Дипломная работа: Особливості вирощування кореневласних саджанців обліпихи в умовах правобережного лісостепу України
- визначити оптимальні для коренеутворення у зелених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська строки живцювання і укорінення в умовах дрібнодисперсного зволоження;
- визначити регенераційну здатність живців залежно від метамерності пагона та типу живця;
- встановити економічну ефективність вирощування кореневласних саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська методом зеленого живцювання.
Об’єктом досліджень було вивчення регенераційної здатності обліпихи крушиновидної, вирощуваної у маточниках та паркових насадженнях Уманського державного аграрного університету та Національного дендрологічного парку „Софіївка” – НДІ НАН України.
Предмет дослідження – внесений до Реєстру сортів рослин України сорт обліпихи крушиновидної – Чуйська [143].
Наукова новизна проведених досліджень . В умовах Правобережного Лісостепу України визначено оптимальні строки заготівлі зелених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська залежно від проходження фенологічних фаз, виявлено відмінності укорінювання зелених живців залежно від метамерності пагона і строку живцювання.
Практичне значення одержаних результатів. Удосконалено агротехнічні заходи вирощування садивного матеріалу обліпихи крушиновидної сорту Чуйська на основі зеленого живцювання.
Обґрунтовано ефективність вирощування кореневласного садивного матеріалу з врахуванням сортових особливостей, строків заготівлі і висаджування живців на укорінювання, типу і метамерності живця, а також економічної ефективності.
Розроблена технологічна карта кореневласного розмноження обліпихи крушиновидної сорту Чуйська з врахуванням агрокліматичної зони вирощування.
Основні положення та результати бакалаврської роботи доповідались та обговорювались на засіданні кафедри лісівництва та екології Уманського державного аграрного університету (2004-2006 рр.).
Розділ 1
Стан вивчення та шляхи поліпшення вирощування садивного матеріалу Обліпихи крушиновидної на основі стеблового живцювання (огляд літератури)
1.1. Господарське значення і морфолого-біологічні особливості обліпихи крушиновидної.
Здатність обліпихи займати надто великий ареал з різними умовами росту свідчить про високу пластичність даного виду і здатності адаптуватися до різних екологічних умов. Значний ареал виду зумовлює широкий спектр географічної мінливості і зумовлює не лише фенотипну, а й генотипну мінливість. Цим пояснюється формування різних географічних і екологічних форм даного виду [3, 33].
Приналежність до алювіальних ґрунтів і відповідно специфічні умови росту і розвитку обумовили своєрідну життєву форму рослин, а також інші властивості обліпихи крушиновидної. Однією з характерних рис пристосування рослини до умов середовища являється її куртинне розміщення як наслідок вегетативної рухомості сіянців. Одна рослина через кілька років утворює цілу куртину. Розростання такої куртини йде у відцентрово-радіальному напрямку шляхом інтенсивного новоутворення придаткових відростків на горизонтальних коренях. Така здатність обліпихи до коренепаросткового відновлення зумовлює вегетативну рухомість куртин, її здатність в досить короткий час освоювати нові території.
Відмінна здатність рослин обліпихи - виражений деревовидний характер росту багаторічних стеблових пагонів, що дозволяє обмежити притаманну обліписі життєву форму від типових чагарникових з підземним галуженням, з одної сторони, і дерев з характерним надземним типом галуження осьових органів – з другої.
Природні популяції обліпихи мають значну мінливість, господарсько-цінні ознаки можуть змінюватись (висота рослин, їх околюченість та урожайність, величина плодів, величина плодоніжки та ін.).
Рослини обліпихи крушиновидної, що походять з різних районів СНД, різняться між собою за багатьма ознаками і біологічними властивостями. Поліморфізм обумовлений відмінністю деяких особин в конкретних умовах середовища.
Найбільш високорослі зарості обліпихи на Західному Памірі по таких великих річках, як Шахдара, Гунд, Бартанг, найменше – в Гіссару-Туркестанському географічному районі (Південний Тянь-Шань).
