на які в актах законодавства, нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середовища, якщо ці послуги внесені до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката); (Абзац третій пункту 6 частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

завезених на територію України без документів, які підтверджують їх належну якість;

на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів; (Пункт 6 частини першої статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

5) приймати рішення:

про припинення у сфері послуг, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, — до усунення виявлених недоліків; (Абзац другий пункту 7 частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

про тимчасове припинення діяльності підприємств сфери послуг, що систематично порушують правила надання послуг, — до усунення виявлених недоліків;

6) подавати до суду позови про захист прав споживачів;

7) накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення;

8) накладати на суб’єкти господарської діяльності сфери послуг, в тому числі на громадян-підприємців, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів оформлюються відповідними актами. (Частина друга статті 5 в редакції Закону N 2949-III від 10.01.2002)

Порядок припинення відвантаження і реалізації надання послуг, діяльності підприємств сфери послуг, а також вилучення документів, що свідчать про порушення прав споживачів, визначається законодавчими актами України.

Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством. (Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

Скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.

Подання скарги не зупиняє виконання рішення органу виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його службових осіб, а також дій таких осіб.

(Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

Право споживача на належну якість послуг

1. Споживач має право вимагати від виконавця, щоб якість наданої послуги відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про послугу, яку надає виконавець. (Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

2. Вимоги до послуги щодо його безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до якості послуг забезпечується правом участі об’єднань споживачів у розробці нормативних документів згідно з чинним законодавством.

3. Виконавець зобов’язаний передати споживачеві послугу, яка за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про послугу, що надається виконавцем.

Виконавець забезпечує нормальну роботу викорстовуваних технічних засобів оздоровлення.

Стосовно послуг споживач має право пред’явити виконавцю відповідні вимоги, якщо були виявлені недоліки в роботі обладнання, які заподіяли гкоду його здоров`ю.

Споживач має право на те, щоб послуги були безпечними для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, що містять обов’язкові вимоги до послуги, використання якого може завдати шкоди життю, здоров’ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов’язані негайно реалізацію надання послуг. (Абзац другий частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2949-III від 10.01.2002)

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ ОЗДОРОВЧОГО ХАРАКТЕРУ

2.1 Мета та завдання оздоровчих центрів

Сучаснi оздоровчi центри повиннi бути високоорганiзованими саморозвиваючими системами, здатними ефективно розвиватись i в повнiй мiрi враховувати сукупнiсть загальнонацiональних, галузевих та регiональних iнтересiв в пiдвищеннi кiлькостi та якостi здоров`я людини в умовах ринкової економики. Тобто збiльшення ефективностi цих центрiв вимагає розробки нових методологiчних, органiзацiйно-методичних та iнформацiйних основ управлiння, виходячи iз проблем децентралiзацiї систем управлiння об`єктами народного господарства, зумовлених стратегiєю подальшого розвитку економiки України.

Економiчнi перетворення, якi проводяться сьогоднi в Українi, вимагають бiльш ефективного використання природо-ресурсного, науково-технологiчного потенцiалу регiонiв, що зумовлює зосередження охороннооздоровчої дiяльнiстi саме в регiонах. Останнє може бути зумовлене ще й тим, що регiони України вiдрiзняються соцiально-економичними та природо-ресурсними можливостями, екологiчною ситуацiєю, рiвнями народжуваностi та смертностi населення. Тому концепцiя регiоналiзацiї оздоровчої полiтики повинна виходити саме iз соцiально-економiчних, природо-ресурсних, екологiчних, клiматичних та культурних можливостей регiонiв. При цьому основною ланкою охороннооздоровчої полiтики в регiонах повинно стати удосконалення органiзацiї наявної мережi санаторно-курортних закладiв, якi б забезпечували бiльш ефективне та рацiональне використання рекреацiйних та лiкувальних природних ресурсiв. Мова йде про створення iстинно профiлактичної та вiдновлюваної форми охорони здоров`я, об`єкт якої - практично здорова людина, а головна мета - не допустити захворювань виключно природними, немедикаментозними профiлактичними та вiдновлювальними засобами.

Оскiльки основою здоров`я людини можна вважати оптимальну органiзацiю взаємодiї в системi "людина-середовище", чого не можна досягнути в межах всiєх країни, то виникає необхiднiсть у створеннi спецiальних центрiв у вiдповiдних з природно-ресурсної, екологiчної та соцiально-економiчної точок зору регiонах України. Такi центри пропонується називати валеологiчними iнновацiйними центрами (ВІЦ) та класифiкувати їх на рекропарки, рекрополiси, курортополiси та рекреацiйнi зони. Назва валеологiчнi iнновацiйнi центри походить вiд валеологiї - науки про здоров(я i основою їх органiзацiйної структури управлiння повинен бути "iнновацiйний" тип структур, орiєнтований на нововведення. Тому основним видом ефективної дiяльностi цих центрiв повинна стати постiйна розробка, реалiзацiя та впровадження сучасних наукоємких технологiй рекреацiї, лiкування та реабiлiтацiї на основi виключно природних профiлактичних та вiдновлювальних засобiв. ВІЦ повиннi ефективно функцiонувати в ринкових умовах господарювання, бути здатними покривати витрати на розвиток лiкувальної компоненти охороннооздоровчих заходiв, зумовленої необхiднiстю стацiонарної, медикаментозної форми лiкування мешканцiв регiону та пацiєнтiв центру згiдно з його клiнiчними профiлями i завдяки наявностi належної науково методичної та лiкувальної бази, необхiдної iнфраструктури.

Такi центри, на наш погляд, доцiльно органiзовувати в Карпатськiй, Полiськiй, Пiвнiчно-причорноморськiй та Кримськiй рекреацiйних зонах. Це дозволить сформувати загальноукраїнську мережу ВІЦ та iнтегрувати iї в мiжнароднi оздоровчi мережi. Економiчною основою таких центрiв можуть бути рiзнi форми власностi (державна, мунiципальна та приватна), а окремi курортополiси можуть представляти собою спецiалiзованi економiчнi зони, наприклад, такi мiста-курорти, як Трускавець, Моршин, Схiдниця та iн.

Рiвень розвитку ВІЦ, їх органiзацiйної структури визначається всiєю сукупнiстю ресурсiв, скерованих на вирiшення проблем оздоровлення, виконання необхiдних науково-технологiчних дослiджень, створення сучасної бази оздоровлення, пiдготовку ВІЦ до нововведень та пiвищення квалiфiкацiї працiвникiв. Тобто на розвиток ВІЦ необхiдно дивитись з кадрової, iнформацiйної, органiзацiйної та матерiально-технiчної точок зору, оскiльки ВІЦ - це комплекс економiчно та юридично самостiйних рекреацiйних, лiкувальних та реабiлiтацiйних закладiв, пiдприємств та органiзацiй, установ науки та освiти, фiнансових та торгових закладiв (або їх пiдроздiлiв), сконцентрованих на окремiй територiї з розвинутою iнфраструктурою, об`єднаних єдиним органiзацiйно-iнновацiйним процесом, i представляють своєрiдний полiгон для створення, широкого використання та поширення нових методiв та принципiв органiзацiї науково-технологiчної, оздоровчої, iнформацiйно-управлiнської та економiчної дiяльностi. Ефективнiсть функцiонування таких соцiально-економiчних систем залежить в основному вiд органiзацiї управлiнської дiяльностi. Тому велику увагу тут слiд зосередити на формуваннi вiдповiдних органiв i органiзацiйних структур управлiння, засобiв комунiкацiї та iнформацiйної бази.