Дипломная работа: Медико-психологічні аспекти роботи психолога в психоневрологічних закладах

Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

Психолог інформує пацієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

Робота з психокорекції - неминучий елемент діяльності практикуючого психолога. Вона може бути успішною і плідною при наявності точних уявлень як у пацієнта, так і в терапевта про цілі і сутність проведеної роботи.

На відміну від класичної ситуації пацієнт - терапевт, багаторазово описаної в літературі, у ситуації реальної взаємодії звичайно включається деяке третє лице - замовник.

Для психолога в цій ситуації важливо зберегти власні цілі, уявлення про результати і методи своєї праці.

Перший крок - визначитися, яка робота має бути:

• консультативна,

• з психокорекції,

• психотерапевтична.

Консультативна робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в пацієнта додаткові психологічні ресурси і здібності, що можуть забезпечити йому знаходження виходу з важкої життєвої ситуації. Увага при цьому типі надання допомоги приділяється не стільки наявним проблемам і порушенням, скільки ресурсам особистості пацієнта, його можливостям.

1.2 Зміст роботи психолога у психоневрологічних закладах

Хоча клінічні психологи і психіатри розділяють загальну фундаментальну задачу - лікування психічних розладів - їхня підготовка, погляди і методології найчастіше досить відрізняються. Можливо, найбільш важливою відмінністю є те, що психіатри - це медичні лікарі з як мінімум 4-5 роками медичної підготовки і ще декількома роками інтернатури, протягом якої вони найчастіше можуть вибрати вузьку спеціалізацію (наприклад, робота з дітьми або інвалідами). Наслідком цього є те, що психіатри, як правило, використовують медичну модель для оцінки психологічних проблем (тобто пацієнтів вони розглядають як пацієнтів із захворюваннями), а лікування їх найчастіше ґрунтується на застосуванні психотропних препаратів як головного методу по досягненню лікувального ефекту (хоча багато психіатрів і використовують у своїй діяльності психотерапію). Їх медична підготовка дозволяє їм повною мірою використовувати все медичне оснащення сучасної клініки.

Клінічні психологи ж, як правило, не прописують медикаменти, хоча в останні роки в деяких штатах США спостерігається зміни щодо надання дозволу психологам з деякими обмеженнями прописувати медикаментозні препарати. Для цього їм необхідно пройти додаткову спеціальну підготовку, а медикаменти, в основному, обмежуються психотропними препаратами. Звичайно ж багато клінічних психологів працюють у співробітництві з психіатрами, щоб забезпечити усі свої терапевтичні нестатки.

Вибір вихідної теоретичної позиції для надання професійного впливу на внутрішній світ іншої людини представляє для практичного психолога головний момент у рішенні питання про зміст взаємодії з пацієнтом і користувачем [12].

Ухвалення рішення про психологічну корекцію і шляхи її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї корективної роботи. Оскільки психологічна корекція - це обґрунтований вплив психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини, тобто психолог має справу з конкретними проявами бажань, переживань, пізнавальних процесів і дій людини. Вплив виявляється на підставі теоретичного уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, про норму протікання пізнавальних процесів в певному віковому періоді.

Практичний психолог користується психодіагностичною інформацією для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною або групою людей. Іншими словами, психолог, що займається корекцією, працює за наступною схемою: а) що є? б) що повиннео бути? в) що треба зробити, щоб стало так?

Основною науковою категорією, що направляє рішення цього питання, є категорія норми психічного розвитку, що дозволяє обґрунтувати системний перехід до роботи практичного психолога.

Досить важливо виділити в цій категорії наступні рівні її аналізу: 1) нейропсихологічний; 2) загальнопсихологічний; 3) віково-психологічний.

На першому, нейропсихологічному, рівні практичний психолог, аналізуючи психодіагностичні дані, може зробити висновок про мозкову організацію досліджуваного явища. Знання про функціональну організацію мозку, про локальні ураження мозку й основних принципів локалізації функцій дозволяє вибрати адекватні засоби і способи впливу в психокорекційній роботі.

Загальнопсихологічний рівень аналізу змісту норми психічного розвитку припускає використання даних про основні закономірності і механізми функціонування внутрішнього світу людини.

Віково-психологічний рівень аналізу змісту норми психологічного розвитку дозволяє конкретизувати загальнопсихологічні дані й індивідуалізувати їх вивчення практичним психологом.

Звичайно, практичному психологу не треба заміняти роботу нейропсихолога. Робота в контакті фахівців різного профілю - умова ефективності при проведенні психологічної корекції.

Проте основні відомості з області нейропсихології повинні складати основу вихідних теоретичних знань практичного психолога [21].

Психологи, які працюють у спеціалізованих комісіях, психіатричних та наркологічних стаціонарах, проводять патопсихологічні дослідження. Медичні психологи при соматичних відділеннях займаються вивченням особисті пацієнтів, особливостями їх реагування на ситуацію хвороби, лікування, оперативного втручання тощо. Не менший обсяг дослідницької роботи і у шкільних психологів, починаючи з діагностичного вивчення особистості школярів і завершуючи формуючими експериментами з удосконалення навчально-виховного процесу.

Слід відрізняти дослідницьку діяльність від науково-дослідної. Як правило, наукові дослідження проводяться під науковим керівництвом, вирізняються чіткістю структури, суворістю контролю та жорстким дотриманням етичних вимог. На виході такі дослідження мають не лише практичні дані, а й містять певні узагальнення та висновки, що претендують на наукову новизну та цінність.

Психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальних норм. Вона передбачає опредметнення психологічного змісту суб'єкта. На авансцену тут виходить діло, справа, діяльність. З одного боку, психологічна практика покликана знаходити засоби опредметнення, об'єктивування внутрішнього світу людини. Й чим адекватніші інструменти будуть віднайдені для таких цілей, тим результативнішим стає процес розпредметнення. Розпредметнення — зворотний шлях до пізнання психологічних передумов психічних явищ, які проступають у поведінці суб'єкта, в опредметнених продуктах його діяльності. А це пов'язане з глибинним розумінням змісту психіки завдяки розширенню свідомості суб'єкта та проникненню в несвідому його сферу.

В психокорекційній практиці психолог планує її процес, що виражається в організованій певним чином взаємодії людини з людиною, й відповідає за кінцевий результат. У цьому психологічна практика відрізняється від практичної психології, яка фактично виступає проміжною ланкою між академічною психологією й практикою втілення цих знань. Вона передбачає орієнтацію психолога на пізнання психологічних закономірностей в умовах взаємин "тут і тепер", які спонтанно виникають, на розуміння закономірностей цих взаємин та діагностику внутрішніх причин конкретної поведінки суб'єкта, першопричин його особистісної проблеми. В практичній психології найчастіше не збігаються в часі психодіагностика та психокорекція, орієнтація на норму й відхилення від неї замість актуалізації внутрішнього потенціалу "Я" суб'єкта.

1.3 Форми роботи психолога

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.