Дипломная работа: Методика залучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

На початку 90-х Експериментальний цех петриківського розпису (нині – Творче об'єднання «Петриківка») очолив Василь Біленко. Тут же, в центрі, працюють токарі по дереву. Їхнє завдання – точити фігури для розпису. Дерево завозять сюди з усієї України. Бо у кожного дерева свій малюнок. У груші – темно-коричневий, в акації – темно-зелений, у шовковиці – жовтий. Часто буває так, що створені природою лінії надто гарні, щоб бути схованими за малюнком.

Василь Біленко прагне відроджувати й інші ремесла (у Петриківці раніше було близько сорока видів ремесел). У 1993 році зібрав він різьбярів, представників своєрідного мистецтва, яке в Петриківці було особливо поширене до зруйнування Запорізької Січі, доки існувала потреба в оздобленні військового знаряддя. У 1996 році вирішено відкрити музей скринь [18, с. 11].

Справді, таку неповторну історію, котрою у неймовірних масштабах насичена Петриківка, ми просто не маємо права забути, розгубити у невпинному вирі життя.

1.2 Дидактичний аналіз різних трудових прийомів у зображеннях петриківського розпису

Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним. Але для початку слід визначити, які види ремесел і народного мистецтва найбільш придатні для впровадження у навчально-виховний процес, у якому віці доцільно займатися певним видом творчості, як узгоджується зміст традиційних ремісничо-мистецьких занять з програмами трудового навчання школярів.

Розібратися в цих питаннях допомагають публікації з питань історії, технології і методики організації занять народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом. Серед вітчизняних авторів, що зробили помітний внесок у розробку даних проблем, можна назвати С.А. Антоновича, О. Боряка, В. Горленка, Р.В. Захарчук-Чугай, М. Станкевич, серед зарубіжних – К.П. Духаніна, В.О. Барадуліна, С. Газаряна, Ф.І. Єгорова, Л.Д. Ронделі, К.М. Сєдова, О.С. Хворостова, Я.Я. Чарнецького, Я. Федотова та багатьох інших. Для подальшого аналізу потрібно мати достатньо повний перелік видів ремесел і народного мистецтва. Оскільки загальна їх кількість у період найбільшого розквіту сягала 300, то доцільно розглянути лише найбільш уживані види. Щоб цей розгляд носив обґрунтований і системний характер, необхідно спочатку визначитися з термінологією, що описує традиційні види виробничо-мистецької діяльності нашого народу.

Зокрема, під декоративно-прикладним мистецтвом розуміється індивідуальне або частково механізоване (допоміжні операції формоутворення – токарний верстат, гончарний круг тощо) виробництво речей, що поєднують утилітарно-ужиткові та художньо-декоративні якості. Самостійними полюсами декоративно-ужиткового мистецтва є ремесло – виробництво ужиткових речей з відсутньою або мінімальною декоративністю, а також декоративне мистецтво, продуктом якого є художні твори без ужиткової направленості.