Другий розділ присвячений дослідженню синтетичного та аналітичного обліку амортизаційних відрахувань, порядку нарахування зносу та проведення перевірки правильності їх нарахування на ЛОК "Ялинка".

В третьому розділі розглядаються проблеми співіснування бухгалтерського та податкового обліку амортизаційних відрахувань і зазначаються шляхи усунення даних недоліків.

Методологічними прийомами, які використовувалися при написанні даної дипломної роботи стали методи економічного аналізу – аналізу, порівняння, групування, графічного зображення тощо, а також методи бухгалтерського обліку:

- систематичне та хронологічне спостереження за правильністю нарахування зносу;

- групування, реєстрація та систематизація даних про амортизацію;

- узагальнення інформації про амортизаційні відрахування.

Основною інформаційною базою при написанні даної дипломної роботи стали нормативно-законодавча та наукова література, зокрема П(С)БО 7 та П(С)БО 8, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", праці, статті, наукові доробки багатьох економістів, бухгалтерів-практиків та теоретиків. Серед них великий внесок зробили В. М. Пархоменко, Ф. Ф. Бутинець, П. І. Хомин, Л. М. Городинська, Т. І. Кононенко, В. І. Караєв, А. М. Герасимович та інші.

РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І АУДИТУ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ

1.1 Економічна суть амортизаційних відрахувань, методи нарахування та їх характеристика

Однією з важливих та дискусійних категорій є амортизація. Вивчення сучасних наробок науки, щодо практики нарахування та використання амортизації в нашій країні засвідчили наявність суттєвих проблем, насамперед теоретичного характеру.

В Україна термін "амортизація" є універсальним, оскільки його застосовують як в обліку основних засобів, так і нематеріальних активів.

Довгострокові матеріальні активи поділяють на три види залежно від того, чи є вони об’єктом амортизації: активи, вартість яких зменшується в результаті їхнього зношення і переноситься на продукцію шляхом амортизації (будівлі, споруди тощо); активи, вартість яких зменшується в результаті їхнього виснаження (природні ресурси – корисні копалини, ліс тощо); актив, вартість якого не змінюється в результаті використання (земля). В окрему групу виділяють нематеріальні активи. Таким чином, у міжнародній практиці активи, які належать до амортизації, утворюють окрему групу – довгострокові активи. Довгострокові активи відображаються у балансі відповідно до МСФЗ за статтею "Власність, будівлі, устаткування", "Нематеріальні активи", "Корисні копалини". У деяких країнах, наприклад, у США, знос може відображатися однією статтею по всіх активах, за якими він нараховується [23, 95].

Амортизація тлумачиться як засіб розподілу (списання) вартості активу протягом строку його корисного використання. Нарахування амортизації відбувається з використанням одного з відомих методів. МСФЗ не містять вичерпного переліку методів, лише вказують на те, що амортизація є видом витрат, оскільки відображає споживання економічних вигід від використання активу. При обранні методу нарахування амортизації беруть до уваги такі показники: первісну вартість об’єкта, строк експлуатації або можливий обсяг виробленої продукції, очікувану ліквідаційну вартість об’єкта.

Термін "амортизація" (amortization) застосовується до нематеріальних активів, а термін "знос" (depreciation) – до матеріальних активів.

Регулювання нарахування зносу активів в Україні відбувається відповідно до П(С)БО 7 "Основні засоби" та 8 "Нематеріальні активи". Аналіз цих документів засвідчив, що змістовно вони переважно відповідають концептуальним засадам, закладеним у МСФЗ. Ця відповідність виявляється у такому.

По-перше, зміст поняття "амортизація" має абсолютно подібне тлумачення: амортизація – систематичний розподіл вартості необоротних активів протягом строку їхнього корисного використання (експлуатації).

По-друге, однаково визначені чинники, які впливають на обрання методу нарахування амортизації:

- вартість, яка амортизується (первісна або переоцінена вартість);

- строк корисного використання (очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде виготовлено очікуваний обсяг продукції (робіт, послуг);

- ліквідаційна вартість (сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання, за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

По-третє, П(С)БО 7 вказує подібні, до зазначених у МСФЗ, чинники, які слід враховувати при визначенні строку корисного використання, а саме – очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний і моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші чинники.

По-четверте, розкриті методи нарахування амортизації – прямолінійний, зменшення залишкової вартості, пришвидшеного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Методи нарахування амортизації можна поділити на два види:

- методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

- метод амортизації який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів – виробничий метод нарахування амортизації основних засобів.

За прямолінійним методом вартість об’єкта, що амортизується (розподіляється) протягом строку його служби. За цього методу річна сума амортизації визначається шляхом ділення вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання об’єкта, визначається за формулою:

А = (Пв-Лв) / Т (1.1)

або

А = На * (Пв-Лв) (1.2)

На = 100% / Т, (1.3)

де А – сума амортизаційних відрахувань;