Дипломная работа: Методика формування ігрової діяльності у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема

Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох психолого-педагогічних теоріях [13; 39; 89] і дидактично-виховних системах [6; 14; 34; 41; 60 та ін.]. Аналіз надбань педагогічної науки двох попередніх століть засвідчує, що чимало досліджень гри здійснювалися на матеріалі ігор дітей молодшого шкільного віку.

Великий внесок у вивчення теорії дитячої гри зробили такі вчені, як Л.С.Виготський [24], Л.С.Рубінштейн [78], Д.Б.Ельконін [89] та ін. Першим серйозним кроком у цій сфері можна вважати дослідження Л.С.Виготського. Інтерес його до ігрової діяльності виник в ході вивчення проблеми розвитку вищих психічних функцій. Він намагався зрозуміти: гра — це переважаючий тип діяльності чи провідний? «Можливо, гра — це тільки дзеркало процесів, які здійснюються в інших областях?» [24, 65]. Вчений розглядав дитячу гру як дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого прагне дитина, і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий — світ дитини.

Л.С.Виготський вважав, що «у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді» [24, 67]. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і при цьому ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує нам своє душевне життя» [85, 132].

Увага Л.С. Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра виникає тоді, коли з'являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань. Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання «робити як дорослий». Тому мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання знати як дорослий.

Одним з перших вчений звернув увагу на такий важливий компонент гри, як -"уявна ситуація", яка полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та скороченістю. Тому, за Л.С.Виготським, гра — це «уявна ситуація, яка створюється дорослим або самою дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини» [24, 73].

На думку С.Л.Рубінштейна, «гра – це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [78, 213]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом.

Отже, можна сказати, що мотивом гри є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

У грі, стверджує Л.С.Рубінштейн, присутній відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому у ній немає втечі від реальності в придуманий світ. Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є «дзеркалом, відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля» [78, 221].

Проаналізувала суть та структуру гри Г.О.Люблінська. Вона вважала, що остання характеризується такими особливостями:

1.Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.

2.Характерною особливістю гри є спосіб, який дитина використовує у ній. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.

3.Гра, як і всяка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.

4.Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей у найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.

5.Гра — це оперування знаннями; засіб їх уточнення і збагачення, шлях виправлення, а отже, й розвитку пізнавальних, моральних і образотворчих здібностей і сил дитини [68, 236-237].

Більш глибокими, на наш погляд, є дослідження Д.Б.Ельконіна. Вчений довів, що саме рольова гра є соціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Ним сформовано необхідні умови виникнення рольової гри (як правило, рольові ігри діти починають грати у 4-5 років), яка з'являється не спонтанно, а формується під впливом виховання — «гра в молодшому шкільному віці є особливо сензитивна до сфери людської діяльності і міжособистісних взаємин».

Основним мотивом гри є людина — її діяльність і ставлення дорослих один до одного, тому що гра є формою орієнтації в прагненнях і мотивах людської діяльності. Гра є важливою умовою проникнення дитини в сферу соціальних взаємин, їх своєрідного моделювання в ігровій діяльності. Д.Б.Ельконін вважає, що значення гри не обмежується тим, що у дитини виникають нові по-своєму змісту мотиви діяльності і пов'язані з ними завдання. Істотним є те, що «у грі виникає нова психологічна форма мотивів. Можна припустити, що саме в грі відбувається перехід від мотивів, які мають форму афективно забарвлених безпосередніх бажань, до мотивів, які мають форму узагальнених намірів, що стоять на межі свідомого».

Крім цього, на думку Д.Б.Ельконіна, «у грі відбувається суттєва перебудова поведінки дитини: вона стає довільною, тобто здійснюється відповідно до прикладу, взірця і контролюється шляхом співставлення з ним як еталоном» [89, 65].

Розглядаючи дослідження вчених, можна виділити головні ознаки гри, досліджені у вітчизняній психології і педагогіці:

1.Гра – явище двостороннє: з боку дитини гра – «дзеркало» дорослого життя, через яке вона може вивчати навколишній світ; з боку дорослого гра — це спосіб оптимального дослідження внутрішнього світу дитини будь-якого віку.

2.Основний мотив гри — це прагнення дитини реалізувати свої нові бажання, які майже усі спрямовані на те, щоб робити усе як дорослий.

3. Гра виникає не мимовільно, а під впливом соціального оточення, внаслідок чого у грі відображається усе соціальне, усе, що оточує дитину — діяльність дорослих, система їх взаємовідносин.

Гра є особливою діяльністю, що розцвітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом усього його життя. Не дивно, що гра привертала і привертає до себе увагу дослідників, причому не тільки педагогів і психологів, але і філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців, біологів [18]. Природно, що представників наукових галузей у грі цікавлять «свої» аспекти, але усі вони сходяться в думці, що гра є невід'ємною частиною людської культури.

У сучасній теорії ігрової діяльності питання про природу гри є одним з головних. Й донині висловлюються погляди на гру як діяльність, обумовлену біологічними причинами (інстинкти, потяги). Для неї, отже, властивий соціальний характер. Неспроможність таких поглядів спростовують самі дитячі ігри, що відрізняються за своїм змістом не тільки в залежності від історичної епохи, але й у дітей, що живуть в один час, але в різних культурних, економічних, географічних умовах.

На думку вітчизняних учених, гра має соціальну основу. Дитячі ігри і минулого, і теперішнього життя переконливо свідчать, що вони пов'язані зі світом дорослих. Одним з перших, хто довів це на основі науково-психологічних даних, був К.Д.Ушинський. У праці «Людина як предмет виховання» він визначив гру як посильний для дитини спосіб увійти у всю складність світу дорослих. Дитячі ігри відбивають навколишнє соціальне середовище, що дає «...матеріал, набагато різноманітніший і більш дієвий від того, котрий пропонується іграшковою крамницею» [85, 249].

Образне відображення реального життя в іграх дітей залежить від їх вражень, що складається системи цінностей. К.Д. Ушинський писав: «В однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; в іншої величається на дивані, приймає гостей, поспішає в театр; у третьої б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші...» [85, 315].

Але довкілля дитини надзвичайно різноманітне, а в грі знаходять відображення лише окремі його сторони, а саме: сфера людської діяльності, праці, відносин між людьми. Як показують дослідження О.М Леонтьєва, Д.Б.Ельконіна, Р.І.Жуковської, розвиток гри у дитячому віці відбувається в напрямку від гри предметної, що відтворює дії дорослих, до гри рольової, що відтворює відносини між людьми, і далі до гри дидактичної, спрямованої на конкретний навчальний результат.

Гра соціальна і за способами її здійснення. Ігрова діяльність, як довели О.В.Запорожець, В.В.Давидов, Н.Я.Михайленко, не винаходиться дитиною, а задається їй дорослим, який навчає її гратися, знайомить із суспільно сформованими способами ігрових дій (як використовувати іграшку, предмети-замінники, інші засоби втілення образу; виконувати умовні дії, будувати сюжет, підкорятися правилам) [58, 373]. Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина узагальнює ігрові способи і переносить їх на інші ситуації. Так гра стає формою власної творчості дитини, а це обумовлює її розвиваючий ефект.

У сучасній психолого-педагогічній теорії гра розглядається як провідний вид діяльності дитини-дошкільника і важливий вид діяльності молодшого школяра. Провідне положення гри визначається не кількістю часу, що присвячується ігровій діяльності, а тим, як вона задовольняє його основні потреби. У надрах гри зароджуються і розвиваються інші види діяльності, гра найбільшою мірою сприяє психічному розвитку. Розглянемо ці положення більш детально.