Дипломная работа: Негативні обставини при розслідуванні злочинів

Отже, С.І.Медведєв утворюючими ознаками поняття негативних обставин вважає, що в першому варіанті – фактичні дані в розумінні будь-яких відомостей, що суперечать логічному поясненню факту за версією слідчого, а в другому (вузькому розумінні) – звичному поясненню факту, відповідно певній версії про нього. В обох цих визначеннях цих значеннях суть поняття негативних обставин не розкрита.

Деякі автори, які також розглядають негативні обставини у зв’язку з версією слідчого, вважають, що негативною називається така обставина, яка не знаходить пояснення у ній, а тому є підставою для висунення іншої версії.

Так, В.А.Овечкін пише, що слово “суперечить” найповніше виражає сутність негативних обставин, ніж слово “не знаходить пояснення” чи “не відповідає”. Тому, на його думку, правильнішим буде визначення негативних обставин, яке запропонував у вже згаданому дослідженні С.І.Медведєв.

Поряд з цим, В.А.Овечкін вважає, що і це визначення є недосконалим. Перш за все, тому, що наявність у ньому виразу “звичному пояснення факта у відповідності до певної версії” приводить до надмірного ускладнення визначення. Крім того, на думку цього ж автора, вказівка у визначенні С.І.Медведєва на тимчасовий характер негативних обставин – “суперечить (до їх логічного вирішення) звичному поясненню факту у відповідності з певною версією” – видається редакційною помилкою. Адже, негативні обставини, що відповідають дійсності і після їх логічного вирішення будуть суперечити звичному поясненню факту, стосовно відповідної версії, оскільки це пояснення є помилковим. Виступаючи підставою для нового припущення і підтверджуючи його, обставина залишається негативною для первинного припущення. У випадку ж встановлення, що первинне припущення не відповідає дійсності, а нове об’єктивно підтверджує, обставина перестає бути негативною, оскільки встановлює її приналежність до дійсної події (явища), наслідком якої (якого) вона є [59, с.179].

В.А. Овечкін також вважає, що є неправильним твердження С.І. Медведева про так звану “трансформацію негативних обставин у позитивні”, оскільки насправді має місце не “трансформація”, а точне встановлення дійсного значення негативних обставин, дійсного відношення до справжньої події.

Якщо негативні обставини, які суперечать припущенню, після їх дослідження та оцінки будуть визнані такими, що не відповідають дійсності або незалежними, тоді вони у подальшому перестануть бути негативними.

Всі ці критичні міркування покладені В.А. Овечкіним в основу сформульованого ним визначення поняття негативних обставин: - “… це такі фактичні дані, які суперечать припущенню внаслідок того, що вони не відповідають дійсності, є незалежними до справи або через неадекватність припущення об’єктивної реальності” [56, с.45].

1.3.Значення негативних обставин в процесі розслідування

злочинів

Порівняльний аналіз наведених визначень поняття “негативні обставини” і їх обґрунтування дає підстави для висновку про їх змістовну однотипність. Всі вони пов’язують поняття “негативні обставини” з протиріччями між об’єктивно існуючими фактами і суб’єктивними уявленнями про них (відображеннями, поясненнями, припущеннями). Вони ставлять фактично, наявність або відсутність негативних обставин у залежність від суб’єктивно-психологічної оцінки слідчим обстановки і обставин події або зібраних матеріалів справи. Водночас, більшість авторів поняття “негативні обставини” пов’язують, в основному, з побудовою і перевіркою слідчих версій. Інші ж можливості їх використання при розслідуванні злочинів не визначені. Разом з тим, слідча практика свідчить, що негативні обставини в багатьох випадках зустрічаються саме у формі об’єктивних протиріч, прогалин, недоречностей і характеризуються тими ж ознаками що й матеріальні та ідеальні сліди. Правильнішим буде визначати негативні обставини, вказуючи на їх невідповідність не тільки суб’єктивним уявленням, а й об’єктивним закономірностям механізму розвитку певної події чи явища, тому що ці уявлення особи, яка здійснює дізнання чи слідчого, як правило, і особливо на початкових стадіях провадження по справі, можуть бути і помилковими, і неповними, і відсутніми взагалі [56, с.65].

Наприклад, встановлена під час огляду місця події наявність на шиї трупа людини, що висів у петлі, двох странгуляційних борозен, одна з яких слабко-виражена і замкнено-горизонтальна, інша – косо-висхідна і незамкнена, без сумніву виступатиме негативною обставиною. І буде це незалежно від суб’єктивної оцінки слідчим причини виникнення таких слідів – наслідків минулої події і її суті. Більше того, у слідчого в даному випадку ще може бракувати або не бути достатніх даних про те, що ж мало місце реально: вбивство, самогубство, чи щось інше?

