Дипломная работа: Методика роботи над усвідомленням поняття іменник
г) міфоніми — найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Дажбог, Юпітер, Зевс, Прометей, Ахіл лес, Вій, Перелесник, Берегиня, Ладо.
r) зооніми — клички тварин: Гнідий, Стріла, Лиска, Ряба, Сірко, Пірат, Мурчик;
д) культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, Євангелія, вірш «Заповіт», журнал «Вітчизна», опера «Запорожець за Дунаєм», товариство «Просвіта», видавництво «Либідь», газета «Україна молода», завод «Арсенал», комбайн «Нива», цукерки «Пташине молоко» тощо [30, 101-102].
За граматичним значенням іменники поділяються на назви істот і назви неістот.
Назви істот поділяються на:
а) назви осіб (тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець, токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп — відповідають на питання хто?;
б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи й найпростіших): слон, кит, корова, свиня, ластівка, карась, метелик, черв'як, мікроб — відповідають переважно на питання що?
Назви неістот поділяються на:
а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплю-ваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вівторок — відповідають на питання що?;
б) назви нечітко окреслених предметів і понять (тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): ліс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшоно, завод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів, футбол, сон, прогрес, Крим, Прикарпаття — відповідають на питання що? [47, 136].
Ці значення нерідко проявляються у відмінкових формах іменників. Так, у знахідному відмінку іменники, що означають назви істот, мають переважно таке саме закінчення, як у родовому а ті, що означають назви неістот, — як у називному: бачу (кого? що?) брата, коня, орла, братів, коней, орлів, сестер, лошат; але: степ, сніг, завод, степи, сніги, заводи, сосни, коліщата. Часом є різниця й між назвами осіб та назвами тварин в оформленні знахідного відмінка множини: доглядає хворих, але: доглядає коней, і коні, овець і вівці.
Що стосується словотвору іменників, то виділяють є префіксальний і суфіксальний спосіб. Іменникових префіксів небагато, і вони переважно малопродуктивні. В іменниках виділяються незапозичені префікси пра- (вказує на давність: прабатьківщина, праліс, прадід); перед- (вказує на передування в часі: переддень, передісторія); па- і про- (позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, просинь, прозелень); су- і спів- (вказують на об'єднання чи сумісність чогось: сузір'я, супутник, сусід, суглинок, співавтор, співрозмовник, співпраця, співчуття); під- (позначає підпорядкованість: підвид, підстанція); без- і не- (позначають відсутність чогось, надають основі протилежного значення: безладдя, безробіття, безодня, нещастя, недоля) [43, 61].
У сучасній українській мові використовуються також іншомовні префікси, зокрема анти- (щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце- (другий: віце-консул); екс- (колишній: екс-чемпіон); проте- (попередній, первинний: прототип, протоплазма); супер- (зверхній: суперзірка); ультра- (найвищий: ультразвук); ре- (зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо.
Суфіксальний словотвір назв осіб. Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ, хоч і не завжди [71, 366].
Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, килимар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (співець, борець, знавець); -ик, який входить до складу суфіксів -ник, -овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик, мостовик, танцівник, кранівник, рахівник, постачальник, шанувальник, кріпильник, свердлильник, болільник); -ач (сіяч, спостерігач, попихач, циркач); рідше вживаються суфікси -ич (підпасич, погонич), -ун (бігун, несун), -ій (водій, палій), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо.
Зрідка в цьому значенні використовуються й іншомовні суфікси -ент, -ант (студент, практикант, дебютант); -ер, -ир, -ор (тренер, візитер, рекетир, командир, диктор, кредитор); -ист, -іст (таксист, шахіст) тощо.
Для позначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець (сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо [74, 122].
Назви осіб за місцем проживання й національністю утворюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець, іспанець, полтавець, чернігівець, черкасець, кременчужець), а також -анин (росіянин, киянин, харків'янин, вінничанин, лучанин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак (подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта — ялтинець, Рівне — рівненець, Америка — американець, Конго — конголезець.
Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука — Лукич (і Лукович), Сава — Савич (і Савович), Кузьма — Кузьмич (і Кузьмович), Хома — Хомич (і Хомович), Яків — Якович, Ілля — Ілліч. Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по батькові відпадає ій — Григорович, а до основи імені Микола додається ай — Миколайович (рідко — Миколович) [44, 43].
Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса –івн(а): Михайло — Михайлівна, Василь — Василівна, Юрій — Юріївна (Юрій + івна), Зіновій — Зіновіївна (Зіновій + івна), Анатоль — Анатолівна, Анатолій — Анатоліївна (Анатолій + івна).
З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові: Яків — Яківна (випадає одне ів), Григорій — Григорівна, Микола — Миколаївна (рідко — Миколівна).
Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду — суфікси -енк(о), -чук, -ич (коваленко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду —івн(а) (ковалівна, королівна) [53, 101].
Для творення назв одиничних предметів у більшості випадків вживаються суфікси -к(а), який може входити також до складу суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка, чашка, скрипка, журавка, ластівка, маківка, шалівка, землянка, морзянка), -ик, який може входити також до складу суфіксів -ник, -овик, -ильник (вулик, кошик, словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник, лічильник), -ок (молоток, колосок, струмок), -ак (їжак, держак, літак, вітряк), -ач (сікач, вимикач, винищувач), -ець (стілець, олівець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця, дзвіниця, телиця), -ин(а) (зернина, стеблина) тощо.
Для позначення приміщень використовується суфікс -н(я) (майстерня, лікарня, спальня, роздягальня), рідше -ищ(е) (сховище, горище). Малопродуктивними чи непродуктивними є суфікси -л(о), -ил(о) (шило, зубило, вітрило), -ун (цвіркун, колун), -ур (качур, стовбур), -ень (півень, зазубень) [70, 136].
Збірні й абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів -ств(о) (людство, міщанство, виробництво, вівчарство, співробітництво, недбаль-ство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина, біганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, піхота, парубота), -н(я) (комашня, брехня, гульня).
Суфікс -й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збірних і абстрактних назв, в одних випадках зберігся (безправ'я [безправна], довір'я [дов'ірйа]), в інших — уподібнився до попереднього м'якого приголосного ( провалля [провал'л'а]), а ще в інших — зник, залишивши після себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмертна]).
Від дієслів абстрактні назви творяться переважно за допомогою суфіксів -анн(я), -енн(я), -інн(я) (навчання, споглядання, мислення, вдосконалення, терпіння, розуміння), рідше -б(а) (лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка) [74, 124].
Іменникам за допомогою словотвірних засобів можна надавати значення зменшеності (здрібнілості) і, як правило, пестливості та збільше-ності і, як правило, згрубілості.
Для позначення здрібнілості і, як правило, позитивного ставлення до предмета використовуються суфікси із звуками к, ц, ч: