнуте камінною павутиною, прозорі галереї і високі витягнуті доверху вікна і масивні стовпи-лопатки, що тягнуться від ярусу до ярусу і незвичайні башти; складні, немов кристалічні будови, що підняли свої шпилі на десятки метрів.

Але чим більше ми вдивляємося у всі ці деталі, що нібито вирізьблені не з каменю, а з якоїсь незвичайної твердої матерії, тим чіткіше усвідомлюємо собі задум архітектора - створити споруду, котра незважаючи на свої великі розміри, не тисне на людину своєю масивністю, а відволікає її від оточуючої сірості буденного життя; розбудити і приголомшити її свідомість, направити її думки до неба.

Архітектура перестала бути каменем і інертною матеріальною масою, вона як би летіла в гору…Ad majorem Dei glorian… (для більшої слави Божої). Були максимально зменшені членування конструкцій і товщина опор, котрі виконувалися у вигляді пучків колон. Стіни між колонами полегшені за рахунок великих вікон з різнокольоровими скляними композиціями - вітражами. Інтер’єр готичних храмів наповнений повітрям і казковим світлом від вітражів. Для готичного стилю характерна стрільчата арка. Склепіння будувались із системи арок, що пере

К-во Просмотров: 150
Бесплатно скачать Дипломная работа: Католицька культова архітектура України XIV-XVIII століть