Разом з тим, незалежно від суб’єктивного пояснення того, що слідчий спостерігає, до одного висновку, принаймні, він у змозі дійти, а саме, що такі сліди не можуть бути закономірним наслідком ні вбивства, ні самогубства, а тим більше – нещасного випадку чи передчасної смерті [49, с.231].

Ця негативна обставина, тобто наявність на шиї трупа двох різнохарактерних странгуляційних борозен, замість якоїсь однієї, характерної відповідно або для вбивства, або для самогубства, вказуватиме на те, що окрім вбивства чи самогубства, мали місце певні додаткові і супутні їм (вбивству чи самогубству) процеси. Так, якщо це вбивство, про що може свідчити горизонтально-замкнена странгуляційна борозна від стягування руками петлею шиї жертви, тоді, косо-висхідна странгуляційна борозна – це наслідок посмертного підвішування трупа з метою інсценування самогубства. Коли ж мало місце самоповішення (про що може свідчити косо-висхідна борозна), тоді наявність на шиї трупа слабко-вираженої горизонтально-замкненої борозни може бути наслідком перебігу подій, що відбувались з особою до того, як вона покінчила життя самогубством шляхом самоповішення (тобто, реально могла мати місце бійка, під час якої зловмисник намагався її задушити; сліди на шиї могли виникнути від інших, не пов’язаних з самогубством дій тощо) [49, с.232].

Отже, у будь-якому випадку, фіксуючи негативні обставини, не ігноруючи їх, слідчий з’ясовує причину виникнення останніх, їх зв’язок з розслідуваною подією, що, в свою чергу, обов’язково сприяє повному, усесторонньому і об’єктивному дослідженню всіх обставин справи і прийняття по ній правильного рішення.

Тому здається, що негативні обставини це – реальні явища, які виникають до чи під час вчинення злочину, після нього – у діях, пов’язаних з маскуванням слідів або навіть в процесі розслідування цього злочину і існують незалежно від суб’єктивних припущень чи уяви особи, яка проводить розслідування конкретного злочину. Протиріччя ж між виявленими обставинами і суб’єктивною уявою або припущенням про характер, або елементи механізму злочинного діяння можуть і будуть виникати саме через суб’єктивні причини, оскільки зв’язок між ними залишається ще не встановленим [28, с.78]. Але ці обставини є реальними явищами, тому одного тільки суб’єктивного критерію для визначення негативних обставин, очевидно, недостатньо.

Аналіз праць криміналістів приводить до висновку, що в теорії криміналістики процес формування поняття “негативні поняття” не завершений. Через недостатню розробленість питань про природу негативних обставин і їх види, причини і умови їх появи, слідчими вони часто не фіксуються і в доказах по конкретних справах майже не використовуються. Мабуть, це і є однією з причин того, що окремі злочини, в процесі розслідування яких не зверталась увага на негативні обставини, залишаються не розкритими. Розгляд негативних обставин показує, яке велике значення має їх виявлення і правильна оцінка для розслідування злочинів. Негативні обставини, виявлені слідчим при огляді місця події, обшуку, допиті, при проведенні інших процесуальних дій і з’ясуванню механізму події злочину. Вони в сукупності з іншими, достовірно встановленими, обставинами забезпечують правильне визначення напрямків розслідування і конструювання відповідних слідчих версій, а також тактичних способів їх перевірки. Виявлення негативних обставин в ході розслідування є одним з ефективних способів, що сприяють перевірці правильності і правдивості показань як свідків і потерпілих, так і підозрюваних і обвинувачених. Ігнорування негативних обставин або неправильна їх оцінка неминуче призводить до помилок, які заважають встановити істину при провадженні в кримінальних справах [55, с.67].

Необхідно визначити, що виявлення негативних обставин і ретельний їх аналіз в переважній більшості при розслідуванні є ключем до розкриття злочинів, вчинених в умовах неочевидності. Уміле оперування негативними обставинами (своєчасна і точна їх фіксація, ознайомлення, наприклад, з протоколом огляду місця події з зафіксованими негативними обставинами обвинуваченого під час допиту останнього, проведення відтворення обстановки і обставин події з метою перевірки показань на місці тощо) сприяє усуненню протиріч в матеріалах справи, прискорює процес розслідування її обставин [34, с.76].

