Дипломная работа: Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах

3) проаналізувати структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах;

4) розкрити національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

Методи дослідження, які були використані нами при написанні роботи:

­ порівняльно-історичний метод;

­ наукове спостереження;

­ зіставлення структурних одиниць;

­ порівняльний експеримент.

Наукова новизна дослідження полягає в зіставленні семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» у німецькій та українській мовах і розкритті суті національно-культурного компоненту порівнянь двох мов.

Практична цінність роботи полягає в порівняльному аналізі семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. Результати дослідження можна буде використати при викладанні лексикології, типології мов, методиці викладання іноземних мов, практичного курсу німецької мови та ін.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

У вступі ми розглядаємо такі питання як актуальність теми, об’єкт і предмет дослідження, мета дослідження, завдання і методи дослідження, наукова новизна і практична цінність дослідження.

Перший розділ складається з двох параграфів, в яких ми коротко аналізуємо теоретичні положення контрастивної лінгвістики, а саме: становлення і розвиток контрастивістики, а також її проблематику, завдання і методику дослідження.

У другому розділі ми досліджуємо національно-культурний компонент у зіставній лексичній семантиці і аналізуємо структурні відмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

У третьому розділі ми визначаємо структурні елементи порівняння, зіставляємо національно-культурну специфіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.

На захист виносяться такі положення:

- лексико-семантична система мови є основою для дослідження національно-культурного компоненту;

- лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах характеризуються цілою низкою ізо – та аломорфних рис з точки зору структури та семантики лексичних одиниць;

- порівнювані поняття лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в німецькій і українській мові асоціюються з різними поняттями, предметами і явищами;

- кількісне і якісне співвідношення порівнянь показує, що в українських художніх текстах зустрічається більша кількість порівнянь, ніж в німецьких.

1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства

1.1 Становлення і розвиток контрастивної лінгвістики

На кінець ХХ століття припадає формування нових наукових галузей, у тому числі і в лінгвістиці, що пов’язується з «необхідністю поступового наближення до якісно нових наукових вимірів сприйняття світу» [17, с. 50]. Однією з таких галузей можна вважати контрастивну лінгвістику.

З одного боку, контрастивна лінгвістика базується на загальних підходах до аналітичного порівняння мов у плані наявних в них подібностей і розбіжностей, а з іншого боку – включає пошук міжмовних співвідношень в конкретних мовах, які являються об’єктом зіставлення [5, с. 59].

Лінгвісти схиляються до думки, що саме порівняння лежить в основі порівняльно-історичного мовознавства, яке займало провідне місце в науці про мову у минулому столітті і зберігає свої позиції на сучасному етапі. Проте цей науковий напрямок є не лише порівняльним, а й історичним, і вже цим воно відрізняється від контрастивної лінгвістики, яка вивчає мови не в історичному плані, а на сучасному етапі їх розвитку. Тобто, контрастивна лінгвістика є синхронічною, а не діахронічною. Контрастивні дослідження в синхронії розглядаються як попередній етап узагальнень типологічного характеру. Вони служать меті виявлення міжмовних подібностей і відмінностей, їх опис і систематизацію, а також їх прикладне застосування, зокрема у практиці викладання та перекладі. Тому часто такі дослідження називають прикладними контраcтивними дослідженнями. До суттєвих відмінностей відносять також те, що порівняльно-історичне мовознавство обмежує сферу своїх досліджень лише генетично спорідненими мовами, а контрастивна лінгвістика може порівнювати будь-яку мову з іншою будь-якою мовою чи групою мов і, виявляючи відмінності між ними, не шукає історичного пояснення цих відмінностей [25, с. 10].

Ідеї контрастивної лінгвістики не нові. Зіставні дослідження двох мов відбувалися вже в далекому минулому. До ранніх джерел контрастивної лінгвістики можна віднести лексичні зіставленя шумерського та аккадського діалекту у Вавилоні, зіставлення санскриту з ведійською мовою в Паніні, спроби граматичних зіставлень різних мов з латинською та давньогрецькою вченими пізнього Середньовіччя та Відродження та ін. Під порівняльною граматикою (vergleichendeGrammatik) А.В. фон Шлегель мав на увазі фактично зіставне мовознавсто [10, с. 2]. До перших досліджень контрастивістики слід віднести праці І. А. Бодуена де Куртене, які стосуються порівняння слов’янських мов з іншими індоєвропейськими мовами, де власне і висувається принцип зіставного аналізу мов незалежно від їх спорідненості. Ця традиція була продовжена вченими Празького лінгвістичного гуртка, у першу чергу В. Матезіусом, який підкреслював, що «до правильного розуміння мови можна прийти, лише зіставляючи її з мовами інших типів». Іншим джерелом контрастивної лінгвістики є цікаві дослідження Ч. Фріза, присвячені питанням викладання іноземних мов. У значній мірі ідеї Ч. Фріза знайшли своє втілення у книзі Р. Ладо «Linguisticsacrosscultures» (1957), яка ознаменувала собою появу контрастивної лінгвістики як самостійного розділу мовознавства. В працях російських мовознавців кінця 19 – початку 20 ст. А.А. Потебні, Ф. Є. Корша, пізніше Є. Д. Поліванова (всі – з нахилом у типологію), праці В.О. Богородицького, І. О. Бодуена де Куртене, Л.В. Щерби вміщували не лише багатий матеріал із зіставного вивчення мов, а й положення про використання контрастивної лінгвістики з викладенням теоретичних основ для порівняння рідної та іноземної мови.

Виокремленню контрастивної лінгвістики у самостійну галузь мовознавства сприяло проведення спеціалізованих конференцій, присвячених контрастивним дослідженням (перша в Джорджтауні, США, 1968 рік), а також включення контрастивної лінгвістики у програму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 року) [30, с. 239].

За останні три десятиліття з’явилося чимало так званих контрастивних проектів, які об’єднали лінгвістів для системного зіставлення тих чи інших пар мов. Вони покликані дати практичні рекомендації, які б сприяли прискоренню та вдосконаленню викладання іноземних мов. Перші спроби розробок такого роду були здійснені в Центрі прикладної лінгвістики в США, де ще в 1959 році почалась робота над серією контрастивних досліджень мовних структур. Англійська мова зіставлялася з п’ятьма найбільш поширеним в навчальній практиці США мовами: французькою, німецькою, італійською, російською та іспанською. Пізніше контрастивні проекти почали створюватися в Європі. До числа найбільш відомих з них належать німецько-англійський (керівник – Г. Нікель), югославський (Р. Філіпович), польсько-англійський (Я. Фіш’як), угорсько-англійський (Л. Деже) і румунсько-англійський (Д. Чіторан).

Солідним внеском у розвиток контрастивної лінгвістики в Україні є колективні праці, що вийшли за редакцією професора Ю.О. Жлуктенка: «Нариси з контрастивної лінгвістики», «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української, російської мов» та «Німецько-українські мовні паралелі» [8, с. 9].

М.Б. Гвішіані зробив також великий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства. Він виділяє такі головні ознаки контрастивного дослідження: