Дипломная работа: Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств
Податки та їх функції відображають базисні відносини, які використовує держава у податковій політиці через широкий арсенал надбудовних інструментів ( податкові ставки, спосіб оподаткування, пільги тощо).
Конкретними формами прояву категорії податку є всі види податкових платежів, які встановлені законодавством. З організаційно правової точки зору податок – це обов’язкова плата, яка надходить до бюджетних фондів у встановленому законодавством розмірі та встановлені строки. Сукупність різних видів податків, у побудові та методах розрахунку яких реалізуються певні принципи, утворює податкову систему держави.
Податки є економічною базою функціонування держави та важливою формою регулювання ринкових відносин. Податки – основний доход державного бюджету. В світі вони складають від 80% до 97% доходної частини державного бюджету. Все, що зв’язано з потребами держави, заключено у податках.
Податки – це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового національного продукту на суспільні потреби, без задоволення яких існування сучасного суспільства неможливе. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання функцій держави – управління, оборона, соціальні та економічні функції.
Податкова система більшості країн світу, в тому числі й України, будується на сполученні між прямими та непрямими податками. Перші встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків, другі включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет; при непрямому оподаткуванні – суб’єктом цих відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).
Використання в єдиній системі різноманітних по об’єктам оподаткування та методам розрахунків прямих и непрямих податків, дає змогу державі повніше реалізувати на практиці обидві функції податків – фіскальну та економічну; під впливом податків опиняються майно підприємств і громадян, різні види ресурсів, що споживаються в процесі виробництва, робоча сила, отриманий доход.
В залежності від характеру торгівельної діяльності, яку проводять суб’єкти економічної діяльності непрямі податки поділяються на дві групи. Внутрішня торгівля пов’язана з використанням двох видів непрямих податків: акцизів і фіскальної монополії. Зовнішня торгівля пов’язана з використанням мита на товари, які експортуються або імпортуються.
Акцизи – це непрямі податки , які встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. Вони характерні для системи ринкового ціноутворення, в якому держава прямо не втручається в цей процес.
В залежності від метода встановлення надбавки розрізняють фіксовані й пропорційні ставки акцизів. Фіксовані – встановлюються в грошовому вимірі на одиницю товару. Вони не залежать від ціни та якості товару. Пропорційні ставки акцизу встановлюються у процентах до обороту реалізації. У відмінності від фіксованих ставок вони реагують на коливання ринку. В залежності від обсягів податків на товари пропорційні акцизи поділяються на специфічні та універсальні.
Специфічні акцизи встановлюються на окремі види товарів з ціллю обмеження їх рентабельності, а також з ціллю обмеження випуску та експорту шкідливих товарів (наприклад, тютюнові вироби). Універсальні акцизи встановлюються для всього обсягу реалізації. Історично, спочатку виникли специфічні акцизи, а потім коло підакцизних товарів розширилося настільки, що раціонально було встановити один акциз на весь обсяг товарів, що реалізуються. Цей акциз прийняв назву універсального. Прикладом специфічних акцизів на Україні може слугувати акцизний збір, а універсальних – податок на додану вартість.
Іншим видом непрямого оподаткування є фіскальна монополія . Якщо при використанні акцизів держава встановлює фіксовану надбавку до ринкової ціни, то фіскальна монополія полягає в тому, що держава встановлює таку ціну, яка забезпечує їй необхідні надходження. Економічний зміст фіскальної монополії – прибуток держави від реалізації монопольних товарів. Монополія держави може бути повною або частковою. При повній монополії держава має ексклюзивне право на виробництво та реалізацію окремих товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес виробництва, або процес ціноутворення та реалізації. Зараз, як правило, фіскальна монополія в країнах з ринковою економікою не використовується. Приклад фіскальної монополії можна побачити в економіці СРСР, де держава монополізувала виробництво, ціноутворення та реалізацію, як предметів першої необхідності, так і предметів розкоші.
Третім видом непрямих податків є мито (митні збори) це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції. В залежності від цих цілей, які переслідує держава, митні збори поділяються на "фіскальні", "протекційні", "антидемпінгові" і "пільгові".
