Дипломная работа: Класний керівник у сучасній школі

ПЛАН

Вступ

Розділ І. МІСЦЕ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА У ВИХОВАННІ УЧНІВ

Розділ II. РОБОТА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ УЧНЯМИ, СПРЯМОВАНА НА ПРОФІЛАКТИКУ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ.

Розділ ІІІ. СІМ'Я І КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

Висновки

Список літератури

Вступ

Кардинальні політичні, соціальні й економічні перетворення, становлення суверенітету держави Україна потребують і нового переосмислення виховання підростаючого покоління. Життя вимагає розглядати його під кутом розвитку національної самосвідомості, гуманізації та гуманітаризації освіти.

Сучасна школа, як і суспільство загалом, переживають складний період, коли здійснюється рішучий поворот до особистості школяра. Така школа доважає власну гідність кожного учня, його індивідуальну життєву мету, запити й інтереси, створює сприятливі умови для його самовизначення, самореалізації та розвитку.

Виховання як процес слід розглядати з філософської та психолого педагогічної позиції. Це цілеспрямоване формування в особистості певного ставлення до людей і навколишньої дійсності. Причому формування розглядається не як зовнішній тиск на особистість, а збудження й стимулювання її внутрішньої потреби до відповідного мислення, дій, духовних потреб.

Виховання має здійснюватися на гуманістичній основі, його головний принцип — олюднювання відносин у загально виховному процесі. Гуманістичне виховання має свої особливості.

По-перше, це — співпраця педагогів з вихованцями, а не диктат. Виховання може бути ефективним лише при взаємній повазі і порозумінні між наставником і учнем. Найважливіша педагогічна мета — навчання за інтересами і бажаннями, а не за примусом.

По-друге, це створення поля упорядкованої свободи. "Не можна" має бути мінімальним. Решта (незаборонене) є дозволеним. Треба забезпечити консенсус між різними позиціями, правами меншості та кожної особи.

По-третє, дітям треба допомогти у самовихованні.

Звернення до фольклорних традиційних свят сприяє вирішенню питання масового залучення дітей до участі в них, оскільки народні свята не поділяють людей на "учасників" і "глядачів". Підготовка та проведення свята створюють атмосферу поступового наростання дії — від навчання до виконавської майстерності, від споглядання до безпосередньої участі, від "масовки" до "сольного" виступу, сприяють поєднанню авторської творчості в усіх жанрах мистецької Діяльності. Народні обрядові свята відкривають широкий простір для виховання — індивідуального й колективного, а також надають можливість оволодіти надбаннями культури суспільства.

Пріоритетними напрямами культури, які мають становити основу змісту виховання, можуть бути: культура життєвого самовизначення, культура сімейних стосунків, економічна культура й культура праці, політична, демократична й правова культура, інтелектуальна, духовна, культура спілкування, екологічна, естетична, фізична культура.

Демократична культура вимагає розуміння нових стосунків у системі «людина — суспільство — держава», уміння вести дискусію, обстоювати свою думку, знання демократичних процедур, прав і обов'язків.

Культура життєвого самовизначення — це необхідність формування індивідуального стилю життя, виховання ставлення людини не тільки до суспільства, а й до себе, до свого здоров'я, способу життя. Це, врешті, самореалізація своїх сил і можливостей на основі самооцінки.

Виховання має виходиш з необхідності розвитку в дітей якостей, які допоможуть їм реалізувати себе і як частину суспільства, і як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами .й індивідуальними засобами самореалізації. При цьому ми маємо на увазі не лише звичне "ким бути" і "яким бути", а передусім — "як жити", тобто як побудувати свій індивідуальний спосіб життя, обрати олгимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити — значить виробити свою позицію в житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе й інших.

Важливим блоком педагогічної виховної роботи є формування здатності до культурної самореалізації, самоорганізації й самореабілітації. Постановка перед собою мети — необхідний фактор у житті людини. З огляду на це завдання вихователя — надати, по-перше, право учню на самоствердження, на повагу до власної особи, по-друге, допомогти йому оволодіти такими засобами самоствердження, які б не зачіпали інтересів інших, тобто навчити діяти з дотриманням моральних законів, прийнятих в людському суспільстві.

У процесі самореалізації діти виявляють як позитивні, так і негативні риси. В одних — це доброта, толерантність, поступливість, чесність, принциповість, уміння зрозуміти іншого, здатність враховувати можливі наслідки своїх вчинків; в інших — грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість. У даному разі необхідно зробити для дитини престижною сферу морального, а не аморального самоствердження.

Особлива сторона самореалізації учнів — розвиток творчих здібностей. Тут погрібна професійна допомога з боку вчителів-предмет-ників, музикантів, художників, інженерів, знавців ремесел, соціальних лідерів, психологів тощо. Батьки і вихователі повинні допомогти дитині спробувати свої сили в різних галузях творчої діяльності, щоб знайти себе, не розгубити закладені природою творчі можливості.

Важливий блок завдань, який належить розв'язати вихователю — це самоорганізація особистості. Адже найблагородніші цілі людина не зможе реалізувати, якщо не володіє навичками елементарної психологічної самоорганізації, не відзначається наполегливістю, не знає, як підготуватися до тієї чи іншої діяльності, як раціональніше здійснювати роботу чи спілкування.

Вагомим компонентом саморозвитку особистості є її здатність до само реабілітації. Ця сфера переважно пов'язана із здоров'ям учня.

Учитель, учні, клас (вихователь, вихованці, колектив) в процесі самовизначення, самореалізації, самоорганізації переживають певні негативні стани: фізичної та психологічної втоми, невдоволеності собою та іншими, стресу, розчарування, страху, невпевненості тощо. Ці стани руйнівно впливають на результат виховного процесу, на розвиток учнів. Для відновлення особистісної гармонії в людині необхідно навчити її засобам захисту, а також фізичного та психологічного стимулювання потреб і творчої енергії. Самореабілітація передбачає здатність людини захищати себе культурними засобами Від несправедливості, відстоювати свою позицію; уміння розв'язувати конфлікти без стресів, знімати зайве напруження (релаксація); стримувати свої емоції; уміння відпочивати (рекреація), адекватно оцінювати себе та інших. У даному разі вихователь повинен володіти навичками педагогічної психотерапії.

Таким чином, самовизначення, самореалізація, самоорганізація, самореабілітація є найважливішими компонентами саморозвитку особистості.

Ідея саморозвитку, самовиховання — провідна в гуманістичній педагогіці. Вона підводить нас до розуміння виховання, що полягає в спільній діяльності дітей і дорослих, реалізації вироблених мети й завдань.

Нинішній вибух насилля й екстремізму в молодіжному середовищі пояснюється тією педагогікою словесної вимогливості, яка зросла на тлі словесного лицемірства і призвела до ізоляції частини підлітків від дорослих. Коли дорослі не в змозі показати моральний приклад, приклад пошуку істини, вони змінюють його різноманітними вольовими прийомами, наказами, нотаціями. перед вихователем завжди стоїть альтернатива - або співпраця і виховання, або боротьба з дітьми: іншого немає.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--