Дипломная работа: Місце та роль кредитних спілок на фінансовому ринку України

352 710

260 662

41 328

402 080

1997

11 290

72 578 659

320 324

247 037

37 992

366 000

Першим кредитним кооперативом в українських землях, що перебували в складі Російської імперії, стало ощадно-позичкове товариство, засноване міщанами м.Гадяч на Полтавщині. Воно виникло в 1869 році з того, що місто Гадяч мало громадські сіножаті, які здавалися в оренду; коли з цієї оренди отримали 1492 руб., громада хотіла використати ці гроші або розділити їх, але, за чиєюсь порадою, вирішила заснувати громадську касу [45] . Першого року свого існування Гадяцьке ощадно-позичкове товариство нараховувало 28 членів міщан-ремісників і купців. Відомо, що Гадяцьке товариство проіснувало аж до 1919 року .

У 1871 р. виникли Вереміївське на Катеринославщині, Обознівське й Петрівське на Херсонщині ощадно-позичкові товариства. Перші в Україні ощадно-позичкові товариства своїми статутами передбачали обов'язковий пайовий внесок, розмір якого коливався від 50 до 100 руб. і складав основу початкового капіталу. Останній здебільшого становив 1000 руб. (винятком було лише Гадяцьке товариство із початковим капіталом 1492 руб.). Суми вкладів у згаданих об'єднаннях були різними. У Вереміївському та Обознівському - 50 руб., Петрівському - 100, Гадяцькому - взагалі не мали фіксованого розміру і були практично необмеженими. Не існувало єдиного підходу й до прийому в члени кооперативу. Він здійснювався або на загальних зборах, або на засіданні правління чи ради товариства. Формою відповідальності при здійсненні всіх операцій була кругова порука. Позики видавались переважно на шість місяців, з відстрочкою, в разі потреби, на три місяці. Умовою для одержання кредиту було поручительство двох осіб.

До середини 1890-х років у царській Росії не було якогось загального закону, який би регламентував порядок організації і діяльності кредитиої кооперації. Створення кредитних товариств райфайзенівського типу на території України, яка перебувала в складі Російської імперії, стало можливим лише після прийняття в 1895 році закону "Про установи дрібного кредиту", який заклав можливість організації кредитних кооперативів не тільки на пайовій, а й на безпайовій основі. 1895 року в селі Іванківцях, Прилуцького повіту, на Полтавщині виникло перше на всю Російську імперію кредитне товариство райфейзенівського типу.

Таблиця 1.5

Співвідношення ознак товариств райфайзенівського та шульцеделічевського типів у кредитних товариствах України кінця ХІХ – початку ХХ ст. [45]

У червні 1904 р. вийшов новий закон, який доповнював попередній, від 1895 року. На підставі цього закону було створене Управління у справах дрібного кредиту, яке діяло як самостійний департамент міністерства фінансів. Управління завідувало всіма установами дрібного кредиту і було державним органом для кредитної кооперації, грошовим центром для постачання кредитним кооперативам кредитів з державних джерел, мало право нагляду та контролю за діяльністю товариств.

Державний банк і державні ощадні каси мали асигнувати фонди постачання установ дрібного кредиту довгостроковими кредитами. Для завідування й нагляду за розподілом цих коштів при управлінні у справах дрібного кредиту був організований Центральний Комітет у справах дрібного кредиту, а на місцях - губернські комітети.

На розвиток закону "Про установи дрібного кредиту" були розроблені та в 1905 році затверджені зразкові статути кредитного та ощадно-позичкового товариств. Вони мало чим відрізнялися один від одного і закладали в Російській імперії (в т.ч. і в Україні) основи діяльності кредитних та ощадно-позичкових товариств.

Нормативні акти зобов'язували кредитні та ощадно-позичкові товариства тримати частину своїх коштів (не менше 20% своїх зобов'язань, не зараховуючи сюди коштів основного капіталу) у вкладах до Державного банку або в державних цінних паперах, покладених на зберігання до Державного банку.

Кредитні та ощадно-позичкові товариства могли приймати грошові вклади як від своїх членів, так і від сторонніх осіб та організацій із зобов'язанням повернення їх у певний термін (депозитні вклади) або без встановлення терміну (вклади до запитання). Вклади могли мати цільовий характер або певну умову. Товариства забезпечували таємницю вкладу. При прийнятті вкладу видавалась ощадна книжка вкладника. Розмір відсотків та інші умови вкладів визначались загальними зборами, або, за їхнім уповноваженням, встановлювались радою разом з правлінням товариства. Відсотки, отримані вкладниками по вкладах до товариства, не оподатковувалися.

Товариства могли брати позички на поповнення обігових коштів як у своїх членів, так і в сторонніх осіб та організацій. При цьому, зобов'язання товариства по прийнятих вкладах та отриманих позичках не могли більше ніж у 10 разів перевищувати його основний капітал.

Кредитне та ощадно-позичкове товариства мали право надавати позички виключно своїм членам. Кожному членові товариства, виходячи з його надійності та довіри до нього, визначалась максимально можлива сума кредиту, яку йому дали б, незалежно від наданого забезпечення, кількості та видів позичок. Окремо встановлювалась сума позички, яка могла бути видана під довіру. Визначений ліміт кредитування записувався в розрахункову книжку члена. Будь-хто із членів товариства не міг отримати позичку вище встановленого товариством розміру.

У 1905 році нарада кооперативів у с.Дзенгелівці схвалила статут союзу кредитніх кооперативів Київщини, заснувавши Київський союз кредитних кооперативів "Союзбанк", на зразок Бердянського та Мелітопольського союзів, і подала його на затвердження. Влада лише в 1907 році дозволила діяльність союзу.Центром його було визначено не Київ, а с.Дзенгелівці. Союз не мав права на проведення банківських операцій. Лише в 1911 році вдалося перереєструвати статут союзу, перевести йото до Києва та отримати право на проведення банківських операцій.

У Києві Союзбанк скоро став організаційним і фінансовим осередком не тільки для Київщини, як визначалося в його статуті, але й поширив свою діяльність на всю Україну. Своїми оборотами він перевершив усі обласні союзи кредитних кооперативів Російської імперії.

На початку революції Київський Союзбанк став підґрунтям для створення всеукраїнського фінансового кооперативного центру "Українбанку".

За прикладом Київського Союзбанку свою діяльність будували обласні кооперативні союзи: Харківський, Одеський, Катеринославський та Подільський.

На початок 1903 року в шести губерніях Лівобережжя і Півдня України функціонувало 99 кредитних і 96 ощадно-позичкових товариств. На 1 січня 1910 р. в українських губерніях функціонувало вже 1388 кредитних та 401 ощадно-позичкове товариство .