Дипломная работа: Конфліктогенність зміни власності на підприємстві
зміни власності на підприємстві
Нетрадиційність приватизації в Україні зв'язана з тотальним роздержавленням надзвичайно деформованої структури народного господарства, величезної кількості підприємств із низьким рівнем рентабельності, а то і збиткових, значною питомою вагою в народному господарстві підприємств агропромислового комплексу, відсутністю у гнітючої більшості населення засобів для придбання підприємств.
У процесі всенародного обговорення проекту Основного закону України надходили зауваження і пропозиції щодо того, щоб, поряд із приватною і суспільною формою власності виділити колективну.
З переходом української економіки до ринкових відносин виникло багато нових видів економічних організацій, а вітчизняні учені виділяють наступні типи підприємств за ознаками «власність» і «керування». На «підприємницьких підприємствах», де функції «власника» і «менеджера» збігаються, конфліктними факторами стають: інтерес керівника-власника до свого особистого збагачення, а також «команди» своїх помічників, за рахунок експлуатації праці персоналу; низька внутрішньофірмова ефективність роботи; висока вартість помилкових управлінських рішень, що в сукупності приводить до зниження конкурентноздатності підприємства на зовнішньому ринку. На «групових» і «капіталістичних» підприємствах, де основні пакети акцій знаходяться в руках відповідно декількох власників, один із яких директор, чи групи зовнішніх власників, а директор і робочий персонал є найманими робітниками, оперативне керування виробництвом здійснює внутрішній менеджмент.
У реформуємій економіці України істотно змінилися як система соціально-економічних інтересів, так і структура суб'єктів трудових відносин. Під впливом приватизації державних підприємств відбулося розширення сфери дії суперечливих інтересів основних соціальних груп працівників за рахунок розподілу суспільної власності, збільшення чисельності учасників трудових суперечок унаслідок включення в них у якості її співвласників зовнішніх груп людей, що не працюють на підприємстві. Тому з'явилися нові сфери «конфлікту інтересів» між «найманими робітниками» і «не власниками» підприємств. У зв'язку з цим виявляються нові особливості «найманого робітника», «роботодавця» і профспілок на підприємстві.
В Україні найважливішою соціально-економічною метою у процесі роздержавлення економіки є передача значної частини державної власності в руки трудових колективів. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів їхньої праці, від самого процесу праці, від економічної влади, від керування виробництвом. Механізм реалізації цієї мети полягає в широкому впровадженні акціонерної власності, тобто акцент робиться на панування колективного присвоєння (власності). Тим самим колективний характер виробництва буде приведений у відповідність з адекватної йому формою присвоєння.
На ці питання можна відповісти лише тоді, коли знаєш дещо про конфлікти, про те, що таке конфлікт.
Щоб знайти оптимальне рішення, потрібно володіти не тільки знанням економічних розрахунків, але і знанням того, як розвиваються такого роду конфлікти. Адже такого роду ситуації виникають повсюдно. Зіткнення точок зору, думок, позицій - дуже часте явище виробничого і громадського життя. Можна сказати, що такого роду конфлікти існують усюди - у родині, на роботі, у школі. Щоб виробити вірну лінію поводження в різних конфліктних ситуаціях, дуже корисно знати, що таке конфлікти і як люди приходять до згоди. Знання конфліктів підвищує культуру спілкування і робить життя людини не тільки більш спокійної, але і більш стійкої в психологічному відношенні.
Найбільш важливі конфлікти між людьми і соціальними групами концентруються в сфері політики. Політика є не що інше, як сфера діяльності з вирішення і відтворення конфліктів. Не випадково довгий час в історії будь-якого людського співтовариства спостерігається поєднання в одному обличчі функцій правителя і судді. Князь у давньоруській державі не тільки військовий захисник і збирач данини, але і суддя. Він визначає, хто правий і хто винуватий у конфліктах, що виникають між позикодавцем і боржником, продавцем і покупцем, претендентами на спадщину, дітьми які виросли і бажають відокремитися від своїх батьків усупереч їхній волі, і в масі інших повсякденних ситуацій.
Разом з тим політика - не тільки область примирення конфліктуючих сторін. Дуже часто вона виявляється засобом провокування конфліктів. Політика сполучена з владою. До влади прагнуть не всі, але дуже багато хто, особливо соціально активні люди. Але число владних позицій у суспільстві обмежено. Якщо ці владні позиції не визначаються нормами спадкування, як це має місце при монархічному політичному пристрої, то обов'язково виникає конфлікт між тими, хто має деякі шанси і можливості займати ті чи інші владні позиції. Боротьба за такого роду позиції дуже поширена у всякім суспільстві. Характер її залежить від політичного режиму, що існує в даному суспільстві в даний момент.
Власне, суть будь-якого політичного режиму полягає саме в тім, що він визначає форми політичного конфлікту в боротьбі за владні повноваження. Він визначає ті способи, користаючись якими учасники політичної боротьби чи конкуренції домагаються своїх цілей, головна з який - перемога над своїм супротивником, опонентом, суперником.
Вивчати конфлікти потрібно для того, щоб навчитися розуміти політичне життя суспільства, щоб не виявитися пішаком у політичних іграх, щоб розбиратися в хаосі політичних дій і напрямків і брати участь у політичному житті, навіть якщо ця участь обмежується виборами в Верховну Раду - цілком свідомо, віддаючи собі звіт у тім, що ідеальних правителів бути не може, що всі що обираються чи призначувані на державні посади люди - звичайні смертні. Їхні якості і політичні, і людські багато в чому визначаються тим, як вони поводяться в політичних конфліктах, які сторони їхньої особистості розкриваються в конфліктних ситуаціях.
Перетворення відносин власності в промисловості України також приводить до конфліктних ситуацій:
а ) зміни в системі керування економікою, як основна причина конфліктів в структурі відносин власності;
Перехід від централізовано керованої економіки до ринкової передбачає великомасштабні зміни в структурі відносин власності. Прийнятий на сьогоднішній день пакет законодавчих актів і нормативно-інструктивних документів дозволяє активно здійснювати роздержавлення і приватизацію, хоча для забезпечення "цивілізованого" соціально-орієнтованого перетворення власності необхідними є не тільки наявність у повному обсязі правової бази, створення інфраструктури приватизації, її моніторинг, але і проходження по інших напрямках (головним чином, демонополізація виробництва, створення умов для розвитку підприємництва). Практика показує, що подібні перетворення не відбуваються так швидко і безконфліктно, як хотілося. Тому важливо стежити за цими процесами і вивчати їхні соціально-економічні наслідки, що дозволяють з'ясувати причини, що створюють конфлікти та затримують прогресивні зрушення, закласти основу для розробки пропозицій по коректуванню і доповненню прийнятих правил відносин - тим більше, що перехід до ринкових відносин ускладнюється процесами становлення суверенітету національної економіки і проявами кризових явищ.
Одна з найважливіших цілей перетворення відносин власності - ріст ефективності господарювання. У цьому зв'язку викликає інтерес оцінка процесів перетворення відносин власності і порівняння ефективності функціонування підприємств різних форм власності. У 1993 році в промисловості республіки і її галузей домінувала державна форма власності, на яку приходилося 68.1% усіх діючих підприємств і 71.1% обсягу зробленої продукції. Найбільша кількість державних підприємств функціонувала у видобувних галузях (93.2%), електроенергетиці (89.2%), металургійному комплексі (88%). В оборонній промисловості їхня частина набагато нижче - близько 68%. Однак на державні підприємства як видобувних, так і багатьох обробних галузей, приходилося понад 80%, а в деяких випадках - до 100% зробленої продукції, основних виробничих фондів і зайнятих, тобто державна власність, як раніш, складає ядро економіки країни.
Разом з тим у 1993 році зберігалася тенденція до підвищення ролі недержавного сектора. У порівнянні з 1990 роком частина недержавних підприємств у загальній кількості підвищилася на 15.6%, а обсяг зробленої ними продукції - на 20.2%. Відзначене збільшення рівня показників, що характеризують функціонування ринкового сектора, обумовлено, головним чином, процесами роздержавлення (головним чином, шляхом оренди).
Серед недержавних форм власності найбільша питома вага за названими показниками займає змішана власність, а з нею - орендні підприємства (відповідно, 24 і 22,3%). Найбільший розвиток орендні підприємства одержали в машинобудуванні, лісової, деревообробної, целюлозно-паперової, легкої і харчової промисловості, промисловості будівельних матеріалів.
б ) оренда - один зі способів переходу від державної до недержавної форми власності;
Велике збільшення кількості орендних підприємств порозумівається тим, що в умовах мораторію на зміну форми власності, прийнятого Верховною Радою України ще в 1990 році, перехід на оренду був єдиною можливістю для трудових колективів підприємств одержати відносну самостійність, вийти з-під впливу адміністративних структур, підвищити рівень мотивації до праці й ефективність виробництва. Оренда влаштовувала і владні структури, оскільки фактично підприємства залишалися залежними від них, хоча тепер уже як від орендодавця.
З прийняттям пакета законів про приватизацію оренда повинна була утратити своє значення, а більшого розширення повинні були одержати форми господарювання, властиві для ринкової економіки. Однак цього не відбулося. В умовах, коли трудові колективи фактично позбавлені можливості активно брати участь у приватизації підприємств, на яких вони працюють, єдиним шляхом для них став перехід на оренду з метою поступового нарощування власності організацій орендарів і досягнення таким способом значної частини в загальному обсязі майна, через що виникають конфліктні ситуації.
Варто підкреслити, що приватизація шляхом оренди з наступним викупом - це особливість української моделі приватизації. У 1993 році в такий спосіб було приватизовано 85% підприємств.
У світі ведучою і найбільш динамічною формою господарювання є акціонерні товариства. Складаючи відносно невелику частину в загальній кількості підприємств (приблизно 20%), вони роблять основну масу продукції, одержуючи гнітючу частку прибутку. В економіці Україні вони поки ще не грають помітної ролі. У 1994 р. на їхню частку приходилося тільки 3.4% усіх діючих підприємств і 4.3% обсягу зробленої продукції. В основному вони одержали поширення в промисловості, машинобудуванні, лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості.
в ) акціонерні товариства і корпоратизація економіки України;
У 1991 р. у недержавному секторі країни почали діяти колективні підприємства. Поки ще їхня кількість невелика. У 1994 р. вони складали 3.3% діючих підприємств і 2.1% обсягу випущеної продукції. Найбільше поширення вони одержали в машинобудуванні, легкої, харчової, лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. З переходом до ринкових відносин і активізацією процесу приватизації власності колективні підприємства (з персоніфікованою власністю) будуть грати ще велику роль в економіці України.
Ринкова економіка об'єктивно вимагає розвитку дрібного виробництва, що може здійснюватися у формі приватного підприємництва, індивідуальної трудової діяльності й ін. У 1993 р. у недержавному секторі економіки України, поряд з підприємствами колективної і змішаної форм власності, почали діяти і підприємства, що базуються на приватній власності фізичної особи. У 1994 р. їхня загальна кількість збільшилася (у порівнянні з 1991 р.) майже в 6 разів і склало більш 6.8 тисяч підприємств. Однак, незважаючи на таке кількісне збільшення, ці підприємства поки ще не відіграють велику роль у національній економіці. На них у цілому в промисловості приходиться менш чим 1% обсягу зробленої продукції. Як показують соціально-економічні дослідження, основними причинами, що стримують ріст підприємницької діяльності, гальмують ефективну роботу приватних підприємств, є нестабільність державної, соціально-економічної і податкової політики, відсутність розвитий інфраструктури підприємництва, рекет, негативна суспільна думка про приватний бізнес і ін.
Погіршення умов господарювання - посилення кризових явищ (особливо в інвестиційній сфері), активізація інфляційних процесів - відбилася на діяльності підприємств усіх без винятку форм власності і господарювання. Так, якщо в 1991 р. при аналізі структури основнихвиробничихфондів і показників їхнього відтворення можна було відзначити окремі позитивні і негативні риси кожної з досліджених форм власності і господарювання, ті дані за 1994 р. свідчать про погіршення процесу відтворення як у державному, так і в недержавних секторах економіки.
Проведений аналіз свідчить, що в умовах загострення економічної кризи найбільш уразливою сферою діяльності підприємства є відтворення виробничого апарата. Цей процес погіршився як у державному секторі, так і на підприємствах недержавних форм власності. Однак, в останніх виявилося більше можливостей для пристосування до ситуації, що склалася. Особливо це стосується акціонерних товариств, які значну частину прибутку направляли на виробництво. Разом з тим ця прогресивна форма господарювання не змогла повною мірою виявити свої позитивні можливості.
Отже, задачі вивчення конфліктів багатогранні. Кожний отримує з цього вивчення користь для себе. Підприємець одержує інформацію про те, як розвивається конкуренція в умовах ринку, профспілковий діяч довідається про методи захисту інтересів своєї професійної групи. Політичний діяч і юрист одержують відомості про прецеденти, що мають для представників цих різновидів діяльності особливе значення. Вони одержують тут і теоретичні знання, оскільки конфлікти в суспільстві розвиваються не тільки на побутовому рівні, вони пронизують відносини як усередині держави, так і між державами. А «простій людині» вивчення конфліктів потрібно для того, щоб позбутися від своєї «простоти» і одержати ту інформацію, без якої неможливо бути громадянином своєї країни, своєї Батьківщини і діяти згідно принципів цивільності в різних, часом дуже складних суспільно-політичних ситуаціях.