Розвиток законодавства займає центральне місце в структурі (серед напрямів) реформи правової системи. Це пояснюється тим, що законодавство, по-перше, виконує функцію системотворюючого чинника у правовій системі, тому від його стану залежить забезпечення зв’язків між усіма елементами правової системи, а також між нею та іншими соціальними системами (економічною, політичною, моральною та ін.); по-друге, аналіз стану законодавства дає змогу предметніше виявити як позитивні риси, так і недоліки всіх інших елементів правової системи, а отже, накреслити шляхи їх (подальшого) реформування.

У сучасних умовах зміни суспільно-політичного ладу України має йтися не стільки про поліпшення законодавства, підвищення його якості чи навіть про його оновлення, скільки про істотну переорієнтацію всього масиву законодавства відповідно до Конституції України, про формування багатьох принципово нових правових інститутів, які б відповідали умовам ринкової економіки, критеріям соціальної правової держави, міжнародним стандартом прав і свобод людини [3].

Виходячи з вищевикладеного, ціллю даної дипломної роботи є визначення основних властивостей нормативно-правового акту як безпосередньо юридичного результату правотворчої діяльності української держави і домінуючої форми вираження норм права або інших юридичних приписів, що мають нормотворче значення.

Задачами дипломної роботи є:

— визначити види нормативно-правових актів, що видаються законодавчими органами в Україні;

— визначити межі дії нормативно-правових актів, виданих різноманітними законотворчими органами в часі, у просторі і по колу осіб;

— визначити основні напрями розвитку законотворчої діяльності.

1. Загальна характеристика нормативно-правового акту

1.1 Поняття та ознаки

Нормативний акт — акт правотворчості, що виходить з компетентного державного органу та містить норми права.

Він розрахований на регулювання раніш необмеженого числа випадків та діє безперервно. Цими ознаками нормативний акт відрізняється від актів застосування права (де мова йде про додання норми до конкретного випадку, конкретної особи), так і від актів тлумачення права (де мова йде про роз’яснення того, як треба розуміти вже діючу норму).

Нормативним треба вважати такий акт, котрий не додає змін до дії правових норм, а визначає їхнє застосування до одного відношення чи до певного кола одиничних відносин.

Акти, що оформлюють встановлення правових норм, а іноді й акті, що змінюють їх, у більшості випадків також висловлюють зміст відповідних норм. Це особливо важливе підкреслити тому, що саме прямим встановленням змісту загальних правил поведінки нормативний акт відрізняється від правового звичаю та прецеденту. При використанні цих видів джерел права, які широко застосовуються в буржуазних державах, зміст правових норм залишається за межами актів державної влади, що дозволяє довільно тлумачити та застосовувати на практиці звичаї та рішення судів, що були джерелом прецендентного права.

Нормативний акт має певні переваги перед іншими джерелами права. По-перше , державні органи мають більш координаційних можливостей для вияву загального інтересу. По-друге , в силу певних правил встановлення нормативний акт є більш кращим засобом оформлення норм, що встоялися. По-третє , на нього легко посилатися при розв’язанні справи, додавати необхідні корективи, здійснювати контроль за його виконанням.

Нормативний акт є найбільш розповсюдженим і навіть класичним та першоступенним джерелом права для всіх країн, які об’єднані в систему “писаного права”. В цих країнах нормативні акти складають певну ієрархічну систему, на верхній ступені якої є конституції та закони (конституційні та звичайні). В сучасних умовах спостерігається тенденція до підвищення цінності конституційних норм, посилення їхнього панування над іншими нормативними актам, особливо над актами виконавчої влади — декретами, указами, постановами, інструкціями тощо.

Юридична сила та сфера дії нормативного акту обумовлені місцем органа, якій видав його, в системі органів держави або в політичної системі у цілому. Тому становлення системи нормативних актів кожної країни відображає загальні закономірності розвитку її політично-державних структур.

Нормативний юридичний акт видається тільки правотворчим органом — державним органом — Верховною Радою України. Він висловлює волю держави. Звідси його владність, офіційність, авторитарність. Як офіціальний акт, в якому міститься воля держави, нормативний юридичний акт повинен:

1. Видаватися у межах компетенції даного органу;

2. Оформлюватися в документальну форму, що передбачена для актів даного органу;

3. Відповідати конституції, іншим законам країни, підзаконним актам вищих органів;

4. Бути офіційно опублікованим, доведеним до дії.

Нормативний юридичний акт — це саме акт нормативного характеру. По своєму безпосередньому змісту від є носієм, фактичним джерелом юридичних норм.

Прийнято розрізняти три загальних юридичних джерела — джерела права: нормативний юридичний акт, санкціонований звичай та судовий прецедент.

Нормативно-правовий акт — основне джерело права України [4].

Запитання про ознаках, що характеризують правові нормативні акти, має значення для практиці правотворчості, публікування та систематизації законодавства. Як в теорії, так і на практиці найбільш вивченими є ознаки нормативного акту, що витікають з характеру норми як загального припису, що відноситься не до одиничного відношення, а до виду чи роду суспільних відносин.

До цих ознак відносяться : відсутність індивідуально-визначеного адресату, невизначеність числа випадків, на які розрахований припис, та можливість, що випливає звідси, неодноразового застосування, яке не вичерпує дії припису. Вказані ознаки в більшості випадків достатньо ясно відрізняють норму права як загальний припис від індивідуального акту здійснення правових норм. Як показує практика систематизації, не всяке правове положення загального характеру є правовою нормою. Тому необхідно використовувати і інший ряд, іншу категорію, ознак, що відрізняють нормативні акти та їхні приписи від інших приписів загального, але не правотворчого характеру.

Для правової норми характерна наявність загального, але достатньо визначеного критерію поведінки. Якщо в приписах того чи іншого акту містяться загальні вказівки, що не встановлюють певного, об’єктивного критерію поведінки людей, то ледве можна вважати розв’язаним завдання впорядкування даного виду відносин на невизначений чи тривалий час, тобто завдання правового регулювання.

Між тим у нас, і в теорії, і на практиці, часто мають прихильність приймати за правові норми зафіксовані в актах державних органів загальні вказівки на необхідність проведення організаційних заходів. Такі розпорядчі приписи часто звернути до широкого кола виконавців та мають в виду здійснення не одиничних дій. Вони є однією з форм організаційного керівництва, але не встановлюють певної міри поведінки і тому не можуть розглядатися як нормативні. Їхнє значення в організації виконання встановлених правових норм чи конкретних завдань.

Часто за нормативні приймаються акти і приписи загального характеру по здійсненню нагляду та контролю за виконанням правових норм чи конкретних завдань, що видаються в результаті перевірки виконання законів, указів чи постанов та адресовані певному колу державних органів для них характерні такі формулювання, як: “прийнять міри до посилення контролю за правильним застосуванням … закону (указу, постанови)”; “посилити нагляд за правильним та єдинообразним застосуванням” даного указу чи постанови.

Такі акти по своєму призначенню спрямовані на усунення порушень встановлених раніш норм та недоліків в їхньому застосуванні.

Головна ознака, що характеризує зміст нормативного акту, в тому, що він є актом правотворчості, актом, якій оформлює встановлення, зміну чи відміну дії правових норм. Це відноситься до всіх нормативних актів, в тому числі до більшості, що не містять норми права. Суть і цих нормативних актів (як юридичних джерел права) полягає не в тому, що вони викладають норми права, а насамперед у тому, що із прийняттям нормативного акту виникають нові правові норми, змінюються ті, що діяли раніш, тощо.