Дипломная работа: Облік праці та її оплати
де р – відрядна розцінка за одиницю продукції; V – обсяг виготовленої продукції.
Відрядну розцінку встановлюють так:
р = ТНчас, або р = Т/Нвир,
де Т – тарифна ставка робітника першого розряду; Нчас – норма часу на виготовлення одиниці продукції; Нвир – норма виробітку продукції в одиницю часу.
Пряма відрядна система оплати праці добре спрацьовує там, де певну технологічну операцію виконує один робітник. Проте ця система слабо стимулює робітників до досягнення високих колективних показників, а також майже не пов’язана з якістю вироблюваної продукції.
Відрядно-преміальна система оплати праці призначена виправити недолік попередньої системи. Заробіток за цією системою обчислюється так, як і в попередній системі, але з додатковим нарахуванням премії (m) за досягнення певних якісних і кількісних показників:
Zв-прем = рV + m.
Відрядно-прогресивна система оплати праці передбачає оплату виготовленої продукції в межах плану за прямою відрядною системою, а оплату виготовленої понадпланової продукції – за підвищеною розцінкою. Ступінь підвищення регламентується спеціальною шкалою, де зазначений відсоток збільшення основної розцінки залежить від результатів перевиконання основного завдання. Заробіток за цією системою обчислюють за формулою
Zв-прог = pV + poV o,
де ро – збільшена розцінка за прогресивною шкалою; V o – обсяг продукції, виробленої понад план.
Відрядно-прогресивна система істотніше стимулює робітників до підвищення продуктивності праці, ніж проста відрядна система, але призводить до випереджаючого збільшення заробітної плати порівняно з виробітком. Тому застосовують її рідко і на короткий час на «вузьких» ділянках виробництва, що стримують підвищення продуктивності праці.
Непряму відрядну систему оплати праці використовують для окремих категорій допоміжних робітників, які безпосередньо не виробляють продукцію, але обслуговують основних працівників – відрядників. Це наладчики, ремонтники, кранівники та робітники деяких інших категорій, чия праці не піддається нормуванню й обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток за цією системою обчислюється так:
Zн.в = stkв.н,
де s –погодинна тарифна ставка; t – фактично відпрацьований час; кв.н – коефіцієнт виконання норм виробітку основними робітниками.
Акордну систему оплати праці застосовують тоді, коли необхідно підсилити матеріальний інтерес робітників у скороченні термінів виконання робіт, у дотерміновій здачі об’єктів в експлуатацію. З цією метою встановлюється фонд оплати на весь обсяг робіт. Щомісяця працюючим виплачується аванс, а остаточний розрахунок здійснюється після здачі об’єкта.
Колективна система оплати праці (бригадна). У разі використання цієї системи спочатку розраховується заробіток бригади (Zбр) як при прямій відрядній системі за бригадною розцінкою. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним з наведених далі методів.
Метод годино-коефіцієнтів. Використовується тоді, коли члени бригади працюють в однакових умовах. Спочатку визначають загальну кількість відпрацьованих бригадою годино-коефіцієнтів:
де m – кількість робітників у бригаді; Фі – кількість годин, фактично відпрацьованих і-м робітником; Кі – тарифний коефіцієнт за розрядом і-го робітника.
Потім підсумовують бригадний заробіток, що припадає на один годино-коефіцієнт:
Zгк = Zбр / ГК.
Після цього обчислюють заробіток і-го робітника:
Zі = ФіКіZгк.
Метод коефіцієнта виконання норм. Використовується тоді, коли члени бригади працюють у різних умовах. При цьому загальна сума заробітку вважається відомою. Спочатку визначають заробіток бригади у випадку стовідсоткового виконання норми виробітку:
m
Zбр 100% = ∑ Фi Si
i=1
де Фі – дійсний фонд часу і-го робітника; Sі – годинна тарифна ставка і-го робітника.
Потім обчислюють коефіцієнт виконання норм виробітку: