Дипломная работа: Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні
Дитячі ЗМІ сьогодні – це «самостійний компонент загальної системи ЗМІ» [22, с.96]. А в суспільстві, що трансформується, роль цих засобів масової інформації значно посилюється. Телебачення має великі можливості впливу на дітей, і тому є одним з найвагоміших факторів родинного виховання та розвитку дитини. Значення ЗМІ орієнтованих на дитячу аудиторію, помітно росте з кожним роком.
Розглядаючи питання розвитку сучасного дитячого телебачення, для подальшої роботи, необхідно визначити основні терміни роботи:
Телебачення - галузь науки, техніки й культури, пов'язана з передачею на відстань зображень об'єктів і звукового супроводу (мови, музики та інш.) за допомогою радіосигналів. Найчастіше під назвою «телебачення» розуміється формування й трансляція телепрограм (власне - телевізійне віщання) - один із засобів масової комунікації. Телебачення синтезує у своїх передачах безліч інформаційних жанрів і різних видів мистецтва [23, с.164 ].
Дитяче телемовлення - система спрямованих телепрограм, адресованих юному поколінню глядачів - дошкільного, шкільного, підліткового і юнацького віку. Ціль таких програм - всебічне виховання та освіта дітей і юнацтва. За вмістом жанрів і формам дитяче телебачення досить різноманітне: казки, публіцистичні програми, пригодницькі, науково-фантастичні, науково-популярні фільми, зустрічі із цікавими людьми, вікторини, конкурси, мультфільми [23, с. 56 ].
«Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності» [36, с. 112]. Масове споживання найбільш характерне для дитячої аудиторії. За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя. Важливо знати, наскільки дитяче телебачення спроможне прищепити своїм маленьким глядачам принципи моральності, етики та інші позитивні якості. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти.
На початку нового століття виявилося, що телевізор тримає першість у дозвіллі нового покоління. Малята-дошкільники проводять біля екрану близько двох годин щодня, а лідерами перегляду телевізійних передач були підлітки у віці від 13 до 15 років, які дивилися його більше трьох з половиною годин у день. З'ясувалося, що діти дивляться на телебаченні не тільки мультфільми, дитячі серіали, передачі та художні фільми. Вони є найбільш активними реципієнтами рекламного повідомлення (у середньому кожний другий дошкільник дивиться рекламу та телепрограми, що орієнтовані на дорослу аудиторію) [11, с.84].
Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й, по суті, головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому такі традиційні інститути соціалізації, трансляції знань і культурних цінностей, як родина й система освіти. Діти – потенційні глядачі та слухачі, тому мають певну специфіку як окремий сегмент аудиторії: вони слухають і дивляться все. На відміну від більшості дорослих радіослухачів і телеглядачів, смаки й погляди їх ще не сформовані, у них не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі, однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі радіопередачі й телепрограми [37, с. 234].
Дослідники виявили кілька стійких вікових особливостей у поводженні дітей і підлітків, що характеризують їх телевізійні смаки. Головна особливість: переваги типів передач міняються в міру дорослішання, і ці зміни відбуваються в середньому кожні три роки.
Телеглядачі-малята (до 3 років) віддають превагу передачам розвиваючого характеру, орієнтовані саме на цей вік, однак їх майже немає. У зв'язку із цим у малят роль вихователя грає реклама. Майже немає й телепередач для дошкільників (від 3 до 6 років), молодших школярів ( 6-8 років). У цьому віці діти чекають від телебачення такі види передач, як лялькові форми програм, цирк (насамперед клоуни й дресировані тварини), а також мультфільми. Молодші школярі ( 9-11 років) найбільше полюбляють мультфільми де в ролі головних персонажів виступають тварини або герої - напівлюди-напівтварини чи фантастичні істоти, а підлітки від 12 років віддають перевагу мультфільмам персонажами яких є люди. Цей вік відрізняється величезним споживанням, великої кількості телепрограм різноманітних жанрів (художніх фільмів, серіалів, ток-шоу, розважальних телепередач), орієнтованих на різні вікові категорії глядачів [14, с.336].
Юні глядачі дивляться всі програми - дитячі й дорослі. У результаті специфічні дитячі телеуподобання й переваги нівелюються, відбувається зближення їх з дорослими. Нарівні з дорослими діти дивляться фільми з еротикою, насильством і убивствами. Діти наслідують дорослим і імітують моделі й зразки поводження, широко представлені на телеекрані. Образи героїв фільмів або ведучих у програмах, яким діти наслідують, повинні бути сильними, спокійними, доброзичливими; - необхідні програми, які допомагають дитині побачити позитивні приклади дорослих (людей мистецтва, науки, утворення), а також своїх однолітків, які вже домоглися в житті успіхів. Ми бачимо, що загальна тенденція – це заміщення продукції дитячої культури продукцією масової «дорослої» культури. У цілому ця низькопробна продукція являє загрозу для психічного й морального здоров'я дитини [72, с.476].
У віці близько 12 років відбувається кардинальна, різка зміна телевізійних переваг, усвідомлення своєї причетності до суспільства, насамперед, до свого покоління. У 15-16 років спостерігається новий стрибок у телевізійних орієнтаціях [14, с.337].
Журналісти, що працюють над створенням передач для дітей несуть велику відповідальність за спрямованість і якість телепрограм. Таким чином, вони беруть участь в процесі виховання дитячої аудиторії. У зв'язку з цим проблеми вмісту, форми і методів роботи з дитячої аудиторії, і спадкоємність традицій в цій сфері вимагають уважного і зацікавленого вивчення. Але передач, які виховують, утворюють і формують відповідну ідеологію, на українському телебаченні просто немає. Створення цих програм вимагає високого професіоналізму, дитячої культури і психології.
Завданнями дитячого телевізійного каналу є створення самого широкого діапазону пізнавальних, ігрових, дидактичних, виховних, культурологічних, спортивних і інших програм для реалізації за допомогою сучасних засобів медіа культури, адаптованих до дитячого сприйняття, тих високих стандартів інтелектуально-емоційного розвитку, які висуває сьогоднішній час. Крім того, цей канал повинен готовити школярів до включення в сучасну структуру соціокультурних зв'язків, формувати в нових поколіннях те, що сьогодні ми називаємо «національною ідеєю», тобто патріотизм, цивільну позицію, високі моральні переконання. Однієї з важливих функцій Дитячого телевізійного каналу повинне бути створення єдиного інформаційно-образного простору для дітей і їхніх батьків. Програми всіх жанрів і видів повинні будуватися й по змісту, і по виконанню таким чином, щоб вони могли стати об'єднуючим фактором протиставлення «батьки й діти» [8, с.167].
Специфіка дитячої журналістики полягає в «чітко вираженій орієнтації на дитячу аудиторію» і у використанні властивих тільки їй «прийомів відображення дійсності, власних виразних засобів, форм, способів контакту з аудиторією» [43,с.213]. Виділення дітей в якості окремої соціальної категорії стає відносно новою традицією на українському просторі. Ця категорія прийняла найбільш яскраву форму в період масового виробництва індустріального суспільства, коли розвиток отримав маркетинговий підхід, що упровадив сегментацію суспільства по відмінним цільовим групам. В сфері телебачення це виразилося у випуску нових дитячих проектів, спеціалізованих дитячих передач на українському телебаченні. Своєрідними в дитячій журналістиці є пріоритети в області завдань. Основні з яких сприяють формуванню особистості й додають естетичне задоволення дитині при перегляді дитячих телепередач» [8, с.172].
Загалом, аудиторія телебачення, у теоретичному контексті визначається – як сукупність людей, до яких звертаються ЗМІ, і які сприймають звернену до них інформацію. Це загальна кількість глядачів, що мають можливість дивитися програми телебачення. На момент сприйняття звернення, аудиторія розділена на групи людей. Аудиторія є не лише об’єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації [3, с. 116 ]. Розрізняють реальну і потенційну аудиторію конкретної передачі, програми і телебачення в цілому. Потенційна аудиторія - це число людей, що мають технічну можливість (завдяки наявності телевізорів і передавальної мережі в даній місцевості) дивитися передачі, реальна - число телеглядачів, що практично реалізовують цю можливість.
Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Вік аудиторії традиційно є одним з типоформуючих ознак у дитячій тележурналістиці. Серед факторів успіху дитячого віщання важливе місце займає чітке подання про вікові особливості цільової групи. Це робить необхідним аналіз вікової психології й, насамперед, вивчення особливостей сприйняття дітьми різних віків телепрограм.
Дослідження даної аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійних програм, що в свою чергу, визначає його як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Наукові розробки вчених-теоретиків, вітчизняні і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп аудиторії, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм .Виходячи з цього можна виділити вікову групу, на основі якої й розробляється типологія дитячих телепрограм. «Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки» [69, с.98].
Вікова періодизація, на основі якої ми розроблятимемо типологію дитячих програм на телебаченні, була запозичена у професора Інституту журналістики і масової комунікації І. Пенчук:
- раннє дитинство – до 3 років;
- дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років);
- молодший шкільний вік – від 6 до 9 років;
- молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років; [56, с.15]
Дослідники розрізняють наступні типи аудиторії:
аудиторія з пасивно-споживацьким ставленням;
активна, соціально зріла;
інфантильна, з несформованими інтересами;
- «домашня», зі стійкою системою інтересів у сфері дозвілля [73, с. 23].
Телебачення впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам’ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам’яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача.
У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі – наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці – можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів – незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать [56, с.27].