Досить різноманітна дикоросла обліпиха за такою ознакою, як околюченість паростків. Колючки у обліпихи паросткового походження, що обумовлено літнім пагоноутворенням. Плакучі форми по ріках, як правило, мають слабко виражену околюченість аж до повної її відсутності. Слід відмітити , що літнє пагоноутворення і утворення колючок підлягає зміні в онтогенезі. Більш молоді паростки більш околючені при збереженні основних формових особливостей.
Звертається увага на забарвлення пагона. Відомо, що алтайська обліпиха має переважно пагони, забарвлені в коричневий колір, в той же час обліпиха інших районів Сибіру і Тянь-Шаню в основному має сірувате забарвлення пагонів. У Таджицької обліпихи в заростях зустрічаються форми з різноманітним забарвленням річних пагонів, але переважаючим являється сірий, сріблясто-сірий та проміжний між сірим та коричневим. Різноманітна форма, розміри і забарвлення листя таджицької обліпихи. Ця обліпиха, в основному, мілко листа (0,5-5,0 см2 ), забарвлення в основному зелене, але зустрічаються форми із світло- і темно-зеленим. Опушеність листя помірне, від чого листя сіро-зелені.
Вперше звернено увагу на різну орієнтацію листя по відношенню до осі паростка (ерекоїдність). У форм з сильною ерекоїдністю листові пластинки на бокових пагонах майже на 100% спрямовані вгору. Не виключено, що ця ознака може мати адаптивне значення в регулюванні світлового та водного режимів. Найбільше число ерекоїдних форм обліпихи властиві південно-західному району Паміру, а число таких форм збільшується на більш сухих місцезнаходженнях і по мілких ущелинах.
Дикоросла обліпиха поліморфна по забарвленню плодів. За цією ознакою можна виділити наступні групи фенотипів: червоно-, оранжево-, жовтоплідну. Гетерозиготи (оранжеве забарвлення) займають близько 50% тільки в умовах південно-західного Паміру, в решті – 62-92%. Особливо різко зменшується число жовто плідних форм.
Різноманітна обліпиха за формою плодів, яка через ряд проміжних градацій змінюється від округлої до овальної. Різна також і довжина плодоніжка
Форма насіння обліпихи також різноманітна: від округлої до видовженої. Форми з овальним насінням складають 40-60%. На західному Памірі до 30-40% форм мають коричневе забарвлення насіння, решта – темно-коричневу, яка переважає за межею цієї гірської області. Маса 1000 сирого насіння коливається від 3-4 до 7-12 г.
Своєрідність росту рослин обліпихи тісно пов’язане з типом галуження багаторічних стеблових осей і наступним їх відмиранням. Скелетні основні стовбури живуть 8-12, рідше – 15-20 років. Як правило, така рослина відмирає, але поруч з нею розвиваються дочірні рослини коренепаросткового походження із придаткових бруньок на горизонтальних коріннях.
Крона куща складається із системи пагонів різного віку, однак вихідна одиниця специфічної життєвої форми рослини – елементарний пагін, який є основним структурним елементом багаторічних листопадних рослин.
При вступі в плодоношення обліпиха формує прості вегетативні бруньки і змішані, з яких, відповідно, розвиваються пагони. Із простої вегетативної бруньки розвиваються видовжені або ростові , річні пагони, із змішаних бруньок формуються вкорочені, річні пагони. В окремих випадках квіткові змішані бруньки не формують типових пагонів, а розвивається лише вкорочене стебло, яке після плодоношення швидко відмирає, часто з утворенням колючки.
Характерна особливість росту видовжених пагонів – висока скоростиглість їх пазушних бруньок. Бокові або пазушні бруньки в обліпихи, в залежності від віку материнської рослини і походження пагона, виявляють різну здатність до пробудження.
Молоді насіннєві чи кореневі пагони здатні до затяжного росту основного пагона чи одночасному рості кількох разом ростових бокових літніх передчасних пагонів.
Початок росту пагонів у обліпихи спостерігається зразу після цвітіння, а інтенсивний ріст – при температурі 17-210 С. При благоприємних погодних умовах річні пагони ростуть довгий час, особливо у молодих неплодоносних рослин. Одночасно з величиною росту материнської рослини здатність давати паростки знижується. Морфологічним вираженням цього є зменшення числа бічних пагонів і швидке зниження інтенсивності росту основного пагона в довжину [3, 33].