Розділ ІІ. Аналіз негативних обставин як відображень супутніх вчиненню злочинів ситуаційних та побічних процесів і визначення їх поняття.

2.1. Механізм утворення негативних обставин

У нетрадиційному ракурсі і з абсолютно нових позицій проводить дослідження суті негативних обставин В.К. Лисиченко. На його думку, яка підтверджується аналізом вивчення кримінальних справ, негативні обставини являють собою матеріальні відображення процесів взаємодії, що виявляються під час проведення слідчих дій у вигляді слідів та інших змін, які за своїм розміщенням, локалізацією, характером чи іншими ознаками не відповідають встановленим даним події розслідуваного злочину, або окремим елементам його розвитку [33, с.98].

Сучасний рівень наукових знань, в тому числі криміналістичних, свідчить про те, що різноманітні види рухомої матерії являють собою матеріальні динамічні системи (структури), а форми руху – різноманітні способи взаємодії відповідних матеріальних структур. Так, взаємодія елементів всередині атомів, зв’язків у кристалах атомів і молекул в матеріалах, взаємодія мікротіл, органів і тканин в цілому живому організмі і організму з середовищем, взаємодія індивідуалів між собою тощо – все це різновиди взаємодії, що відбувається за своїми особистими законами. При вчиненні злочину злочинець вступає в певні види взаємодії з жертвою, предметами обстановки, знаряддями вчинення злочину тощо. Тут суттєвим є те, що в процесі взаємодії об’єктів змінюється їх стан або структура. Будь-яка зміна залежить від природи і стану об’єктів, що вступили у взаємодію і від способу останньої між ними, внаслідок якої на них виникає відповідне відображення [23, с.99]. Наприклад, слід ноги на ґрунті при ходьбі залежить від механічних характеристик і взуття; почорніння фотоплівки залежить як від природи і характеру світла, так і від властивостей емульсії і т.п. оскільки всяка зміна (механічна деформація, хімічна реакція тощо) характеризується двобічною залежністю від обох взаємодіючих об’єктів, то для поняття змісту відображення суттєвим є однобічна залежність об’єкту, що відображається від іншого – відображеного. У гносеологічному плані ця залежність виступає як принцип первинності об’єкта і вторинності (другорядності) його відображення. Відображення – відбиток об’єкту, що відображається. “Під відображенням, - зазначає А.М. Коршунов, - розуміється властивість матеріальних систем в процесі їх взаємодії відтворювати особливості інших систем ”[36, с.34]. основною ознакою відображення є взаємодія матеріальних об’єктів і змін, що виникають в процесі адекватних зовнішніх впливів. В конкретних формах цих змін (зовнішніх і внутрішніх) відбувається “перенесення” особливостей одного об’єкта на інший, передача структурних характеристик однієї матеріальної системи на іншу. Іншими словами, в ході відображення відбувається “перенесення” певного змісту відображуваного у таку форму, в якій цей зміст у відображуваному об’єкті являє собою сумарний, нероздільний продукт – результат взаємодії об’єктів. Тобто, характеристики об’єктів, які взаємодіють, сумуються за законами їх стосунків, впливів так, що в змінах одного тіла немовби зашифровуються властивості (особливості) взаємодіючого тіла. Внаслідок цього об’єкти залишають свій слід один на одному. В теорії пізнання виділяють три основні рівні розвитку відображення – в неживій природі, на біологічному рівні і соціальне відображення.

Кожному з цих рівнів властиві свої закони взаємодії об’єктів і їх зміст. Відображення в об’єктах неорганічної природи вважається не функціональним, оскільки в його основі лежать фізико-хімічні процеси взаємодії і відповідні їм зміни, які не опосередковують поведінку взаємодіючих об’єктів. Тут має місце нижчий елементарний рівень розвитку відображення на межі ізоморфізму [43, с.67].

Вищим рівнем є функціональне відображення. Його особливості пов’язані з діяльністю системи, її поведінкою. Воно обумовлене особливостями взаємодії біологічних систем і різноманіттям видів їх поведінки і діяльності, які носять пристосований характер [20, с.56]. Так, А.М. Коршунов зазначає, що, наприклад, діяльність у водному середовищі, орієнтування живого організму на окремі ознаки, які мають для нього сигнальне значення, обумовили появу елементарного психічного відображення – відчуття. Розгортання ж поведінки в предметно-оформленому середовищі, орієнтування в складних системах привело до розвитку цілих чуттєвих образів – сприйняття. Найбільш адекватно живі організми відображають життєво значущі для нього особливості взаємодії. В процесі перетворення предмету діяльності на основі робочих операцій формується новий тип відображення – абстрактне мислення і т.д. Особливості відображення на соціальному рівні обумовлюються не фізико-хімічними закономірностями, що характерно для об’єктів неживої природи, а закономірностями розвитку різновидів практичної діяльності, соціальним типом законів взаємодії людини з об’єктами закономірного світу і соціальними відносинами між взаємодіючими суб’єктами [37, с.67].

