Дипломная работа: Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського

3) поляки повинні зрозуміти, що історичні події масштабу революції в Україні ускладнили б становище поміщиків, якби війська Центральних держав не прийшли в Україну. [42]

Врешті, радник фон Флотов інформував міністра Буріана, що польські дідичі не мають жодного морального права очікувати допомоги від Австрії. Та незважаючи на те акція поміщиків і їх вплив на військові угрупування ускладнювали важке положення Українського уряду. [34, с.121].

З другого боку Українська соціал-демократична партія, що пише у своїх спогадах Винниченко, підтримувала есерів і запевняла, що соціальна революція не скінчилась і що не треба йти із своїх посад, закликала поводитися з німцями так як вони на їх думку - слуги української влади. Український пролетаріат і революційне селянство повинні вірити українській владі і тому не дозволять німецьким імперіалістам порушити їхні революційні здобутки.

До цього прислуховувались союзні дипломати і військовики та відповідно інформували уряди в Берліні й Відні, при тому вияснюючи, чому досі не було підписано торговельної конвенції з Україною і чому не їхали поїзди з українським хлібом.

Союзні демократи інформували уряди в Берліні таким чином, що Центральній раді заважає її власна програма. Провідною ідеєю пануючої соціал-революційної партії було скасувати приватну власність на користь держави, що як наслідок приводить у повний застій господарську діяльність. Немає зацікавленості у праці так як немає впевненості отримати від неї користь. Селяни обробляють тільки стільки землі, скільки потрібно для власного споживання. Копальні і фабрики стоять непрацюють, торгівля завмерла, всюди непевність, і це не тільки внаслідок безсильності уряду, а є кінцевим наслідком основної точки його програми, що паралізує господарське життя. [34, с.123].

Навіть військова сила Центральних держав не могла принести змін. Виконавчі органи могли б покласти кінець хаосу й анархії, але тільки в тому випадку, якщо б були сильним знаряддям життєздатного уряду. Покращення стосунків не могло бути через те, що програма Центральної Ради подібна комуністичним програмам.

Селяни мали на той час всю землю і становили більшу частину населення і забрати її у них було неможливо, відповідно було неможливо й примусити їх віддавати хліб до визнання приватної власності на землю. Тільки за цієї умови можна було забезпечити додаткове виробництво продуктів.

Отже, маючи таку ситуацію в Україні, австрійський дипломат радив своєму урядові договоритися з німцями, щоб змусити українських соціалістів повернути право приватної власності в Україні, або притягнути до уряду більш консервативні елементи. Основою такої австрійської політики була боязнь перед голодом. Так, наприклад, міністерство надіслало 3 квітня 1918 року телеграму до графа Форгача, де була мова про неминучу голодну катастрофу в Австрії, як негайно не прийде бодай 50 тисяч вагонів із збіжжям з України. [33, с.124]

В той часі в Україні починає набирати силу хліборобський рух, що поволі починає переходити в опозицію до уряду. Так 25 березня 1918 року в Лубнах на Лівобережжі відбувся конгрес партії хліборобів-демократів, що поставився дуже критично до земельної політики Центральної Ради. Із двох тисяч делегатів конгрес вибрав двісті уповноважених під проводом С. Шемета, що повинні були вести переговори з Центральною Радою. Однак президент Грушевський не прийняв їх, тому ця партія постановила скликати у Києві свій Всеукраїнський Конгрес. Подібно в Харкові 17 квітня відбувається конгрес делегатів більших і менших землевласників, промисловців і купців, що домагалися усунення Центральної Ради, так як на їх думку вона вже виконала своє тимчасове завдання і не є вже законодавчим органом України. Хлібороби-демократи вимагали від уряду не видавати жодних законів і розпоряджень, аж доки весь народ не установить своєї законної влади загальними, демократичними виборами. Теперішні міністри не мають довір'я у населення, бо не мають потрібної кваліфікації до такого високого уряду.

Слід відмітити, що в протест уряду Центральної Ради хлібороби-демократи провели свою акцію в обороні приватної власності. Вони почали організовувати Вільне Козацтво в різних місцевостях, починаючи від Звенигородського повіту на Правобережжі. На з’їзді Вільного Козацтва в Чигирині 8 жовтня був обраний головним отаманом Павло Скоропадський. [34, с.123].

Саме земельна політика Центральної Ради була причиною погіршення стосунків між нею і союзниками, яким, як наслідок німецький головнокомандуючий в Україні фельдмаршал Айхгорн видав розпорядження, що селяни можуть одержати за свої продукти оплату, але тільки стільки, скільки в силі засіяти, в іншому випадку селянин буде покараний. Якщо самі селяни не могли засіяти землю, то це повинен був зробити поміщик, тобто її попередній власник, тільки в цьому випадку селяни повинні були віддати весь земельний інвентар із насінням.

Звичайно Центральна Рада виступила проти втручання німців в українські справи, а земельний міністр М. Ковалевський пішов зі свого поста. Рада звернулась до народу з закликом ігнорувати таке розпорядження, що призвело до загострення ситуації.

Гетьман звернувся до партії кадетів в Україні, яка з тактичних причин дала йому своїх людей до міністерств. І так виникла ситуація, що Українська держава має бути збережена людьми, що її енергійно поборювали. Тим-то українські партії переконані, що кадети носитимуть український однострій, доки в Москві буде більшовизм. [34, с.124].

Коли ж урядує неукраїнський кабінет, пише Нагаєвський, то німецька політика ясна: Німеччина мусить вести в Україні політику, яка говоритиме народові, що ми в політичному, господарському і культурному відношенні виступаємо за інтереси України.

Інакше кажучи, вище згаданий меморіал вимагав від уряду гетьмана далекосяжної земельної реформи, що дало б українським селянам землю московських і польських поміщиків, рішучу українізацію Церкви і школи. Узагалі, дасть демократичний лад, інакше російські й польські елементи почнуть грати велику роль.

Якщо б з німецького боку ця лінія була б дотримана, тоді важлива для німців "хлібна справа" буде осягнена без труднощів. І так, а не інакше, Українська держава повинна була стати життєдатним і сильним членом Середньої Європи, бо своєю внутрішньою консолідацією і своєю господарською діяльністю і земними багацтвами дасть свій внесок цій системі держав.

Саме з вище наведених причин представники збройної сили не відважились ввести в Україні німецьку окупацію.

В той час широку діяльність розгортала політична консервативна партія "Українська Громада", заснована генералом Павлом Скоропадським. Між її членами були колишні Вільні Козаки і вояки 1-го Українського корпусу, організатором і командиром якого він був. Вони ширили між населенням переконання, що найкращою формою такої влади в Україні може бути історичне гетьманство, яке ще жило в пам'яті народу. [48]

Відмітимо, що відбувалося в країні той час, коли фронт тріщав, а здеморалізовані більшовицькою агітацією московські частини мандрували українськими селами закликаючи ділити поміщицьку землю, починаючи організовувати червону гвардію. До них приставало зубожіле населення, що бралося ділити десятини, руйнувати оселі, нищити тварин, посіви і стала „бичем для українського населення" [34, с.86]. Заклики Генерального Секретаріату до підтримання порядку і спокою мало допомагали, тому українське населення почало організовувати свою власну оборону і здійснювати свою справедливість.

Згадана вище нами партія " Українська Громада" ввійшла в співпрацю з Українськими хліборобами-демократами, які призначили свій конгрес у Києві на 28 квітня 1918 року. [48, с.336]

Німецькі дипломати і генерали почали розмови з генералом Скоропадським, бо їх найбільше цікавило, чи в випадку державного перевороту він лояльно дотримуватиметься постанов Брестського миру, а при тому домагались скликання Установчих Зборів в Україні, як настане спокійніший час. Вони наполягали, щоб за злочини населення проти союзного війська карали винних їх власні суди; також вимагали скасування Земельних Комітетів, функції яких мали перебрати державні установи. Доки Україна не установить своїх воєнних законів, діятимуть закони союзників. Згідно з миром у Бресті, має бути встановлений товарообмін України з Центральними державами. Право приватної власності повинно бути повернено, а селяни мали б заплатити за забрану землю.

Отже, головним завданням „Української Народної Громади", яка мала досить привабливий виразно національно забарвлений характер, було налагодження тісних відносини з Партією українських хліборобів-демократів, через лідерів цієї партії братів Шуметів та Липинського. Головним її завданням було захоплення влади в Україні та встановлення спокою в державі. Тому Павло Скоропадський вдало використовує конфлікт між Центральною Радою та німецьким командуванням, і починає вивчати можливість зміни державної влади в Україні. Командування окупаційних військ також починає вивчати підстави зміни державної влади в Україні. Добре розуміючи неможливість тривалого окупаційного режиму на українських землях, німці прагнули утворити новий уряд у формі диктатури з твердою владою без народного представництва. Підбором претендентів на посаду диктатора в Україні займались спецслужби Німеччини та Австро-Угорщини. Так німецька військова контррозвідка запропонувала Скоропадського, Луцека та Полтавця.

Фактично доля Української Народної республіки, Центральної Ради та Ради народних Міністрів була вирішена на нараді 24 квітня 1918 року, яка відбулася в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Гренера. Німецький посол граф Форгач, військові аташе Австро-Угорщини та Німеччини вирішили питання про майбутнього диктатора. Переваги віддали Павлу Скоропадському.

Так 24 квітня 1918 р. керівники німецької адміністрації в Україні зустрілися з генералом П. Скоропадським. На цій зустрічі вони висунули вимоги, при задоволенні яких давали згоду підтримати український уряд "сильної руки".

Ці вимоги після взаємних узгоджень набули такого вигляду:

Визнання Брестської угоди;

Розпуск Центральної Ради, відкладення скликання Установчих зборів до повного “заспокоєння краю”;

Погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань;

Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмеження компетенції військовопольових судів лише розглядом акцій,