Дипломная работа: Особливості формування навичок кольоротворення на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах

Поєднання з чотирьох кольорів визначається розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.

Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.

Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір, його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].

Часто в образотворчій діяльності виникає потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами кольорів.

1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці

Образ сприймання є відображення, але не дзеркальне, а творча реконструкція предмета (об’єкта) у свідомості людини. Діалогічність спілкування є безперечною умовою реалізації естетичного досвіду у процесі педагогічного спілкування. Здатність учителя будувати спілкування не “від себе", монологічно, а від того, хто навчається (В.А. Кан-Калик) з опорою на суб’єктивний досвід учня з метою викликати психологічну реакцію, яка сприяла б його внутрішньому збагаченню) передбачає володіння вчителем навичками комунікативності. Це дає змогу практично реалізувати набуті знання та вміння, а також у безпосередньому контакті з дітьми збагачувати і власний досвід спілкування. Це дає можливість створювати “ситуації уподібнення" (Б.М. Нєменський), ігрові моменти, які виявляють “інтерес” в учнів до теми уроку.

У процесі “сприймання-творення” розв’язання завдань емоційно-образного вираження мовою кольору, виникає необхідність оволодіння такими навичками операціональної діяльності мислення, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння, конкретизація та систематизація. Це дасть можливість розширити спектр володіння колірними еталонами, системами, удосконалить навички диференціації кольорів у процесі сприймання кольору як у довкіллі, так і в складних структурних утвореннях (живописних композиціях), сформує базу для реалізації кольору, як засобу емоційно-образного виразу.

Недооцінка оволодіння молодшими школярами засадами аналітико-синтетичної діяльності у процесі аналізу творів мистецтва, об’єктів довкілля допускається частиною вчителів і методистів, породжує серйозні труднощі в організації занять з формування сприймання кольору при аналізі картин, призводить до неусвідомлення дітьми кольору як виражального засобу. Активно використовуючи вікову сенситивність дитини до кольорових вражень, учитель повинен у ранньому віці розвивати здібність до створення виразних кольорових рішень, тобто реалізувати колір, як мову емоційно-образного вираження власних вражень.

Дослідження (В.С. Мухіної, А.А. Мелік-Пашаєва) показали, що потенціалом здібностей до сприймання та використання кольору володіє багато дітей, які не змогли виявити їх відразу “в готовому вигляді". За допомогою спеціальних завдань, ігрових вправ їх можна успішно розвивати.

Розглядаючи процес образотворчої діяльності молодших школярів, І.П. Глинська, відповідно до експериментальних даних, враховуючи наявність неоднорідної структури здібностей, ділить дітей відповідно до їх нахилів до образотворчої діяльності на три групи. За цим поділом діти з вираженою графічною обдарованістю складають першу групу, діти з домінуючим живописним началом, тобто краще відчувають колірні відношення, складають другу групу. Діти третьої групи мають у рівній степені виражені як графічні, так і живописні здібності. Враховуючи вищесказане, пропоновані завдання повинні мати індивідуальний підхід до різної структури здібностей, тобто навчати дітей з вираженою графічною стороною відчуттю сприймати і активно реалізувати колір як засіб вираження.

Розробляючи систему умов психолого-педагогічного впливу на навчання молодших школярів основ колористики, ми розглядаємо процес формування знань та вмінь з колористики як складну структурну систему, яка характеризується взаємодією всіх її компонентів (мотиваційного, змістовного, цільового, операційно-діяльнісного, оціночно-результативного), елементів кожного окремо взятого компонента та рівнів художнього сприймання (перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого). Вирішення даної проблеми вимагає від учителя виділити основні умови навчання молодших школярів колористики в образотворчій діяльності, а саме:

поетапність формування перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого рівнів художнього пізнання;

актуалізація процесів самопізнання, самовиховання і самооцінки;

діалогічність процесів педагогічної взаємодії вчителів та учнів;

варіативність форм та методів організації навчально-пізнавальної діяльності.

Проте, в цьому плані виникають проблеми. Хоча діти приходять у школу з достатньо розвинутим відчуттям (спостерігається висока гострота зору і слуху,орієнтуються в кольорах), їхнє сприймання в навчальній діяльності зводиться лише до називання і впізнавання форми і кольору.

Особливо у першокласників відсутній систематичний аналіз сприйнятих властивостей і якостей предметів.

Третій етап втілює творчий підхід до процесу педагогічного спілкування з учнями.

Отже, реалізація творчих можливостей школярів залежить від ефективності процесу спілкування вчителя й учня. Цей процес забезпечує не лише вміння творчо застосувати одержані знання на етапах сприймання натури, творів мистецтва, виконання вправ, але й формування основних творчих можливостей учнів, до яких належать: ініціативність, самостійність, винахідливість, уява, фантазія, оригінальність та нестандартність мислення.

Об’єктивно один і той же результат засвоєння знань та вмінь, навіть при високій кінцевій його продуктивності, може бути досягнутий за рахунок різної пізнавальної активності школярів. В одному випадку засвоєння забезпечується в основному відтворюючою виконавською діяльністю.

У молодшому шкільному дитинстві відбувається перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Сенсорні еталони - це вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад, при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору - уявлення про основних сім кольорів спектра, при сприйнятті простору - уявлення про напрями (ліворуч, праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).

З поширенням дійових зв'язків дитини з зовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютно всіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, а в 4-5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей раннього і дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючи з предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму, звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваються зорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесі відіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивості предметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам'яті.

Необхідні умови для опанування загальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Коли перед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікації той чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета з особливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та приблизно до 4-5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].

Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшому шкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і в першу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючи математику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань.

У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте у першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].

Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання - вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів "технології" сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41, 37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З'являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.

Найбільш доступними для молодших школярів сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.

У дітей в процесі розвитку підвищується гострота зору і кольоровідчування, значно зростає точність оцінок кольору предметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших - колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.

Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів [13, 26].