Слід зазначити, що продукти психічної діяльності мають важливу специфічну ознаку: це їх співвідношення з взаємодіючими об’єктами, завдяки чому вони виступають для суб’єкта не з фізіологічної сторони, а своїм предметним змістом. Причому, об’єктивно-пошукові збуджувальні стани відображуючого суб’єкта діяльності є основною причиною збудження не тільки функції співставлення і формування із однобічних ізоморфних відбитків цілісної структури об’єктів, а й таких сторін діяльності відображення, як наявність відповідної взаємодії з проблемними ситуаціями і пов’язаної з ними постановки різного рівня завдань (від найпростіших пристосувальних у тваринному світі до пізнавальних у людини), самостійного визначення критеріїв процесу і варіантів рішень. Ці особливості активно-творчої діяльності суб’єкта пов’язані з психічним предметно-образним відображенням, що суттєво його відрізняють від відображення взаємодії об’єктів неживої природи, яке в предметному відношенні пасивне. Суттєвим тут є те, що носію відображення – суб’єкту зміст його дається у формі цілісного образу джерела – оригіналу. Саме такий предметний характер є специфічною ознакою свідомого відображення. Форма, в якій суб’єкту безпосередньо надається предметний зміст відображення і можливість співставлення його образу з набутим значенням і досвідом, з суб’єктивно-ідеальною формою відображення або образом дійсності.

Не викликає заперечень твердження, що “сам процес виникнення інформації є процесом відображення, а її виникнення – результат цього процесу” [10, с.62]. Оскільки ж будь-яка подія злочину необхідна, закономірно (як і будь-який процес) відображається у навколишньому середовищі, стільки і процес виникнення інформації про злочин носитиме необхідний, стійкий і загальний характер, тобто буде закономірним. Процес виникнення інформації про злочин виступає, таким чином, як “необхідний, об’єктивний зв’язок всіх сторін, сил, тенденцій цієї сфери явищ” [10, с..76].

Закономірність процесу виникнення інформації про злочин є однієї з об’єктивно-існуючих передумов встановлення істини в судовому дослідженні – проявом принципу пізнання світу.

Відображуваними об’єктами в процесі виникнення інформації про злочин будуть як елементи злочину, так і супутні йому різні ситуаційні і побічні процеси. За своїм походженням останні можуть бути різними, залежно, також, від періоду виникнення: вони виникають до, під час, чи після злочинних діянь; у залежності від характеру кореляційних зв’язків умов виникнення супутніх процесів з подією злочину, вони можуть між собою бути пов’язані або безпосередньо не зв’язані; в залежності від поведінки та вчинків учасників злочинної події: ситуаційні процеси стосовно невипадкових і побічні процеси стосовно випадкових додаткових факторів чи дій потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) та інших осіб тощо.

Здається, що виясненню механізму утворення негативних обставин і усуненню суперечливих питань про це поняття може сприяти системний підхід до них як до конкретного виду реальності і суперечливої єдності взаємодії багатьох елементів, що виникають при вчиненні злочину [16, с.75].

Системний підхід, який передбачає органічну множину взаємодіючих елементів.(динамічна система), робить можливим розглядати негативні обставини як матеріальні відображення, зумовлені різними за походженням і характером ситуаційними і побічними процесами, що виникають за певних умов, коли останні були безпосередньо причиною виникнення відображення, яке супроводжує злочинну дію. Супутні процеси можуть і не бути елементами механізму злочину, якщо його розглядати абстрактно, але завжди виникають у зв’язку з цим і можуть зустрічатись як на стадії готування до злочину, так і під час його вчинення, чи, як вже було згадано, після нього [8, с.87].

Сліди, які утворюються внаслідок супутніх злочинові ситуаційних або побічних процесів, інші, аналогічно утворені структурні або функціональні зміни навколишнього середовища, що утворюють обстановку місця події та її елементи, за характером зв’язку зі злочином і за своїм походженням будуть негативними обставинами. За природою відображення супутніх процесів, які є основою виникнення негативних обставин, останні, у загальному вигляді, можуть бути поділені на два види: