Дипломная работа: Методика опрацювання прикметника у початкових класах

4) проаналізувати систему вивчення прикметника в підручниках для 1–4-х класів в аспекті досліджуваної проблеми;

5) вивчити стан розвитку в школярів умінь вживати прикметники у власній мовленнєвій діяльності; проаналізувати типові помилки в учнівських роботах і з'ясувати причини їх появи;

6) розробити і апробувати експериментальну методику, яка реалізовувала б систему вивчення прикметника і сприяла збагаченню словникового запасу у молодших школярів.

Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв'язок мовних рівнів, розгляд мовних одиниць у єдності їх значення, форми та функції.

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження :

1) теоретичні: вивчення та аналіз лінгвістичної, психолінгвістичної, дидактичної і методичної літератури з досліджуваної теми;

2) емпіричні: аналіз навчального процесу, індивідуальні бесіди з учителями й учнями; вивчення та узагальнення досвіду вчителів; спостереження за процесом мовленнєвого розвитку школярів; аналіз усних і письмових висловлювань учнів;

3) педагогічний експеримент ( формуючий, контрольний);

4) обробка результатів педагогічного експерименту (якісний і кількісний аналіз експериментальних даних).

Дослідження проводилось у три етапи .

На першому етапі (2006 рік) вибрано тему й обґрунтовано її актуальність; визначено вихідні положення, які є теоретичною основою методики формування в школярів 1-4-х класів поняття про прикметник.

Другий етап (2007 рік) присвячено вивченню лінгвістичної, психологічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; проведенню констатуючих зрізів, аналізу їх результатів і пошуку методичних шляхів розв’язання поставлених завдань; розробці програми експерименталь-ного навчання.

На третьому етапі (2008 рік) здійснено експериментальне навчання та перевірку ефективності запропонованого комплексу вправ для формування в учнів 1-4-х класів поняття прикметника.

Наукова новизна дослідження визначається теоретичною та експериментальною розробкою методики ознайомлення учнів 1-4-х класів з функцією прикметника як частини мови, а також формування практичних умінь правильно використовувати прикметники у процесі самостійного висловлювання.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні методики роботи над прикметником, спрямованої на підвищення мовленнє-вої культури учнів початкової школи.

Практичне значення дипломної роботи визначається тим, що створено методичне забезпечення запропонованої системи навчання, яке виявляється в розширенні уявлень учнів про функціональні можливості прикметника, в розробці вправ, спрямованих на формування вмінь використовувати прикметники в побудові власних висловлювань. Розроблені автором методичні рекомендації та комплекс дидактичних засобів можуть бути використані вчителями початкових класів в їхній практичній роботі.

Структура дослідження, визначена метою та завданнями, складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах

1.1 Сутність прикметника як частини мови (семантико-функціональний аспект)

Одним з основних завдань граматичної науки є класифікація мовних фактів. На граматичному рівні лексичний склад мови поділяється на лексико-граматичні класи слів, що звуться частинами мови.

Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовікову історію і досі остаточно не розв'язана. Проблемним передусім є те, які властивості слів треба брати до уваги при розподілі їх за частинами мови. Одні висловлювали думку, що слід зважати лише на морфологічні ознаки слова, інші вважали за необхідне брати до уваги поряд з морфологічними ще й семантичні ознаки, а ще інші використовували весь комплекс семантичних і граматичних (морфолого-синтаксичних) та словотворчих ознак. В основу розподілу слів на лексико-граматичні класи — частини мови — покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним [17, 26].

Основною морфологічною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. Ця ознака дає змогу виділити дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні) слова. Для детальнішої класифікації змінних слів береться до уваги наявність у них граматичних категорій роду, числа, відмінка, перехідності-неперехідності і виду, тобто всіх найзагальніших іменних і дієслівних категорій.

Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає класифікувати слова з погляду їх належності до різних частин мови, є здатність слів граматично поєднуватися з іншими словами в реченні. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні і граматично незалежні. Характер цієї залежності (такі типи синтаксичного зв'язку, як керування і прилягання, для розрізнення яких нерідко доводиться звертатися до змісту всього речення при визначенні частин мови не диференціюються) дає змогу виділити окремі підкласи слів [9, 37].

Лексико-семантичними ознаками служить наявність чи відсутність у слова лексичного (співвідносного з поняттям) і граматичного значень. Відповідно до цього слова поділяються на повнозначні і неповнозначні. Лексичні значення повнозначних слів у свою чергу поділяються на предметні, означальні (власне ознака, процесуальність і ознака ознаки) та числові. Окремою ознакою на рівні семантики можна вважати також еквівалентність, тобто здатність слів виступати семантичними репрезентантами цілого підкласу (див. займенник).

Сукупність ознак морфологічного, синтаксичного і лексико-грама-тичного рівнів дає змогу виділити широкі класи слів [47, 31-32]:

І. Змінні повнозначні — мають парадигму відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вік, три, вчений, третій, ходити).

Всередині цього класу слів за рядом інших ознак (наявність певних граматичних категорій, здатність узгоджуватися з іншими словами, вираження понять предметності, ознаки, кількості чи здатність виступати їх репрезентантом) виділяються окремі підкласи, які прийнято називати змінними повнозначними частинами мови. Це насамперед іменник (брат, читання, ходіння) – підводиться під категорії роду, числа й відмінка; має здатність граматично поєднуватися зі словами в реченні як способом узгодження, так і іншими способами; означає предметність.

II. Незмінні повнозначні — переважно не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться безпосередньо з поняттями.

III. Незмінні неповнозначні — не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів.