Дипломная работа: Методика формування ігрової діяльності у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і М.Монтессорі, а для початкового навчання – О. Декролі.

У залежності від характеру навчального завдання, ігри з правилами поділяються на дві великі групи – дидактичні і рухливі ігри, що, у свою чергу, класифікуються з урахуванням різних основ. Так, дидактичні ігри підрозділяються за змістом (математичні, природознавчі, мовні й ін.), за дидактичним матеріалом (ігри з предметами й іграшками, настільно-друковані, словесні) [80, 187].

Рухливі ігри класифікуються за ступенем рухливості (ігри малої, середньої та великої рухливості), за переважними рухами (ігри зі стрибками, з перебіжками й ін.), за предметами, що використовуються в грі (ігри з м'ячем, зі стрічками, з обручами й ін.).

Серед дидактичних і рухливих ігор бувають сюжетні ігри, у яких гравці виконують ролі («Кішки-мишки», «Магазин сувенірів»), і безсюжетні («Паличка-виручалочка», «Що змінилося?» і ін.) [79]. В іграх з правилами дитина залучається до ігрового процесу через бажання виконувати ігрові дії, домагатися результату, вигравати. Але цей ігровий процес опосередкований певним завданням (не просто перекласти картинки, а розмістити їх попарно, підібрати за певною ознакою; не просто бігати, а тікати від лисиці). А це робить поведінку дитини довільною, підлеглою ігровим умовам у виді правил. Опанувати правила гри – означає опанувати свою поведінку. Саме той факт, що в іграх із правилами дитина учиться керувати своєю поведінкою, визначає їх соціальне значення.

А.Валлон у праці “Психічний розвиток дитини” виділяє стадії розвитку гри відповідно до розвитку дитини в онтогенезі:

1.Функціональні ігри виступають у вигляді простих рухів.

2.Ігри з уявними об’єктами – гра з ляльками, використання предметів-замінників.

3.Пізнавальні ігри – пов’язані з прагненням дитини сприймати та розуміти світ.

4.Творчі ігри – комбінація, перетворення різних предметів створення з них нових [13, 29-30].

Розвиток ігор, за А. Валлоном сигналізує про появу різних функцій: •сенсомоторних, які проявляються в іграх, що потребують спритності, точності, спритності, швидкості; •інтелектуальних, мнемічних, які проявляються в лічилках, правилах; •соціальних, які виражаються у протиставленні груп-ватаг.

К. Оталора виявила найбільш характерні для дітей різного віку ігри:

1.Гра-розвага – має на меті розвеселити учасників. Відсутній сюжет.

2.Гра-вправа – безсюжетна, пов’язана з повторенням фізичної дії.

3.Сюжетна гра – притаманна дітям дошкільного віку. Вона не відтворює соціальних відносин, у зачатковій формі поєднує в собі ігрові дії і умовну ситуацію, не досягає розгорнутої форми, тому, що дорослі не сприймають гри дітей, не ставляться до неї серйозно.

4.Процесуально-наслідувальна гра – відтворює діючі ситуації, які дитина спостерігає на даний момент, близька до сюжетної гри. Найчастіше зустрічається у маленьких дітей.

5.Традиційна гра – виникає в результаті тісного зв’язку гри та праці, передається з покоління в п?