Дипломная работа: Облік і аудит реалізації робіт та послуг в сучасних умовах господарювання
- розмежування ризиків між учасниками контракту, визначення обов'язкових для страхування ризиків;
- надання гарантій виконання договірних зобов'язань;
- зобов'язання сторін за узгодженим і взаємоприйнятним вирішенням проблем і суперечностей, що виникають у процесі укладання і виконання контракту.
Основними учасниками підрядного контракту є замовник і підрядник. Якщо вони виступають єдиними учасниками контракту, останній має двосторонній характер. Якщо, крім замовника і підрядника, сторонами контракту є також інші учасники будівництва (проектні організації, постачальники устаткування, банки, субпідрядники та ін.), контракт є багатостороннім.
Відповідно до контракту замовник виступає покупцем виконаних підрядником робіт, контролює хід їх виконання, може бути співвиконавцем контракту.
Замовник може передавати частину своїх функцій за контрактом іншій особі, яка діє від імені замовника і представляє його інтереси у взаємовідносинах з підрядником. При цьому майнову відповідальність перед підрядником, якщо інше не передбачено контрактом, за порушення прийнятих зобов'язань несе сам замовник. Підрядниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які одержали у встановленому законом порядку право (ліцензію) на здійснення будівельної діяльності, або посередницькі, управлінські, консультаційні та інші подібні структури, які здійснюють підбір безпосередніх виконавців, укладають з ними контракти, координують їх діяльність, забезпечують здачу об'єктів в експлуатацію.
Сторони самостійно визначають умови контракту, взаємні зобов'язання, враховуючи при цьому чинні нормативні документи, особливості будівництва об'єкта, організаційно-правову форму контракту, спосіб його укладання.
Головними умовами контракту є строки будівництва об'єкта (виконання робіт, послуг) і ціна робіт (послуг), виконання яких здійснює підрядник.
Звичайно, можна навести й інші визначення послуги, більш прості і менш абстрактні. Так, Ф. Котлер визначає послуги як будь-який захід або вигоду, що одна сторона може запропонувати іншій і які в основному невловимі і не призводять до оволодіння будь-чим. Виробництво послуг може бути, а може і не бути пов'язане з товаром у його матеріальному вигляді. Можна сказати, що послуга – це «невидимий товар» або, як образно висловився журнал "Economist": "Послуга – це те, що можна купити, але не можна впустити на ногу". Можна стверджувати, що послуга – товар, що продається не як результат виробництва, а як діяльність [ 35, с229 ].
Працю, що було витрачено на виробництво їжі, ще фізіократи, а слідом за ними А. Сміт називали продуктивною працею, тобто працею, що створює (збільшує) національне багатство; а праця виробника послуг (медика, співака) – непродуктивною, тобто такою, що не створює багатства, а тільки його перерозподіляє. погляди А. Сміта на проблему продуктивної та непродуктивної праці показали,якщо за якунебуть послугу платять значно менше того, ніж вона заслуговує,на її виконання відіб’ються нездатність і не придатність більшої частини тих, хто зайнятий цією справою.Якщо за неї платять занадто багато. Її виконання буде ще більше страждати від недбалості та лінощів [ 32, с87 ].У зв'язку з переходом економіки України до ринкових принципів господарювання сфера послуг стає, мабуть, єдиним сектором економіки, що в умовах десятирічної структурної кризи нарощує обсяги виробництва в порівняних цінах. Основні показники роботи підприємств сфери послуг наведені в ДодаткуА.
Це пояснюється тим, що багато послуг, які раніше надавалися споживачам безкоштовно або за символічну плату (тобто фінансувалися з бюджету), стали платними. Маються на увазі освіта, охорона здоров'я, спортивні послуги, послуги радіо, телебачення тощо. Крім скорочення державного фінансування, сама трансформація економіки викликала до життя появу багатьох нових видів послуг (фінансово-кредитних і консалтингових, аудиторських, брокерських, трастових та інших). У результаті цього посилилася конкуренція між підприємствами сфери послуг. Ринок послуг став привабливим для підприємців, тому що деякі види послуг практично не потребують значного стартового капіталу. Це, з одного боку, дозволяє сподіватися на швидку віддачу вкладень, що важливо в умовах інфляції. З іншого боку, розвиток організації виробництва послуг створює необхідні умови для використання праці висококваліфікованих працівників, які опинилися під загрозою безробіття.
Підприємств, основною діяльністю яки є виконання робіт та надання послух можна виділити наступні галузі:
а) Житлово-комунальна;
б) Автотранспортна;
в) Туристичні;
г) Побутова.
Метою будь-якого комерційного підприємства є організація господарської діяльності по виконання робіт, надання послуг для отримання прибутку. Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішим серед них є показник прибутку, який у ринкових умовах створює фінансову базу для фінансування, розширеного відтворення, вирішення соціальних та матеріальних потреб трудового колективу. За рахунок прибутку виконується також частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Отже, отриманий доход є одним із найважливіших факторів, який впливає на розмір його прибутку. Це твердження підкреслює модель фінансового механізму підприємства яка приведена нижче на рис.1.1
Рис.1.1 Модель фінансового механізму підприємства
Можна виділити ряд особливостей ринку послугу порівнянні з ринком матеріальних товарів. Послуги, на відміну від інших товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно, внаслідок чого виникає цілий ряд особливостей їх виробництва і маркетингу.
Однією з складових світового ринку послуг являється світовий ринок культурно-освітніх послуг. Він є найменш динамічним серед інших ринків тих, чи інших послуг.
Попит на освітні і культурні послуги у значній мірі визначається тенденціями кількості і вікової групи населення від 15 до 24 років, що є потенційними студентами. Причому, експерти стверджують, що у короткостроковій перспективі потрібно очікувати зниження чисельності абітурієнтів, а також попиту на перепідготовку і підвищення кваліфікації. Адже попит і пропозиція на ринку цих послуг багато в чому визначаються соціально-економічним розташуванням регіону та соціальними проблемами самих студентів.
Ринок культурно-освітніх послуг є складною системою, що характеризується неоднорідністю, складністю внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків, у тому числі між системою освіти в цілому та ринком праці. Крім того має місце деяка невизначеність – відсутність чіткості визначень, умов реалізації прогнозуємих послуг і т.п.
На сьогоднішній день практично не досліджене питання про формування системи показників, що характеризують ринок, що розглядається. Необхідно починати з визначення вимог, які повинні задовольняти ці показники. Ці вимоги повинні бути наступними:
- показники мають характеризувати вартісний об’єм і динаміку послуг системи освіти і культури;
- вони мають показувати місце, яке займають дані послуги у загальному обсязі платних послуг;
- показники повинні відображати структуру витрат населення на отримання платних послуг;
- оскільки затрати на утримання сфери культури і освіти у значній мірі формуються за рахунок бюджетної системи, показники мають характеризувати ці витрати; вони мають відображати структуру навчальних ікультурних закладів, чисельність студентів у розрізі державних і недержавних закладів; показники повинні відображати і характеризувати галузеву структуру ринку, форми навчання, витрати на здійснення учбового процесу.
За діючою й дотепер методологією обліку, сфера послуг розглядається як невиробнича, результати її діяльності не враховуються в національному доході і фінансуються з державного бюджету за залишковим принципом. Проте ми поступово переходимо на міжнародну систему рахунків, змінюються джерела фінансування сфери послуг, але ж розраховувати на те, що сфера послуг найближчим часом стане пріоритетною для держави, не доводиться. Для успішного розвитку цієї галузі сьогодні сприятливим було б спрощення процедури реєстрації та ліцензування, ведення економічної звітності та кредитування.