Дипломная работа: Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку

– у комерційних банках відбуваються зміни у складі засновників: з числа засновників виходять міністерства;

– утворення нових комерційних банків.

Створюються банки "нової хвилі" із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонерних товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів. Під час гіперінфляції відбувається масове утворення дрібних "кишенькових" банків. Протягом 1992-1993 років реєструється понад 100 таких установ, в основному з приватним капіталом.

Робота комерційних банків базувалась на власних та залучених ресурсах, їм було надано самостійність у питаннях визначення об'єктів кредитування, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 року, взаємні розрахунки між ними стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям взаємних коррахунків або через коррахунки, що відкриті в Національному банку України.

З моменту створення у 1991 році Національного банку України одним з найважливіших напрямів його діяльності було створення інформаційного середовища автоматизації банківської справи на базі Національного банку, а також створення ряду систем автоматизації банківської діяльності на загальнодержавному рівні.

У 1992- 1993 роках в Україні використовувалась модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, що були відкриті у регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ – розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там були відкриті кореспондентські рахунки для комерційних банків, що знаходилися у відповідному регіоні України. Всього було створено 27 РКЦ (відповідно до кількості регіональних управлінь НБУ).

Механізм розрахунків не включав елементів заліку. Міжбанківські розрахунки відбувалися на повну суму платежів між суб'єктами господарювання.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався, виходячи зі стану комерційного банку в цілому як юридичної особи за "консолідованими" кореспондентськими рахунками.

У 1992 році в Україні оброблялося в середньому 1 млн. 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної системи України.

У 1992 році була розроблена "Концепція створення системи електронного грошового обігу". Вона передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву "Система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу" - СЕГО.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної зацікавленості в створенні, в першу чергу, загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила б їх надійність і безпеку.

Кожний день зволікання у створенні системи призводив до значних збитків держави та підприємців унаслідок прискорення темпів інфляції та значних фінансових втрат від використання підроблених платіжних документів. Наприклад, лише в третьому кварталі 1993 року (останні місяці перед впровадженням електронної системи міжбанківських розрахунків) за допомогою фальшивих авізо з банківської системи України було вилучено понад 500 мільярдів карбованців. Справжні масштаби цього явища ще чекають з'ясування.

Враховуючи недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їх боку ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, не можна було сподіватися на створення подібної системи "знизу", шляхом поступового добровільного об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України змушений був нав'язувати комерційним банкам свою політику та технологію у галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. У той же час необхідно було врахувати всю різноманітність фінансових можливостей банків та рівня кваліфікації їх персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

При створенні системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинених країн Європи і світу.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України, або Системи електронних платежів (надалі - СЕП) були розроблені фахівцями Національного банку і вперше надані учасникам міжбанківських розрахунків у липні-серпні 1993 року. 5 серпня 1993 року почалася дослідна експлуатація системи.

Після відповідного доопрацювання та вдосконалення програмно-технічного забезпечення системи 1 жовтня 1993 року почалося її запровадження в промислову експлуатацію. На 1 січня 1994 року практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дозволило відмовитись від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє потреби економіки України на поточний час. Це, зокрема, підтвердив і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 року, коли у зв'язку з впровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2-3 рази і висувалися підвищені вимоги щодо швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала покладені на неї в той час завдання. Так, ЗО серпня 1996 року через СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трильйонів карбованців. Це стало переконливим підтвердженням правильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни (додаток А).

СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, надання більшого спектра послуг банкам - учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

Одночасно із створенням СЕП комерційні банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси "Операційний день банку" — ОДБ). Це - програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одне із завдань таких систем - автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

Оскільки СЕП дозволила практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їх клієнтів стало доцільним використання систем "клієнт - банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі.

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, що здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками встановлюються у виключних випадках. Ці винятки можуть бути пов'язані зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер, наприклад:

– при здійсненні операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;

– при розрахунках між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.

У всіх випадках Національний банк України дає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин, при умові обгрунтування їх доцільності. Платіжна система України у даний час складається з таких компонентів:

– системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

– систем автоматизації роботи банків (програмні комплекси "Операційний день банку");

– внутрішньобанківських платіжних систем;