Дипломная работа: Облік нематеріальних активів
Інвентаризаційною комісією до інвентаризаційного опису, типова форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 22 листопада 2004 року № 732, заносяться об’єкти права інтелектуальної власності, які ідентифіковані (виявлені) під час інвентаризації. Інвентаризаційна комісія повинна перевірити обґрунтованість оприбуткування нематеріальних активів, тобто, наявність документів, на підставі яких оформлені придбані права, і документів (довідок), що описують сам об’єкт нематеріальних активів або порядок його використання (письмовий та/або образотворчий опис з формулою, креслення, схема, зразок, дискета, аудіо- відеокасета, договори щодо права суб’єкта на об’єкт інтелектуальної власності тощо).
Виявлені в інвентаризаційних описах об’єкти права інтелектуальної власності як такі, що не відображені в бухгалтерському обліку, заносяться до звіряльної відомості, яка оформлюється у порядку, визначеному наказом Міністерства фінансів України від 22 листопада 2004 року № 732, а їх вартість визначається у порядку, який відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 20 липня 2005 року повідомляється Фондом державного майна України.
За даними звіряльної відомості складається Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів. Бухгалтерська служба на підставі зазначеного Акту відкриває Інвентарну картку обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів.
Виходячи із особливостей тривалого функціонування та поступового спрацювання, умов постійної динаміки відтворення нематеріальних активів використовуються наступні види оцінки нематеріальних активів:
― Первісна вартість нематеріальних активів (ВНМАП ) – фактична вартість, представлена в сумі грошових коштів, які підприємство витратило на придбання (створення) нематеріальних активів;
― Залишкова вартість нематеріальних активів (ВНМАЗ ) – різниця між первісною вартістю та сумою амортизаційних відрахувань;
― Середньорічна вартість нематеріальних активів (ВНМАСР ) – сума вартості придбаних підприємством нематеріальних активів на початок року та їх вартість на кінець поточного року і розділена порівну;
― Балансова вартість нематеріальних активів (ВНМАБ ) – вартість нематеріальних активів, які утримуються на балансі підприємства;
― Ліквідаційна вартість нематеріальних активів (ВНМАЛ ) – сума, яку підприємство очікує отримати при ліквідації нематеріального активу після закінчення строку використання з врахуванням витрат, пов’язаних з продажем у разі подальшої реалізації.[8]
1.3. Міжнародні стандарти обліку нематеріальних активів підприємства та їх зв’язок з національними стандартами обліку
Облік нематеріальних активів по міжнародним стандартам ведеться згідно Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 38 «Нематеріальні активи». Цей стандарт використовується з 1 липня 1999 року.
Згідно МСБО 38 нематеріальним активом є немонетарний актив, який не має фізичної субстанції, може бути ідентифікованим, утримується підприємством для виробництва або постачання товарів (послуг), для передавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей.
Особливістю нематеріальних активів є відсутність фізичної субстанції, але вони мають певний матеріальний носій. Наприклад: диск ― матеріальний носій програмного комп’ютерного забезпечення; на папері міститься угода про авторські права, свідоцтво, ліцензія, патент та інше. Але фізична основа має вторинний характер.
Ідентифікувати нематеріальний актив можна: по його відокремлюваності (підприємство може продати, орендувати, обміняти чи розподілити конкретні економічні вигоди, пов’язані з активом, без втрати майбутніх економічних вигод, що надходять віл інших активів); по наявності юридичного права; по можливості виділені отримання майбутніх економічних вигод від активу, серед загальних економічних вигод, що генерує цей актив разом з іншими активами.[9]
До нематеріальних активів належать комп’ютерне програмне забезпечення, патенти, авторські права, кінофільми, права на іпотечне обслуговування, ліцензії на риболовлю, квоти на імпорт, привілеї, ринкові дослідження, торгові марки тощо.
Нематеріальні активи відображаються в балансі за таких умов:
а) існує імовірність того, що майбутні економічні вигоди, які відносяться до активу, надходитимуть до підприємства;
б) собівартість активу можна достовірно оцінити.
Якщо підприємство не отримує (не купує або не створює) нематеріальний актив, але здійснює витрати з метою отримання майбутніх вигод, то ці витрати відносяться до складу витрат звітного періоду.
Прикладом таких витрат є:
а) пов’язані із заснуванням підприємства (організаційні витрати) або запуском нової продукції (процесів);
б) на навчання персоналу;
в) на рекламу та або (просування продукції на ринку;
г) на переміщення та реорганізацію підприємства або його частини.
Витрати, не визнані нематеріальними активами та списані на витрати в попередніх звітних періодах (у тому числі проміжних), не слід сторнувати та включати до собівартості нематеріальних активів у наступних звітних періодах.
Нематеріальний актив слід первісно оцінювати за собівартістю. Собівартість нематеріального активу складається з ціни його придбання (включаючи будь-які імпортні мита та податки на придбання, що не відшкодовуються), а також із будь-яких видатків на підготовку активу до використання за призначенням, які безпосередньо відносяться до нього. Будь-які торговельні знижки вираховуються при визначенні собівартості.
У деяких випадках нематеріальний актив можна придбати безкоштовно або за номінальну компенсацію шляхом державного гранта. Це відбувається, коли держава продає чи розподіляє підприємству нематеріальні активи, такі як ліцензії на роботу радіо- чи телестанцій, ліцензії чи квоти на імпорт або права на доступ до інших обмежених ресурсів.
Нематеріальні активи можна обмінювати на подібні чи неподібні.
Створені самим підприємством гудвіл, торгові марки (товарні знаки), газетні заголовки, назви видань, список клієнтури та інші об’єкти, що мають аналогічну субстанцію, не визнаються активами. Інші нематеріальні активи потребують аналізу процесу їх створення. Такий аналіз передбачає поділ процесу створення нематеріальних активів на дві фази – дослідження та розробки.
МСБО 38 "Нематеріальні активи" вказує на те, що внутрішньогенерований гудвіл не слід визнавати як актив тому, що він не становить контрольований підприємством ресурс, який можна ідентифікувати та достовірно оцінити за собівартістю.