Фіскальні митні збори мають за мету ріст бюджетних доходів. Політика держави в тих випадках, коли вона захищає своїх підприємців від іноземних конкурентів, підтримує високий рівень цін на їх продукцію в своїй країні, називається протекціонізмом. Протекціонізм здійснюється за допомогою високих митних тарифів на іноземні товари, повної заборони або обмеження імпорту окремих товарів, нетарифних бар`єрів, компенсаційних мит, сприяння експорту продукції національної промисловості чи сільського господарства, використання ліцензійної системи у зовнішній торгівлі, імпортних податків тощо.
Розгляд митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, набуває особливої гостроти. Перш за все зауважимо, що за своєю природою мито, безумовно, є податком, оскільки, по-перше, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства, по-друге, не має конкретного цільового призначення [4]. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким: є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами.
Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості: фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав. Регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних i світових цін. Можна виокремити три основні прояви цієї функції: протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом), стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом) та стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом)[37].
Класифікація мита може здійснюватися за такими ознаками :
а). Залежно від напрямку переміщення товарів та цінностей [29]:
1) ввізне мито — встановлюється для товарів, що імпортуються до країни. Основними цілями запровадження ввізного мита є: захист національного виробництва від небажаної іноземної конкуренції; раціоналізація структури товарів, що імпортуються; захист громадян від товарів, які можуть нашкодити здоров’ю, тощо.
У вітчизняній практиці мито диференціюється залежно від країни походження товару. Так, якщо товар ввозиться з країн, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, застосовуються преференційні ставки ввізного мита. У тому разі, якщо товари походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита. В інших випадках застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита;
2) вивізне мито — встановлюється для товарів, що експортуються з країни. Основними цілями застосування вивізного мита є: обмеження експорту товарів, необхідних для національної економіки з точки зору як насичення внутрішнього ринку, так i безпеки; обмеження експорту сировини чи напівфабрикатів з метою стимулювання експорту кінцевої продукції. Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Митним тарифом України.
3) транзитне мито — зискується з товарів, які перевозяться транзитом. Встановлення транзитного мита може здійснюватися з метою як наповнення дохідної частини бюджету, так i регулювання потоків товарів через територію країни. В українському законодавстві такий вид мита не передбачено.
1.2 Еволюція теоретичних положень про стягнення непрямих податків
Процес виникнення та становлення податків як особливої форми соціальних відносин пройшов декілька етапів [33].
Першийетап виникнення податкових відносин пов’язаний з рабовласницькими суспільствами. Виникнення держави як особливого інструменту регулювання суспільних відносин та захисту права приватної власності стало безпосередньою причиною існування податків. Основними формами оподаткування цього періоду стають прямі (подушний, поземельний) податки та непрямий – мито, як специфічна форма оподаткування торговельної діяльності.
Другий етап розвитку податків відбувся в умовах феодального способу господарювання, який в свою чергу поділяється на періоди раннього та пізнього середньовіччя. Особливість раннього середньовіччя полягає в натуральному характері податків. Основними носіями податків виступали селяни (як вільні, так і закріпачені), що пов’язано з особливостями земельних відносин. Реципієнтами (отримувачами) податків виступали місцеві феодали. Для пізнього середньовіччя характерним стають процеси централізації державної влади в руках монархів, що викликало відповідну концентрацію державних фінансів в руках центральної влади і розширення кола платників податків за рахунок духовенства, дрібних та великих феодалів, міського населення.
На третьому етапі в буржуазних суспільствах, які прийшли на зміну абсолютним монархіям, відбувалось остаточне формування сучасної системи оподаткування. Оскільки провідною верствою в цей період стає буржуазія, нею встановлюються нові принципи оподаткування (справедливість, рівномірність та дешевизна податків, запровадження податків виключно парламентськими законами тощо). Виникають такі сучасні форми оподаткування, як пряме прибуткове оподаткування, остаточно формується підсистема непрямого оподаткування – специфічних та універсальних акцизів. Суттєвою особливістю слід вважати запровадження системи обов’язкового соціального страхування та превалювання регулюючої функції оподаткування над фіскальною.
Сьогодні Україна вибудовує свою податкову систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система є найважливішою основою економічної системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки – це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб‘єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.
Сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.
До основних термінів сучасної системи оподаткування в Україні відносяться [23]: