Дипломная работа: Особливості дитячої творчості на уроках трудового навчання в початкових класах
Хороша соціальна інтеграція
Висока здатність до концентрації уваги і великий інтерес до всього нового
Постійний конфлікт між власними уявленнями про світ та шкільними вимогами
Недостатня віра у себе і недостатня самоповага
Страх перед оцінкою оточуючих
Енергія спрямована на досягнення успіху у навчанні
Невдачі сприймаються як катастрофа
Страх перед ризиком та висловлюванням власної думки
Знижена комунікабельність
Страх самооцінки
Хороша адаптація і задоволеність життям
Недостатній інтелект компенсується соціальною комунікабельністю чи деякою пасивністю
Таким чином, труднощі в адаптації найбільше характерні для осіб з двох проміжних типів.
Дж. Гілфорд вважав, що «творча обдарованість містить у собі здатність до дивергентного мислення та перетворення (IQ)» [44, 428]. На його думку, інтелект визначає успішність розуміння нового матеріалу, а дивергентне мислення детермінує творчі досягнення. Окрім того, успішність творчої активності зумовлена об’ємом знань, який у свою чергу, залежить від інтелекту. Вчений висловив припущення, що IQ визначає “верхню мету” успішності розв’язання задач на дивергентне мислення.
Результати досліджень К. Амамото, Д. Хардгрівса та І. Болтона дали змогу ввести гіпотезу “нижнього порогу”: конвергентний інтелект (IQ) обмежує прояви креативності при низьких значеннях IQ; при IQ вище деякого “порогу” творчі досягнення від інтелекту не залежить.
У дослідженнях Дж. Гілфорда та П. Крістіансена також було виявлено, що при низькому IQ практично не буває проявів творчої обдарованості, а серед людей з високим IQ зустрічаються особи як з високим, так і з низьким рівнем дивергентного мислення [18, 3].
Е.П. Торранс, узагальнивши власні дослідження, прийшов ло висновку, зо зв’язок між рівнем інтелекту і креативності односторонній. Він запропонував модель інтелектуального порогу: до рівня IQ > 120 креативність та інтелект утворюють єдиний фактор, вище цього порогу фактори креативності й інтелекту проявляються як незалежні. Іншими словами. До певного рівня IQ обмежує прояви креативності; за порогом креативність інтелектом не обмежується [44, 484].
Результати досліджень Н. Когана та М. Волаха заперечили гіпотезу “нижнього” порогу. Вчені модифікували процедуру тестування, в результаті чого фактори креативності та інтелекту виявились незалежними. Була описана група дітей з високим рівнем креативності та IQ нижче середнього. Таким чином, зняття регламентації поведінки випробуваного при тестуванні креативності призвели обґрунтування креативності та інтелекту як незалежних факторів. Окрім того, зняття регламентації більше впливає на зменшення креативності творчих дітей й менше – дітей нетворчих. Тобто адекватною для проявів креативності є система завдань, при якій поведінка випробуваного регламентована мінімально. З іншого боку, виявлено факт, що зовнішня мотивація творчих проявів (з допомогою інструкцій) впливає на покращення результатів роботи некреативних дітей, але мало впливає на творчу продуктивність креативів.
Отже, відсутність регламентації поведінки (зняття ліміту часу, змагальності, оцінювання) дає можливість виявити внутрішню мотивацію, адекватну креативній поведінці творчої дитини. Зовнішня мотивація може тимчасово стимулювати активність некреативів, але наслідки її дуже короткочасні [28, 3].
Д.Х. Доуд та Р.М. Уайт, досліджуючи зв’язок між IQ та оцінкою дивергентної продуктивності, виявили, що інтелект обмежує “зверху” рівень творчої продуктивності. Найвищі показники за тестами дивергентного мислення мають індивіди з максимальними значеннями IQ, причому зворотна залежність не виявляється.
Креативом, як і інтелектуалом, не народжуються. Все залежить від того, які можливості надасть оточення для реалізації природного потенціалу. Як відмічає Фергюссон, “творчі здібності не створюються, а вивільняються” [44, 421]. Тому, щоб зрозуміти, як розвивається творча діяльність, необхідно оцінити не лише і не стільки необхідний для цієї діяльності базовий рівень інтелекту, скільки особистість людини та умови її розвитку.
Будь-яка система виховання, створена суспільством, ґрунтується на конформізмі. Це надійний шлях забезпечення єдності усіх членів соціальної групи, але разом з тим вірний спосіб пригнічення розвитку дивергентного мислення. Проте творча особистість не сприймає конформізму. Їй властива незалежність суджень. Людина з високим рівнем дивергентного мислення важко входить в життя соціальної групи, хоча й відкрита для оточуючих і користується певною популярністю. Вона приймає загальноприйняті цінності лише в тому випадку, якщо вони співпадають з її власними. Разом з тим творча особистість недогматична, і її уявлення про життя й суспільство, як і усвідомлення смислу власних вчинків, можуть бути дуже неоднозначними.
Щоб креативність сформувалась як глибинна (особистісна), а не лише поведінкова (ситуативна) якість, процес повинен відбуватися саме під впливом умов середовища. Ґрунтуючись на дослідженнях Д.Б. Богоявленської [1] та А.М. Матюшкіна [31], згідно яким творчість можна визначити як вихід за межі (наявної ситуації чи знань), можна стверджувати, що творчість як глибинна властивість особистості виражається в оригінальній постановці проблеми, наповненій особистісним смислом. Тому необхідно здійснювати системні непрямі формуючі впливи, а таким вимогам відповідає вплив через певний комплекс умов мікросередовища.
Середовище, у якому креативність могла б актуалізуватися, має високий рівень невизначеності та потенційної багатоваріантності (багатство можливостей). Невизначеність стимулює пошук власних орієнтирів, а не прийняття готових; багатоваріантність забезпечує можливість їх знаходження. Окрім того, таке середовище повинно містити зразки творчої поведінки та її результати.
1.2 Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової
політехнічної підготовки молодших школярів
Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва – найважливіше джерело економічного зростання. За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім – двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили м’язи людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти років.
Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання [19, 24].
У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат "чистої науки", отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.