Дипломная работа: Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.
Таким чином, 1989 рік став визначним в історії Східної України – відбулося політичне пробудження регіону. Важливим чинником цього стала виборча кампанія 1989 р., яка активізувала створення тут нових політизованих громадських об’єднань: обласних організацій Українського історико-просвітницького товариства «Меморіал», Луганської асоціації виборців, обласних організацій Народного руху України за перебудову тощо. Влітку 1989 р. розпочався перший страйк шахтарів, 17 серпня була створена Регіональна спілка страйкових комітетів Донбасу (РССКД), відбувалася швидка політизація робітничого руху. Донбас став одним із значних політичних центрів України.
1990 рік увійшов в історію як рік народження багатопартійності. У березні 1990 року з’їзд народних депутатів СРСР відмінив 6 статтю Конституції, тобто визнав можливим існування багатопартійності. У країні починається створення плюралістичної партійної системи.
У січні 1990 року створена Луганська організація Української Гельсінської спілки, 21 вересня створена Луганська міська організація «Демплатформи в КПРС», 10 червня – Донецька обласна організація «Української робітничої партії» (УРП), 21 липня – Донецький міський клуб прибічників «Демплатформи», 16 серпня – Луганська обласна організація (з січня – Партії Демократичного Відродження України – ПДВУ), в грудні – Донецька обласна організація ПДВУ [12, 113].
У липні 1990 року створена перша Донецька обласна соціал-демократична організація – Об’єднаної Соціал-демократичної партії України (ОСДПУ), з 1991 року – СДПУ [12, 113].
Протягом 1990 політичний спектр Донбасу розширився. Партії центристської спрямованості окрім ПДВУ та СДПУ представляли: Луганська організація Конституційно-демократичної партії СРСР (діяла до 1991 року), правий центр (кроме УРП) – створені у кінці 1991 року Донецька обласна організація Демократичної партії України (ДемПУ) та Донецька обласна організація Християнсько-Демократичної партії України (ХДПУ). На крайньо лівому фланзі восени 1990 року оформилися: Луганська міська організація Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків – ВКП(б), Луганська організація «Єдність» – за марксистсько-ленінські ідеали» [12, 114].
Продовжують формуватися і суспільно-політичні організації. 10 лютого 1990 року створений Союз трудящих Донбасу та Донецький міський союз виборців, який спричинили значний вплив на виборчу кампанію регіону 1990 року. Навесні 1990 року у Донецьку було створено регіональне відділення групи «Союз», 23 серпня у Луганську створено «Демократичний блок», 18 листопада – «Інтеррух Донбасу» [12, 114].
«Інтеррух Донбасу» був єдиною громадською організацією, що виступала за автономний статус Донецької області у 1991 році. 28 серпня 1991 р. Центральна Рада Інтерруху прийняла Заяву «Об общественно-политической ситуации», у якій виражалася «тревога в связи с тем, что Донбасс может стать ареной серьезных столкновений различных политических сил», и тому до 1 грудня 1991 р. Тут повинен бути пройти референдум про надання Донецькій області статусу автономії у складі УРСР. Після цього виступу на Інтеррух Донбасу обрушилася хвиля звинувачень у сепаратизмі. Його лидерові Д. Корнілову пришлося неодноразово заявляти, что автономія – це не нова держава, а лише перерозподіл повноважень між центральними й територіальними органами влади. На наш поляд, суперечки, що виникли, у значній мірі пояснювалися нерозумінням дефініцій таких понять, як «федералізм», «автономія», «сепаратизм», тому прибічників федеративного устрою держави їх опоненти іменували «сепаратистами» [13, 91-92].
1990 рік увійшов в історію як рік народження багатопартійності. С одного боку, це – Інтеррух Донбасу, Рух «Демократичний Донбас», Демократичний Рух Донбасу «Братство», Народний Рух Луганщини, товариство «Відродження»; з іншого – обласні товариства організації Української республіканськой партії, Демократичної партії України, Партії демократичного відродження України, Народного Руху, Товариства української мови Т.Г. Шевченка, Союзу української молоді. Протистояння виражалося різними формами: поширення листовок, виступи на сторінках периодичної преси, мітингах, організація пікетів місцевих органів влади. Противостояння досягло найвищої гостроти у жовтні 1991 року, коли сьома сесія Донецької обласної Ради народних депутатів розглядала питання про статус області. 6 жовтня у багатьох містах відбулися мітинги протесту з лозунгом: «Ні – Донецькій Апаратній Республіці!». Одночасно на центральній площі Донецьку члени Интерруху Донбасу проводили збір підписів на підтримку автономії Донбасу [13, 91-92].
26 жовтня 1991 р. у Донецьку відбулася рада народних депутатів усіх рівнів Півдня і Сходу України, до яких звернулися делегати установчої конференції Демократичного Руху «Братство» з закликом підтримати ідею федералізму, яка дає можливість «сохранить историческую, экономическую, национально-культурную самобытность регионов» [Болбат Проблема государственного устройства Украины в]. Учасники наради майже повним складом прийняли Звернення до народу та Заяву Верховніх Раді Украіни, в якому говорилося: «Внести положение о федеративно-земельном устройстве Украины в концепцию и в проект Конституции Украины; в течение ноября 1991 г. обсудить проект новой Конституции Украины и вынести его на всенародное обсуждение» [69, 5].
Таким чином, можна зробити наступні висновки: про відокремлення Донбасу від України не йшлося в програмних документах, були лише заяви окремих осіб, погляди яких не знайшли підтримки у більшості. Намагання деяких громадських об’єднань перерозподілити повноваження між центральними та місцевими органами влади, що виражалося в їх вимогах створення федеративної землі «Донбас» чи надання регіону статусу автономії у складі України, на наш погляд, «сепаратизмом» не було. Ці вимоги були продиктовані занепокоєністю багатьох громадських об’єднань рядом обставин, які пов’язувалися з прийняттям Акту про незалежність України. По-перше, занепокоєність викликала перспектива насильницької українізації, що в Донбасі з його перевагою російськомовного населення могло б привести до міжнаціональної конфронтації. По-друге, побоювалися спалаху націонал-екстремізму, бо до Донбасу вже дійшли гасла «Україна лише для украінців!». Тому ідея федеративного устрою держави знайшла тут своїх прибічників в числі багатьох громадських організацій, які бачили у федералізмі необхідну умову для збереження економічної, національно-культурною самобутності регіонуов, а також соціального та міжнаціонального миру [13, 91-92].
У 1990 році створюються і аналогічні комсомолу політичні молодіжні організації лівого спектру. У січні 1990 року оформилася Донецька обласна організація Спілки Української молоді (СУМ), у березні – Луганська організація Спілки Незалежної Української молоді (СНУМ), 3 вересня – Донецька обласна організація Української Студентської Спілки (УСС) В січні 1990 року було створено Луганське обласне відділення слов’янської культури «Русь» [13, 114].
4 квітня 1990 року була здійснена спроба об’єднання ряду суспільних організацій, зокрема національно-культурних товариств. В результаті з’явився Донецький обласний союз демократичних сил «Єднання». На жаль, його діяльність була лише формальною [13, 118].
Ключовими подіями 1991 року було проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, заборона діяльності Компартії, республіканський референдум 1 грудня в підтримку Акту про незалежність України та вибори Президента України, розпад СРСР та створення СНГ у грудні 1991 р.
Значною подією для громадських організацій регіону стала можливість офіціальної реєстрації в органах влади, чому сприяв прийнятий 16 червня 1992 році Закон України «Про об’єднання громадян». Відповідно до нього усі громадські організації тепер називалися «громадськими об’єднаннями», розмежовувалися функції між політичними партіями та суспільними організаціями. Так, останнім було заборонено втручатися в рішення політичних проблем, висувати своїх кандидатів на вибори. Проте багато громадських організацій продовжували вести політичну діяльність [26].
Найбільш активно суспільно-політична палітра Донбасу формувалася у 1992-1994 рр., що було пов’язано з новими умовами діяльності суспільних об’єднань. В силу специфіки регіону тут створювалися суспільні організації та політичні партії правого та центристського флангу. Відбувалася й реорганізація комсомольських структур. Після створення Союзу молодіжних організацій України на початку жовтня 1991 року, подібна організація була створена у регіоні – 24 жовтня створено Союзу молодіжних організацій Донбасу (СМОД) [13, 119].
У середині 1990-х років феномен високого ступеню заполітизованості нашого суспiльства чiтко вiддзеркалювався в громадських органiзацiях – вони, як правило, дотримуються цілком певних політичних орієнтирiв. Їх основнi полiтичнi вектори можна умовно сформулювати так:
Українська демократична держава з переважно Європейською орiєнтацiєю.
Демократична держава з переважно Євразiйською (зокрема, проросiйською) орiєнтацiєю.
Соцiалiстична (комунiстична) держава з переважною Євразiйською орiєнтацiєю.
Iндиферентнi або полiварiантнi в зовнiшньополiтичнiй орiєнтацiї, але з чiткою установкою на ринок i приватну власнiсть як домiнантнi засоби реформ суспiльства.
Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою професiйних iнтересiв.
Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою нацiональних iнтересiв.
Умовно-індиферентні зі стабільною закордонною грантовою підтримкою.
Основнi представники групи, яка виступає за Українську демократичну державу з переважно Європейською орiєнтацiєю, це: Донецьке обласне Товариство української мови, Кальмiуська паланка українського козацтва, «Народний Конгрес Донеччини», Донецькi вiддiлення «Нової України», «Меморiалу», «Просвiти», «Союзу офiцерiв України», «Союзу українок», «Суспiльної служби України», «Фонду культури», «Спiлки української молодi», «Спiлки українського студентства», «Української студентської спiлки», Український Культурологiчний Центр, блок «Демократична Донеччина» [5, 104].
За демократичну державу з переважно Євразiйською (зокрема, проросiйською) орiєнтацiєю виступають: «Движение за возрождение Донбасса», «Интернациональное движение Донбасса», «Донецкий областной Конгресс гражданского действия», «Донецкий областной комитет защиты мира», вiддiлення Українського фонду миру [5, 104].
Метою діяльності «Движения за возрождение СССР», Донецької обласної органiзацiї Ленiнського комунiстичного союзу молодi України, пiонерської та ветеранської органiзацiй є соцiалiстична (комунiстична) держава з переважною Євразiйською орієнтацією [5, 104].
Iндиферентнi або полiварiантнi в зовнiшньополiтичнiй орiєнтацiї, але з чiткою установкою на ринок i приватну власнiсть як домiнантнi засоби реформ суспільства є наступні організації: «Асоцiацiя шахтарських мiст Донеччини», «Фонд пiдтримки прогресивних реформ», Профспiлка працiвникiв малих приватних та iн. пiдприємств недержавної форми власностi «Вiдродження», Асоцiацiя пiдприємцiв Донеччини «Деловое собрание», «Фонд Хъюза» [5, 104].
Полiварiантнi в полiтичному вiдношеннi з домiнантою професiйних інтересів: Регiональний союз страйкових комiтетiв Донбасу, Донецька обласна незалежна профспiлка, профспiлка «Солiд?