Дипломная работа: Особливості фітоценозів Корецького лісництва Рівненського лісгоспу
Асоціація, як і союз, визначається на основі екологічної і флористичної подібності та, аналогічно, є географічним чи екологічним варіантом союзу.
Таким чином, за допомогою методу Браун-Бланке диференціація рослинності проводиться за флористико-екологічним принципом, тобто подібністю флористичного складу, екологічних умов, а виділення конкретних синтаксонів здійснюється на основі діагностичних видів. Для кожної таксономічної категорії наявні свої діагностичні види.
Виділення синтаксонів на практиці є досить складним завданням і виконується воно шляхом обробки геоботанічних описів методом фітоценологічних таблиць.
Існує інформація про те, що в період 1987 – 1989 рр. проводилася комплексна експедиція, яка проводила ґрунтово-лісотипологічні дослідження по всій Рівненській області. В цей період Корецьке лісництво належало до Соснівського держлісгоспу, а за сучасними даними Корецьке лісництво відносять до Рівненського ДЛГ.
Таким чином результати і матеріали цього дослідження слугують для виявлення природних ресурсів лісових земель, поширення різних типів лісорослинних умов і типів лісу: є основою для раціонального розміщення лісових культур і диференційованого введення лісового господарства, більш повноцінного використання природних можливостей лісових площ і значного підвищення якості і точності лісобудівного проектування [31].
Керівними документами при виконанні робіт слугували різні інструкції, протоколи, методики. В якості класифікаційної основи при дослідженні грунтів був прийнятий номенклатурно-систематичний список грунтів УССР (1958 р.). Основною таксономічною одиницею ґрунтового картування є ґрунтова різноманітність, властивості й особливості грунтоутворюючих і підстилаючих порід, механічного складу та інші характерні ознаки. Основною лісотипологічною одиницею при цьому є тип лісу, виділений на основі аналізу і синтезу лісоутворюючих факторів території дослідження.
В. В. Докучаєву належить перша наукова класифікація ґрунтів. В основу її покладено сукупність важливих ознак і властивостей грунту. Грунт, говорить В. В. Докучаєв, як будь-який рослинний і тваринний організм живе і змінюється, то розвивається, то порушується, то прогресує, то регресує [10].
Розділ 2. Фізико-географічна характеристика району дослідження
2.1 Територія (місце знаходження) об’єкта дослідження
Об’єктом даного дослідження, як відомо є лісові масиви Корецького лісництва загальною площею 5844 га, що є складовою Рівненського держлісгоспу Рівненського державного лісогосподарського об’єднання. Адміністративно територія об’єкта дослідження розташовується у південно-східній частині Рівненщини. Лісові масиви Корецького лісництва розміщенні на північному сході Корецького району, в межах Річецької, Устянської, Сторожівської, Голичівської та Великоклецківської сільських рад.
Контора даного лісництва знаходиться в м. Корець по вул. Радянській.Згідно фізико-географічного районування України лісові масиви Корецького лісництва знаходяться у південно-західній частині Східно-Європейської рівнини в межах так званої Новоград-Волинської денудаційної рівнини та є складовою Житомирського Полісся.
2.2 Геотектоніка, геоморфологія
По східному краю території дослідження проходить західна межа Українського Кристалічного Щита (УКЩ), тобто територія знаходиться на межі УКЩ і Волино-Подільської плити (ВПП), оскільки Рівненська область розташована на західній окраїні Руської (Докембрійської, або Східно-Європейської) платформи, то на Захід від лінії Березове – Блажове – Клесів – Соснове – Корець, кристалічний фундамент заглиблюється і перекривається комплексами молодих відкладів фанерозою. Власне тут починається Західний схил Українського Щита, який широкою смугою (70 – 120 км) простягається у межах області зі сходу на захід. В межах території дослідження древні кристалічні породи перекриваються лише тонким шаром четвертинних відкладів, а місцями по долинах річок виходять на донну поверхню (див. дод. 13, [30]). В цій частині Український Щит становить собою перем’яте у складки, пронизане магматичними тілами та значною мірою метаморфізоване „коріння" докембрійської (архею-протерозою) гірської системи, що простиралася від східних меж Рівненської області у південно-східному напрямку сягаючи берегів Азовського моря. Вважають, що середня висота цих гір наприкінці протерозою (близько 600 млн. р. т.) перевищувала 2500 м.
Волино-Подільська плита становить основну тектонічну структуру в межах території, яка розташовується від Березове – Клесів – Корець до західних границь області. Однією з характерних ознак ВПП є досить чіткий багатоповерховий характер її будови: на урвистих східцях – блоках кристалічного фундаменту з виразним стратиграфічним неузгодженням послідовно залягають пласти осадових і вулканогенних утворень пізнього протерозою, раннього і середнього палеозою та мезозою (остані утворюють менш спадисту монокліналь) [17]. Верхній поверх ВПП складають кайнозойські утворення палеогену та неогену, що майже повсюдно перекриваються різноманітними за генезисом нашаруваннями четвертинного (антропогену) періоду.
Отже, ВПП – це розбита розломами земна кора, через які відбувався інтенсивний вилив лави базальтового типу; кристалічний фундамент перекритий моноклінальними нашаруваннями палеозою, на якому у свою чергу горизонтально залягають карбонатні відклади – вапняки та уламкові – піщано-глинисті осади кайнозою.
Більшість палеогеологів вважають, що створені у докембрію гірські системи Українського Щита протягом фанерозою (палеозою + мезозою + кайнозою) залишалися суходолом, а прилеглі території ВПП періодично заливалися морем.
Перший поверх осадових утворень фанерозою у межах ВПП формувався протягом байкальського, каледонського та герцинського етапів тектогенезу (горотворення). Байкальський (верхньорифейський) комплекс у межах даної території представлений осадовими та вулканогенними відкладами трьох серій – поліської (рифей), волинської та валдайської (венд) [17].
Поліська серія (в часі це – 1055 – 800 млн. р. т.) являє собою найдавнішу товщу осадових відкладів (ритмічні чергування світло-сірих і рожево-червоних пісковиків, алевролітів та аргілітів). Середня потужність серії становить 550 – 600 м.
Волинська серія (в часі це – 680 – 570 млн. р. т.) в нижній частині складена уламковим матеріалом (пісковиками, іноді гравелітом та конгломератами), потужністю 20 – 50 м. Верхню частину становлять вулканогенні породи берестовецької світи („трапова формація Волині"), що представлена товщами базальтів, туфів, туфітів, загальна потужність яких сягає 150 – 200 м.
Валдайська серія завершує комплекс осадових відкладів пізнього протерозою і представлена уламковими нагромадженнями стирської і каніловської товщі. У нижній (стирській) товщі переважають буро-сірі пісковики з численними прошарками темно-коричневих алевролітів та червоних аргілітів, потужністю 150 – 290 м. Верхня (каніловська) товща представлена прошаруваннями сірих аргілітів та алевролітів, потужністю 100 – 120 м.
Ранньопалеозольський (каледонський) етап проявляється у повільних коливальних рухах, що змінювали умови осадонагромадження.
Наприкінці силуру почалося загальне підняття території. Це підняття знаменувало завершення каледонського тектонічного циклу і підготовку нового – герцинського (пізньопалеозойського) тектонічного етапу, що розпочався з раннього девону, хоча головні події його розгорнулися за межами описуваної території. Девонські відклади представленні ранньодевонськими (пісковиками, алевролітами, аргілітами) та середньодивонськими, у вигляді пісковики, доломітів, гіпсів тощо, товщами, потужністю 200 м [17].
Мезозойський комплекс ВПП. Дослідження останніх років показали, що на глибинах 70 – 150 м були виявлені рештки розмитих відкладів ранньої крейди, що дозволяє вести мову про карбонатні комплекси, що залягають на розмитій поверхні протерозойсько-палеозойської монокліналі, утворюючи другий структурний-стратиграфічний поверх в описуваній частині ВПП. Молодших відкладів верхньої крейди на території не виявлено, хоча при наближенні до Львівської западини вони займають значні площі на докайнозойській поверхні.
Відклади кайнозойської групи представлені осадами – комплексами всіх трьох систем – палеогенової, неогенової та антропогенової (альпійський тектогенний цикл).
Найдавніші утворення – палеогенової і неогенової системи – тортонські яруси: піски і пісковики неогенової системи, потужністю 10 – 15 м, деінде глини палеогенової системи, потужністю 40 – 55 м.
Сарматський ярус неогенової системи території дослідження представлений пісками, рідше вапняками, глинами, що іноді перекриваються сіро-жовтими вапняками – черепашниками з численними прошарками пісків та пісковиків.
Відклади антропогену в Рівненській області виявляються у вигляді малопотужного четвертинного плаща. Льодовиковий комплекс представлений як гляціальними (моренними) так і флювіо-гляціальними (водно-льодовиковими) відкладами середнього плейстоцену – Дніпровське зледеніння (330 – 220 тис. р. т.). Моренні утворення сформовані пісками з гравієм, галькою, що перешаровуються супісками і суглинками, потужністю 2-4-18 м. Ці відклади підстилаються, перешаровуються і перекриваються водно-льодовиковими (флювіо-гляціальними) осадами у вигляді несортованих кварцевих пісків з тонкими прошарками супісків і суглинків. Потужність яких змінюється від 1 – 3 до 10 – 16 м (30 м).
Алювіальний комплекс є домінуючим серед четвертинних відкладів; поширені алювіальні осади різного віку переважно у межах річкових долин, складаючи заплави та надзаплавні тераси. Найдавніші алювіальні відклади на території датуються середнім плейстоценом і співпадають у часі з дніпровським зледенінням. Вони складають основу третьої надзаплавної тераси та представлені різнозернистими і дрібнозернистими кварцевими пісками з прошарками супісків і суглинків, потужністю 10-14 м. Верхньоплейстоценовий алювій поширений на території значно більше і складає основу других і перших надзаплавних терас. На других надзаплавних терасах Стиру і Горині простежуються істотні відмінності у складі і будові алювію між Поліською низовиною та Волинською височиною. У поліській частині переважають кварцеві піски з включеннями гальки і гравію, крейди, мергелів, потужністю 4 – 6 м, а на півдні – супіщано-суглинисті товщі, потужністю 6 – 8 м (10 м), що перекриваються еолово-делювіальною "шапкою„ лесовидних порід. Потужність перших надзаплавних терас складає 15 – 20 м [17].
Сучасні (голоценові) болотні відклади зустрічаються незначними ізольованими ділянками, та представлені утвореннями низинних боліт, складеними торфами з прошарками і лінзами пісків, потужністю до 2 – 3 м. В межах басейну Корчика, Корецького району, зустрічаються порівн?